Оптимальним для України буде варіант, коли ЄС і Росія укладуть економічно-політичний союз, каже журналіст Віталій Лейбін
В українському медіа-просторі обговорюють насамперед не економічні і соціальні проблеми, а ті, які зіштовхують суспільство, – історичні, культурні, мовні. Яка з цим ситуація в Росії?
– Це спільна пострадянська ситуація. Не є винятком також балтійські країни і частково Польща. Історична пам'ять, звісно, потрібна. Але це не питання, в якому треба розділятися на партії.
Коли у 1970-х впала диктатура Франко, політичні партії були подібними до наших: франкісти – на боці нацистів, і ліві, які були проти них. Тоді король Іспанії мав стежити за двома речами: щоб партії у боротьбі за виборців не експлуатували тему, хто на якому боці воював, і не давали нереальних обіцянок.
Скасування популізму й суперечок щодо історії є важливою передумовою того, щоб країна почала обговорювати питання розвитку. Неможливо дискутувати про податки, політичний устрій, демократію, якщо партіям дозволено і в них заведено "купувати" виборців, обіцяючи "надбавку". І якщо у політиків є можливість із будь-якого з цих питань зіскочити на історію.
І на Заході, і в Радянському Союзі розуміли: для функціонування держави потрібна згода серед політичних сил
Зараз не зрозуміло, хто може виконати в Україні, Росії чи країнах Балтії функцію іспанського короля, тобто нормалізувати суспільну полеміку.
Зазвичай порозуміння щодо історії є ознакою сформованої держави національного типу. В Італії та Греції, приміром, нормалізувати ситуацію після Другої світової війни допомогли окупаційні сили союзників. Сталін у Центральній Європі знищив усі прозахідні партії. Але й на Заході, і в Радянському Союзі розуміли: для функціонування держави потрібна згода серед політичних сил.
Як бути нам зараз?
– Просвіт є. Він у посиленні політики розвитку. Для цього треба, щоб її прихильники нарощували міць. Потрібно зрозуміти, які групи є прошарками нового політичного двигуна.
Але проблема в тому, що вони не з'являться у достатній кількості без самого розвитку. Є навіть термін – "диктатура розвитку". Зазвичай економічний ривок здійснювали у сильній і контрольованій державі. А після модернізації та розвитку неминучою ставала демократизація. Бо як тільки починають змінюватися освіта, наука, дороги, технології, іншою стає і суть держави. У Кореї існує повна згода щодо того, кого підтримувати у війні між Samsung і Apple. Коли виходить новий гаджет Samsung, усі корейці викидають старий і купляють новий. Вони розуміють, що в цьому – наступний крок розвитку. Зараз це – доволі демократичне суспільство. Але спочатку там виникла економіка розвитку. Ми ж спробували будувати демократію раніше, ніж заклали економічні основи для неї.
Ви кажете, що для перетворень потрібні нові соціальні сили. Чи можуть вони формуватися в опозиційному середовищі? Чи здатна опозиція змінитися сама й змусити людей повірити у якісно інше майбутнє?
– Здатна. Але насамперед їй треба змінитися самій. Більшість українських політиків, яких я зустрічав, на жаль, є маніпуляторами. Вони вважають, що піар важливіший за вчинок і що правильною рекламною кампанією можна переконати народ у будь-чому.
Якщо з'являться політичні сили розвитку, то вони негайно знайдуть опору. Адже як тільки політики починають ставитися до виборців із повагою, їх підтримують. Нинішній опозиції важко буде їм протистояти.
Королевська пробувала загравати із малим та середнім бізнесом. Але це було нещиро
Наприклад, Наталія Королевська пробувала загравати з малим та середнім бізнесом. Але це було нещиро, що й підтвердив результат виборів. Ці люди спрямовані в майбутнє. А політики говорять із ними, як з малими дітьми: "Ми вам надбавку дамо".
Однак провал Королевської – скоріше виняток, ніж правило. Може, попиту на якісніших політиків просто немає?
– Доки доходи населення невеликі, очікувати більшого – негуманно. Політика можлива тоді, коли критична кількість людей не зайнята думками про фізичне виживання.
Звідки ця критична маса з'явиться?
– Компанія Ford 10 років тому відкрила завод під Санкт-Петербургом. Почала платити пристойні зарплати. І там одразу з'явилися профспілки. На підприємствах, де не платять, вони неможливі. Профспілки виникають, коли люди розуміють: вони є самостійними економічними агентами, їхню працю потребують та цінують. Тоді і страйк імовірний.
Мені здається, дієвий клас – величезний. Це підприємці, вчені. І ті з чиновників, які зацікавлені працювати, а не красти. Але до цього класу ніхто не звертається. З іншого боку, він поки що скоріше виживає, ніж живе. Тому вимагати від нього політичної активності зарано. Але зрештою вона настане.
Опозиція намагається пробудити людей до активності акціями протесту. У чому її помилка?
– Так склалося, що одразу після "кольорових революцій" переможці починають сваритися. Як наслідок, економічно й соціально режим не змінюється. Усі швидко втрачають довіру й ідуть зі сцени. У чому причина такої негативної динаміки? Ці революції були політичними, а не соціальними.
Коли під час холодної війни американці допомагали своїм режимам, то насамперед давали їм ринки, дбали про розвиток економіки. А що від західних партнерів отримала Україна після помаранчевої революції? Тільки консультації з політичного устрою та пропозицію відкрити кордони, щоб промисловість загнулася. Тобто західні партнери або не розуміли, що потрібна соціальна революція, або не бажали її. Бо якби хотіли – то запропонували би "план Маршалла" (програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Запропонована 1947 року держсекретарем США Джорджем Маршаллом, почала діяти в квітні 1948-го. Мета – формування зони впливу США на противагу СРСР та підйом економік країн Західної Європи. – "Країна").
Яка ідеологія може принести успіх новим політичним силам?
– Час догматизму закінчився. Жорстке розділення партій на "крайніх правих", "крайніх лівих", лібералів, консерваторів, комуністів – у минулому. Для вирішення теперішніх завдань потрібен синтез різноманітних практик.
Московські переговорники зайняли надто жорстку позицію щодо промислових активів та олігархів
Необхідно дуже добре розуміти свою країну і застосовувати рецепти, які спрацюють. Байдуже, ліберальними, комуністичними чи соціалістичними вони будуть. Треба застосовувати все, що працює.
Але українські партії й так не мають чітко визначеної ідеології.
– Згоден. Але я маю на увазі не нейтральність щодо ідеології, а нейтральність щодо догм.
Шлях розвитку має визначати народ чи влада?
– Якщо подивитися історію економічних ривків, немає залежності між демократією і недемократією. Є залежність від одного – сильна держава чи слабка. Для того щоб вона була сильною, треба досягнути потужного національного консенсусу. Це – причина того, чому на старті реформи Саакашвілі вдалися. У Росії в 2000-х був відносний національний консенсус, що дозволило провести деякі зміни. Однак тоді цього було недостатньо, а зараз – немає такою мірою.
Але він більший, ніж в Україні?
– Так. Тут потрібно придумувати речі, які допоможуть вийти із ситуації, з якої ще ніхто не виходив. Україна затиснута певними геополітичними розкладами. Те, що західні партнери радять, як робити демократію, і не допомагають матеріально, не пускаючи на ринки, – дуже важкий момент. Як і те, що Росія на словах відкриває економічні можливості, а насправді поводиться дуже жорстко. Тому оптимальним було б встановлення економічно-політичного союзу Росії та ЄС. Щоб вони перестали шкодити Україні.
У чому жорсткість ситуації з Митним союзом?
– Він, як будь-який економічний союз, штука хороша. Для того щоб розвиватися, необхідно боротися за ринки збуту. Отримати їх у мирний спосіб – це вступити в економічний союз.
Але: коли 2010 року Янукович хотів піти на суттєве економічне зближення з Росією, московські переговорники зайняли надто жорстку позицію щодо промислових активів та олігархів. Вони хотіли отримати значну частку власності й домінувати на провідних ринках, зокрема, металургійному та зерновому.
Наскільки для Росії зараз важливо бути імперією?
– Країна, розпад якої було зупинено в 2000-х, не може мати імперських амбіцій. Коли розвалюєшся, не до амбіцій. Але тепер перед Росією стоїть завдання наступного кроку – розвитку. Його, вважають у Кремлі, можна спробувати зробити разом. Вони кажуть: або об'єднуємо ринки та модернізуємо їх, або ми свій закриємо. Це питання треба вирішувати швидко.
3 
1
Коментарі