В УКРАЇНІ ВІДБУВАЄТЬСЯ НЕ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЯ, А ПЕРСОНАЛЬНА БОРОТЬБА ОДНИХ ПРОТИ ІНШИХ ЗА КАНАЛИ Й ПОТОКИ, А НЕ ЗА КРАЇНУ, – КАЖЕ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ СЕРГІЙ ТАРУТА
Недавно звільнений губернатор Донеччини Олександр Кіхтенко вважав, що слід підтримувати економічну співпрацю з окупованими бойовиками територіями Донбасу.
– Не думаю, що рішення блокувати окупований Донбас остаточне. А Кіхтенка просто захотіли прибрати і знайшли такий привід.
Луганського губернатора Геннадія Москаля ви критикуєте за надмірний популізм.
– Так. Бо рішення чи пускати товари на окуповану територію – не йому приймати. Так само, чи мають там працювати підприємства. Це вирішує президент, уряд і парламент.
Кажуть: "Давайте збудуємо там стіну, установимо блокаду. Вони самі винні в тому, що відбувається". А коли нам вигідно, говоримо інакше: "У нас війна з Росією". Якщо ж війна з Росією, тоді люди на окупованій території – заручники. А якщо заручники, то завдання всіх інститутів української влади максимально їм допомагати. Ті, хто виступає за блокаду, не розуміють, що станеться, якщо до неї вдатися.
Що може статися?
– В окупованому Донбасі живуть близько трьох мільйонів людей. Із них півмільйона – чоловіки, які можуть воювати. Їх ніхто не збирається годувати – ні Росія, ні ми. Вони зранку до вечора дивляться російське телебачення, де ми – "українські карателі". А ми ж не даємо ніяких сигналів, що "ви – наші, ми за вас боремося, але нам заважають бойовики". У них немає іншого виходу й засобів для існування, як брати автомат і найматися за 300 доларів воювати проти нас.
Друге. Частина українських бійців, які повертаються з війни, не соціалізуються. Вони приходять звідти, а в нас тут феєрверки. Питають себе: а за що воюю? Робочих місць немає, тарифи все вищі, а в нього – трофейний автомат. Як він відстоюватиме свої інтереси? З автоматом. Все це лягає в площину того, чого нам бажає Володимир Путін: розвалити країну. Далі він скаже: "Я ж говорив, що Україна ні на що не здатна. Еліти домовитися не можуть, керівництво думає тільки про те, як заробити на війні. Ось я це і довів".
Яку лінію вести, щоб уникнути наступу на фронті й втримати ситуацію всередині країни?
– Не встановлювати блокаду Донбасу. Один експерт недавно сказав: якщо підприємства в окупованому Донбасі працюватимуть, то платитимуть податки ДНР. Маячня. Там же немає ніяких систем – ні податкової, ні банківської, ні фінансової. Це означає, що всі підприємства працюватимуть за українським законодавством. А якщо так, то всі податки і збори платитимуть Україні. У відповідь на картки отримуватимуть зарплату. Цим врятуємо частину населення. А раз отримали від нас зарплату, значить розумітимуть, що залежать від нас. І коли там будуть місцеві вибори, нам легше буде впливати. Зможемо казати: ми, Україна, вас не покинули.
Як донецькі підприємства можуть працювати на Україну, коли там усім заправляють бойовики?
– Росія тисне на лідерів бойовиків, щоб ті допомагали відновлювати виробництво. Вона ж не збирається їх годувати. В окупованій частині Донецької області живуть близько мільйона сімей. Щоб вижити, кожній на день треба хоча б 100 гривень. Загалом це 100 мільйонів гривень щодня. Україна в змозі давати гуманітарної допомоги на 100 мільйонів гривень на день і на 3 мільярди – за місяць? Ні. Тож нехай підприємства працюють. Таким чином будемо доносити тамтешнім жителям: "Це завдяки Україні ви не вмираєте з голоду". Іншого варіанту не існує.
Неправильно також, що представники Донбасу – неважливо хто: екс-мери, депутати колишні й нинішні – не беруть участі в переговорах. Контактна група в Мінську – Леонід Данилович (Кучма. – "Країна") і лідери бойовиків, яких донедавна ніхто не знав. Вони представляють 0,01 відсотка населення окупованої частини області. А виїхали звідти десь мільйон людей. Здебільшого патріотів. Чому ніхто з них не бере участі в переговорах? Вони ж представляють відсотків 25–30 населення Донеччини.
Кажуть, наприклад, що шахта Засядька працює на бойовиків ДНР.
– Буває, вони інколи блокують її роботу. Тоді виходить народ і говорить: "Ви будете нас годувати?" Ті відповідають: ні. І тоді люди їх проганяють.
Спроби захоплення були на різних підприємствах. Багато руйнують. Бойовики кажуть: "Або працюєте на нас, або ріжемо все на брухт. Українській владі ви не потрібні, нам – тим більше".
Керівники підприємств на окупованих територіях хіба не платять бойовикам? Наприклад, щоб ті їх не обстрілювали.
– Таке може бути з тими, хто пов'язаний із роздрібною торгівлею. Типу: "Хочете, щоб у вас не було проблем? Ми вас кришуємо". Як у 1990-х. За це бізнесмени "відстібають" 10–15 відсотків. Ця схема процвітає.
Більша частина окупованого промислового Донбасу належала Рінату Ахметову. Зараз він фактично банкрут. Як почувається в такій ситуації?
– Ми рідко зідзвонюємося. Але уявіть, що ви на місяць отримуєте 5 тисяч гривень, а потім раптово лише 500. Звичайно, в Ріната немає проблеми забезпечити своє життя. Але з погляду динаміки зниження вартості бізнесу – ситуація катастрофічна.
Кажуть, еліти Донбасу не вирішили проблему на самому початку. А як вони могли її врегулювати, якщо це була спланована російська операція? Що, у Ріната Леонідовича є "Гради" чи армія?
Був вплив, як він любив говорити.
– Це була велика ілюзія. Зокрема й у мене, що проукраїнськими мітингами зможемо щось зробити. Ніхто в Донецьку не міг вплинути на скасування російського сценарію. Тепер знаємо, що в Ростові була база, де готували ідеологічні диверсійні групи. Їм давали гроші. Потім шукали маргіналів і криміналітет. Ми думали, як все-таки захиститися і почали обдзвонювати донецькі силові клуби. А їх за 700 доларів уже найняли на два місяці вперед. На кожен день. Це була чітко спланована російська операція.
Кажуть: Харків вдалося відстояти. Але там не було спецоперації. Удар із Ростова був спрямований на Донецьк і Луганськ.
У Донбасу, як промислового регіону, є майбутнє? Чи має бути новий напрям розвитку?
– Деякі трансформації в економіці там уже відбулися. Маємо зовсім інші баланси між трудовими ресурсами і промисловим потенціалом. Частина шахт стануть непідйомні, а чимало населення виїхало. Але на Донбасі є сировина – вугілля, металургія. Таких країн всього шість у світі. Якщо є металургія, то завжди буде важке машинобудування, що її забезпечує. Продукція конкурентоспроможна на західних ринках. Але треба модернізувати металургійні активи. Всі інші галузі підтягнуться.
Зараз ви – депутат Верховної Ради. Але там не помітно вашої активності.
– Моє головне завдання – створити комісію з проблем окупованого Донбасу. Але цей парламент підлаштовується не під важливі й потрібні законопроекти, а під формат рішення коаліції. Тому добрі ініціативи руйнуються. Україна не витримає довгої неефективної роботи влади. Взимку тарифи ще підвищать. А це теж наслідок неефективного управління країною.
Міністр фінансів Наталія Яресько каже, що це одна з найефективніших, але болісних реформ.
– Те, що тарифи повинні бути справедливі, – правда. Але вони не мають бути такі, як стали зараз. Треба було переконувати Міжнародний валютний фонд і брати у них 20–30 мільярдів на модернізацію житлово-комунального комплексу. Чому люди повинні платити за те, що теплотраси на 40–50 відсотків втрачають тепло дорогою до будинків і обігрівають навколишнє середовище? Якби ж узялися за модернізацію, то створили б робочі місця і на 60–70 відсотків скоротити би втрату енергоресурсів. Тоді можна було б підвищувати тарифи.
Президент Порошенко заговорив про деолігархізацію як спосіб очищення країни.
– Не бачу цього, бо не створені умови, за яких олігархи не будуть народжуватися. Ті, хто перебувають у владі, не повинні збагачуватись. Для цього треба мати ефективний антимонопольний комітет, а комісія з цінних паперів має визначати всіх наявних власників. І потрібна незалежна судова система.
Хіба Коломойський зараз не впливає на владу? Впливає. Ніби почали з ним боротися, прийняли один закон, потім модернізували його. І що – ми отримали дивіденди? Ні. Знову все блокується через суд. Це не деолігархізація, а боротьба одних проти інших.
Збираються націоналізувати кілька підприємств Дмитра Фірташа. Це теж особиста розправа?
– Це боротьба за канали й потоки, а не за країну.
Судова система і прокуратура – сфера президента. Отже, зміни гальмує Порошенко?
– На мене Петро Олексійович ображається, що кажу правду. Але я її говорив щодо всіх попередніх президентів. З Віктором Андрійовичем у нас були хороші стосунки, особливо в перші два-три місяці його президентства. Думали, що за сім-вісім років будемо в Євросоюзі. І були б там зараз, якби Віктор Андрійович думав не про себе і тих, хто навколо нього, а займався управлінням країною.
Коли Петро Олексійович відчитувався перед народом, я в парламенті сказав: людям, звісно, подобаються емоційні промови, але вони не почули конкретики. От я обіцяв оце – зробив, те не зробив, чому не зробив і коли зроблю. Був курс гривні такий – став такий. Хто в цьому винен? За рік країну пограбували. 170 мільярдів гривень депозитів населення вкрали. Що – війна в усьому винна? Вона може тільки мобілізувати людей. Маємо солідарність європейських країн. ЄС сказав: "Ринок відкритий, за винятком товарів, які поки що не потрапляють під сертифікацію. Але якщо сертифікуєтеся за західними стандартами – будь ласка, вам відкритий весь ринок". Це унікальна можливість, яку ми втрачаємо.
Позаторік журнал Forbes оцінив ваші статки у 597 мільйонів доларів, а цього року нарахували 144 мільйони. Ви ж свій фінансовий стан описуєте так: я – банкрут.
– Не знаю на підставі чого роблять оцінки. Мій бізнес арештований Росією, бо структура власності ІСД (корпорація "Індустріальний союз Донбасу". – "Країна") була міжнародною. Тож рішення будь-якого суду Москви працює в усіх країнах. Сталося це, як тільки я став губернатором Донеччини. Зараз це питання вивчають юристи.
Є світло в кінці тунелю?
– Поки що слабке.
1 
1
Коментарі
2