Не знаю напевне, звідки в нас таке ж прізвище, як і назва цього міста в Центральній Україні. Ми не маємо там жодних живих родичів. Я вирушила до Умані, сподіваючись знайти там відчуття дому. А також - щоб здобути досвід еміграції та відчути, яким було життя моїх прадідусів і прабабусь сотню років тому.
Першого ж ранку, коли я прокинулася в новому домі в Легедзиному, виявила на своєму порозі свіже молоко й домашній хліб. Дізналася, що це - від баби Гані, яка згодом стала моїм найближчим другом.
Місцеві мене не виправляють - їм подобається, що говорю неправильно. Просять: "Скажи "огончік", - я так називаю запальничку, бо не можу вимовити "за-джи-галка".
Щоб зробити фільм про щось, треба дізнатися про це якнайбільше - жити в тій місцевості, слухати людей. Зрозуміти ситуацію. А вже потім братися за проект. Кожного разу, беручись за щось подібне, треба визнавати: ти ще замало про це знаєш.
В оцінки не вірю. В Америці люди ходять в університет, бо хочуть там бути. Тому я завжди наприкінці семестру питаю в кожного: "Скільки, на твою думку, ти маєш отримати за мій курс?" Що кажуть, такий бал я і ставлю. І попереджаю, щоб нікому про це не розповідали.
Завжди наприкінці семестру питаю в кожного: "Скільки, на твою думку, маєш отримати за мій курс?" Що кажуть, такий бал я і ставлю. І попереджаю, щоб нікому про це не розповідали
Експериментальне кіно - це коли для кожної стрічки шукаєш новий спосіб висловлення. Таке кіно не має загальної мови. Зазвичай, наприклад, коли в кадрі є троє, і одне обличчя подано ближче - це значить, що ця людина важлива. А той, хто знімає експериментальне кіно, для кожного фільму вибудовує свою систему того, що й коли важливе. І, щоб її зрозуміти, треба дивитися стрічку від початку до кінця. Ти ніби вивчаєш мову й наприкінці вже можеш говорити нею.
Найбільше ціную в кіно, коли добре відчувається, хто був за камерою
Щороку ми зі студентами переглядаємо "Панцерник "Потьомкін". Вивчаємо, як Ейзенштейн робив монтаж - він був справжній революціонер.
Головне для мене - жити без конкретної роботи. Займатись тим, чим хочу. Англійською це називають "сreate a life with no job". І це просто випадковість, що іноді я хочу робити щось цікаве для інших. Я будувала саме таке життя, й мені це вдалося.
Коли починаєш отримувати зарплату за свої ідеї - вони спочатку здешевлюються, а потім ідуть від тебе.
Моє малювання йде не через голову, а через руки. Люди, які розмальовували хати, не думали, що вони художники - просто мали час і хотіли, щоб їхнє життя було красиве.
Зараз розумію, що все життя я шукала найпростіших людей. Мій колишній чоловік був дуже простий, не закінчив навіть школи. Не вміє правильно писати, не має речей і грошей, виріс у селі. В університеті Чикаго, де я викладаю, найбільше уваги приділяють інтелектуальним темам. Тамтешні студенти хочуть бути дуже розумними, і в них це виходить. Але серед них я почуваюся, наче риба на землі.
Євреї традиційно дуже цінують освіту. Нам важливо постійно навчатися. І я так роблю, хоча тільки на практиці.
Я знімала в Умані чорно-білий фільм про хасидів, і вагалася, чи можу показувати їх недобре. Зателефонувала ребе, хоч ми років із 15 не спілкувалися, і запитала: як маю діяти? Він відповів: "Ти робиш міцву (припис чи заповідь в юдаїзмі, у просторіччі - будь-яка добра справа. - "Країна"). Якщо ти цей фільм знімеш - це й буде міцва".
Не розумію, чому люди ходять до церкви і слухають чоловіка, у якого може бути не все в порядку з мораллю, з етикою, з його життям. Вірять у те, що він говорить, тільки тому, що має такий одяг, таку роль. Наприклад, він каже: "Бог не хоче, щоб чоловіки й жінки молилися разом" (так є за юдейськими правилами. - "Країна"). Але хто знає, чого хоче Бог?
Якось допомагала сусідам копати картоплю. Викопали 500 відер. Чоловік із жінкою живуть удвох. Картоплі не продають - лише трохи поміняли на кавуни. Заносять її в погріб, а за рік - виносять і викидають багато.
У Мексиці я рік прожила в пустелі. Знімала фільм про тамтешню родину, що утримує дуже багато корів і робить сир із молока. Мексиканські та українські бабці подібні. І ті, й ті багато працюють. А от в Америці - інакші.
Не розрізняю, коли до мене говорять російською, а коли - українською мовою.
3 
1
Коментарі