Уже 10 років субота є робочим днем для жительки Черкас Олени Федоренко, 41 рік. Жінка — тамада, тобто розпорядник весіль. Працює разом із троюрідним братом Олександром. Він — музикант.
Наречені Алла та Сергій Шемеліни для весілля замовили кафе-бар "Доміно", що на вул. Хрещатик у Черкасах. У святково прикрашеному залі за столами гомонять гості. Олена Федоренко запрошує молодят у центр залу на трояндовий танець. Музикант під фонограму заспівує "Лепестками белых роз". Під вигуки "гірко"Алла й Сергій цілуються. Тамада обсипає їх пелюстками троянд. Піднявши молоду на руки, наречений кружляє в танці. До них приєднуються гості.
Восени весіль багато. Охочі замовити "веселиків", як у Черкасах називають весільних музик, записуються в чергу.
— У нас замість реклами працює "циганська пошта". Запрошують, бо хтось був у гостях на інших весіллях і бачив, як ми працюємо, — Олена тримає трубку радіотелефону. Пояснює, що чекає на дзвінок. — Іноді замовляють навіть на четвер.
Так про Федоренків дізналося й подружжя Шемеліних.
— Сашу і Лєну порадили знайомі, — підтверджує Алла, 18 років. — Домовилися про зустріч у них вдома. Вони описали конкурси, якими хочуть порозважати гостей. Поставили музику — сподобається нам чи ні.
Розваги тамада Олена поєднує із традиційними весільними обрядами.
Ціну не загинаємо.І людям витрата менша, і ми без роботи не сидимо
— Я мав помити тещі ноги. Принесли мені миску з водою. Я тещу — нічого не вдієш — роззув і ноги їм помив. Ще й тертушкою почистив, — сміється Сергій Шемелін, 24 роки.
Під час постів, особливо Великоднього, весіль мало. Молоді не зважуються йти до вінця такої пори. У травні — теж.
— Кажуть, після весілля в маю пара буде маятися все життя, — розказує Олександр Федоренко, 39 років.
У пору затишшя він роздає свої візитки біля місцевого РАГСу. Заяви на реєстрацію шлюбу все одно подають, каже музикант. Може, хтось звернеться згодом.
Брат із сестрою закінчили Канівське культосвітнє училище. Олександр і нині викладає вокал у Черкаському художньо-технічному коледжі. Олена заробляє лише на весіллях. Влаштовують також дні народження та ювілеї. Якось запрошували на хрестини.
— Спершу робили весілля друзям і знайомим. Потім поодружували учнів зі школи та технікуму. Приємно, коли нас упізнають на вулиці. Дітям колишніх наречених уже по 5–10 років. До нас і літні люди підходять, дякують, що ловко повеселили народ, — каже Олена.
Частину заробленого витрачають на ремонт апаратури й нове приладдя.
— Колонки, наприклад, я збирав сам, — каже Олександр. — Вони ненові, тому часто виходять із ладу. А люди в нас, як вип"ють, люблять покричати в мікрофон. Динаміки й горять.
Нові переносні колонки на 500 Вт коштують майже 10 тис. грн. Іноді шнур перетреться чи хтось каблуком розчавить. Тоді доводиться купувати новий, а це 50–100 грн. Мікрофони коштують дорого, тому Олександр ремонтує старі. Фонограми замовляє чи вимінює в інших музикантів. Шлягери швидко застарівають, пояснює музикант.
За весільні розваги Федоренки беруть у середньому 1 тис. грн. Утім, Алла й Сергій Шемеліни сторгувалися за 900. Перед тим Алла напитувала й інших весільних музик. Ті за вечір просили 750 грн, а весільному розпорядникові слід було платити окремо.
— У Черкасах є ведучі, які беруть і дві тисячі за вечір, — підтверджують Федоренки. — А ми ціну не загинаємо. І людям витрата менша, і ми без роботи не сидимо.
2 
1
Коментарі
5