Вівторок, 23 квітня 2019 07:00

"Майже всі гроші йдуть на харчі"

Автор: Любов КАРНАРУК
  Олена Чернявська з Черкас зустрічає зі школи доньку 11-річну Христину та сина 7-річного Маркіяна. Наймолодшого Матвія несе на руках, бо візок зламався. Під час прогулянки відпало колесо. На новий родина не має грошей
Олена Чернявська з Черкас зустрічає зі школи доньку 11-річну Христину та сина 7-річного Маркіяна. Наймолодшого Матвія несе на руках, бо візок зламався. Під час прогулянки відпало колесо. На новий родина не має грошей

— Ми не планували третю дитину. Це був сюрприз, — говорить 38-річна Олена Чернявська з Черкас. З чоловіком 36-річним Іваном Волинцем виховують 11-річну Христину, 7-річного Маркіяна і Матвія, якому рік і дев'ять місяців.

— Чоловік — конструктор-дизайнер меблів. Зараз пробує робити на себе. Живемо у квартирі моїх батьків. Вони поїхали в село доглядати бабусю. Житло в майбутньому маю поділити з братом. Він поки що живе у тестів. Постійно маємо колосальні витрати. Найменшому синові нічого з нового не купляємо, доношує за старшими. Новий одяг беремо лише Христині.

Дохід сім'ї становить до 14 тисяч гривень в місяць. Це заробітки чоловіка і мої гроші від викладання польської. Їжджу щодня на роботу в другій половині дня, коли старші діти приходять зі школи. З малим залишається донька. Бо треба хоч якось заробляти. Ми з чоловіком згадуємо, що 2014-го мали дохід 1500 доларів. Зараз — 500. Майже всі гроші йдуть на харчі. За комуналку платимо 2500 гривень, маємо пільгу 50 відсотків. Субсидії не дали. Бо чоловік на той момент був без роботи. Тому ми пішли шляхом пільг. Доки оформили, наче пройшли крізь пекло. У соцзахисті вимагають таку кількість документів і довідок, що я була шокована. Принесу — і знову щось треба. Рахунок комунальний на батькові. Дійшло до того, що вимагали його паспорт, ідентифікаційний код і заяву, що не проти оформлення нами пільг. На оформлення пішло два місяці. Потім говорила з багатьма багатодітними мамами. Більшість відмовляється оформляти, бо це важка тяганина. А дітей немає на кого залишити.

Діти з багатодітних сімей у Черкасах мають право на безкоштовний проїзд у тролейбусі, деяких маршрутках. Але наші їздять мало, тому ця пільга не так важлива. На допомогу в 1700 гривень, яка почала діяти з квітня, ми ще не подавали документів. Чоловік прописаний у Києві. Має поїхати в свій соцзахист і привезти довідку, що там не отримує соцдопомогу. Коли робитимемо це, ще не вирішували. Мізерною є і щомісячна виплата на дитину в 860 гривень. Це смішні гроші.

38-річна Аліна Комарницька з чоловіком Анатолієм, 42 роки, зі Львова виховують четверо дітей. Наймолодша Ярина народилася торік.

— Уже телефонувала в соц­захист щодо нової допомоги в 1700 гривень. Сказали приходити з посвідченням багатодітної сім'ї та свідоцтвами про народження дітей. Чекаю моменту, коли хтось зможе за Яринкою пригледіти, — розповідає Аліна. — Коли була студенткою, багато мандрувала, спортом займалася, про кар'єру мріяла. Закінчила комп'ютерні курси. Думала, стану програмістом. Якби мені тоді хтось сказав, що, не маючи 40 років, стану багатодітною мамою — засміяла би. Після університету влаштувалася на перспективну роботу. Працювала недовго, чоловік покликав заміж. За два роки Настя народилася. Думала, доньку віддам у садок і заживу. Через три роки Марта з'явилася. Чоловік марив сином. Коли втретє завагітніла, вмовив народити. Всеволодом не могли натішитися. Як четвертий раз дізналася, що вагітна, в мене почалася істерика. Мовляв, як житимемо? Мама заспокоїла. Казала, що в бабусі було шестеро дітей. Усі виросли, життя влаштували. Чоловік жартує, що треба ще п'яту дитину, аби статус матері-героїні отримати.

Анатолій Комарницький працює комп'ютерним адміністратором. Аліна продає дитячий одяг і взуття через інтернет.

— Зарплата чоловіка — 15 тисяч гривень, — про­довжує. — Я можу 4–5 тисяч заробити. Усі гроші збираємо докупи й розподіляємо на місяць. Перевіряю, чи всі діти мають взуття, одяг. Майже 2 тисячі відкладаю дітям на кишенькові витрати. Щодня Насті даю 30 гривень, молодшим — по 20. Із Настею тепер найважче стало, їй нереально з одягом догодити. Щомісяця просить обновку. Не відмовляю, бо згадую себе у її віці. Найважче фінансово пережити місяці, коли випадають дитячі дні народження. У нас Настя і Всеволод народилися в січні, Марта і Ярина — в липні. Встановили чергу: якщо цього року гучно відсвяткували день народження Насті, то наступного таке свято чекає на Всеволода. Діти розуміють.

860 гривень допомоги при народженні дитини, що дають щомісяця, відкладаю на "чорний день". Бо ж не знаєш, звідки взяти грошей, коли діти хворіють. Якщо занедужав хтось один, то треба готуватися, що всі решта теж відлежать. Узимку Марта принесла зі школи вітрянку. Настя і Всеволод теж похворіли. Ярину оминуло. Добре, що заощадження були та чоловікові на роботі премію дали.

Ми не користуємося пільгами для багатодітних. Живемо за принципом, що безкоштовний сир лише в мишоловці. Знайома з трьома дітьми рік добивалася знижки на путівку на море. Коли поїхали на відпочинок, рахували дні, щоб додому повернутися. Умови були жахливі.

Зараз ви читаєте новину «"Майже всі гроші йдуть на харчі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі