— Ми з дружиною відносимо себе до середнього класу. Торік купили двокімнатну квартиру, зробили ремонт. Цього року плануємо придбати автомобіль, — каже 30-річний Дмитро Лєбєдєв із Києва. Працює програмістом. Його дружина Ірина — бухгалтер.
— Раніше працював у банку. Потім почав співпрацювати із закордонними компаніями. Маю стаж — 10 років. За цей час зарплата зросла з 10 до 80 тисяч гривень. На власне житло заробив за п'ять років. Щомісяця частину зарплати міняв на долари.
Серед програмістів існує конкуренція. Постійно вихваляємося своїми досягненнями. Престижно мати гарне житло, купувати дорогі подарунки рідним. Середня зарплата на фірмі — 70 тисяч гривень. Щоп'ятниці з колегами ходимо грати в боулінг чи більярд. Кожен витрачає не менше трьох тисяч гривень на випивку, їжу.
Двічі на рік усі їздять на відпочинок за кордон. Ми з дружиною були влітку в Таїланді. За тиждень витратили 32 тисячі гривень. Узимку плануємо поїхати до Польщі. В грудні на роботі кожен розповідає, яким був для нього рік. За кращі історії іноземне начальство виплачує премії. Тому кожен старається, щоб були гарні фото з пляжів, готелів. Також люди намагаються відвідати якомога більше екскурсій, щоб здивувати колег. Торік переможцем став чоловік, який на поїздку в Бразилію витратив місячну зарплату. Йому повернули вартість поїздки.
Зараз працюємо на Велику Британію. Двічі на рік маємо планові закордонні відрядження. Керівництво любить, щоб ще й самостійно оплачували різні тренінги. Влітку їздив до Лондона. За два дні навчання заплатив 60 тисяч гривень.
Останніми роками звертаю увагу на свій одяг. Вивчив модні торгові марки. На базарі нічого не купую. Щокварталу компанія запрошує на концерти, до театрів, ресторанів. Усі приходять з дружинами. Жінки вбираються у найкращі сукні, одягають прикраси.
Маю медичну страховку. Із зарплати щомісяця перераховую 2500 гривень. Дружина також може звернутися у клініку за моєю страховкою, але не більше двох разів на місяць. Я за день проходжу повне обстеження. Всі медикаменти отримую безкоштовно. Від роботи оплачують спортзал. Але туди навідуюся рідко. Робочий день ненормований. Отримуємо проект, його треба здати за місяць або два. Наприкінці буває й добу не приходжу додому, щоб встигнути вчасно.
До середнього класу належать 17% українців. Десять років тому було не менше ніж 33, за даними Центру Разумкова.
— До кризи 2008-го українці не боялися брати кредити, їздили відпочивати за кордон, активно започатковували бізнес. Представники середнього класу вигідні країні. Вони думають про майбутнє, будують кар'єру, планують навчання дітей. Зараз зустрічаю багатьох бізнесменів, які наче і належать до середнього класу. Але постійно переймаються тим, як дожити рік, — каже 54-річний Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру. — Відродження середнього класу почалося два роки тому, коли українці стали масово їздити на заробітки. Коли повертаються додому, можуть дозволити собі багато чого. Купують дорогу побутову техніку, меблі, автомобілі.
У Німеччині представників середнього класу — 40 відсотків населення. Там найпростіший критерій оцінки — запитати працівника, де відпочиватиме наступного року. Якщо відповість, то він із середнього класу. Бо людина точно знає, скільки заробить, на що може розраховувати. Відповідно планує життя наперед.
8 
35413