Використовувати діалекти у спілкування та переходити на місцеву говірку з її носіями стає нормою. Мовознавці вважають це ознакою вихованої людини.

"Раніше робили акцент на білінгвізмі. Людина мала вільно володіти українською та російською мовами. Тепер серед мовознавців є думка про ділінгвізм. Окрім ідеального володіння нормами літературної української мови, особливості рідного діалекту потрібно зберігати протягом життя. Для містян це не актуально. А от для тих, хто родом із сільської місцевості - дуже важливо", – каже кандидат філологічних наук Галина Гримашевич, пише Укрінформ.

У радянські часи цензура забороняла використовувати українським письменникам діалекти. Вони відображали українську ментальність. Тож усі мовні перли безжально викреслювали у творах. Натомість зараз письменники використовують діалектизми, щоб показати колорит різних куточків України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Шоб не наврочили - шпільку нусети і трусе навевурот" - добірка замовлянь волинською говіркою

"Закарпатський, гуцульський чи поліський діалекти – це джерела збагачення української літературної мови. Вчитель-словесник не повинен грубо виправляти. Культурна, вихована, шляхетна людина – це та, яка досконало володіє літературною мовою. Однак, у жодному випадку неприпустимо кепкувати з дідуся чи бабусі, що вони неправильно говорять. Чи може бути діалект правильним або неправильним? Він завжди правильний, але не входить до літературної мови, адже вона не може увібрати всі діалекти, яких в Україні є десять і не можуть усі вони стати нормою", – вважає Віктор Мойсієнко, голова Північноукраїнського діалектологічного центру ім. Никончука.

Додає, що найбільше мовні особливості у вузах відчуваються на першому курсі. З часом студенти шліфують і вдосконалюють мовлення, але здебільшого до п'ятого курсу у вимові зберігають фонетичні особливості своєї території. Діалектологи запевняють, що навіть освічену людину за мовою можна ідентифікувати, з якої території вона походить.

×