У Малехові Жовківського району на городах кипить робота. Село сусідить зі Львовом, тож від початку весни й до глибокої осені звідси до міста постачають городину.
Малехівські півтора-двоповерхові кам"яниці гарно оздоблені. Видно, що люди живуть заможно. Подвір"я невеликі: землю біля хати перекопали під городи. Навесні вони всуціль білі — селяни скрізь ставлять теплиці або ж накривають грядки з овочами поліетиленовою плівкою.
Секретар сільради Степан Михалюк, 54 роки, каже, що Малехів та навколишні села живуть переважно з городини.
— Люди хоч і не мають спеціальної освіти, але добре господарюють. Працюють усі — діти, дорослі, пенсіонери. Самі собі створюють робочі місця, — не нахвалиться сільський урядовець. — Урожай переважно вивозять до Львова. Але це не вихід — базари ж не безрозмірні. Дехто продає в місті на тротуарах або біля траси. Для городників сільрада планує зробити базар на околиці Львова, біля ринку "Галицьке перехрестя".
Ідемо селом. На городі коло хати двоє чоловіків плужком підгортають картоплю. 50-річний Михайло Рондяк тягне за металеву дугу, його 72-річний тесть Володимир Брик налягає на чепіги. 15 сотих присадибної ділянки і трохи більше 30 соток поля Михайло обробляє разом із дружиною Орисею, двома дочками, сином, зятем, тещею і тестем.
— Тільки земля й виручає. Дружина прибирає в Аграрному університеті в Дублянах, заробляє 350 гривень, — розповідає Михайло, спершись на плуга. — Я працюю менеджером у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Гарденія", отримую 500 гривень. Старша дочка Марія, їй 23 роки, — на автозаправці, а менші Наталя та Михайло вчаться у вузах. На все треба грошей. Колись вирощували овочі тільки для себе, а сім років тому почали возити на базар.
Дехто продає на тротуарах або біля траси
Праця біля городини нелегка. Із 6-ї ранку малехівці копають грядки, вирівнюють їх граблями, садять, полють. Увечері готують овочі на продаж. Коли заходить сонце, поливають саджанці.
— Про чистий прибуток важко говорити, — продовжує Михайло. — Цього року сподіваємося заробити з вісім-десять тисяч гривень. Гроші ніби немалі. Але зо дві тисячі йде на насіння, селітру й інші добрива, речовину для обприскування.
Михайлова дружина торгує на базарі два рази на тиждень. На початку травня продавала цибулю й редиску. За день могла вторгувати 100 — 150 грн. Тепер — менше, бо пучок редиски коштує вже не півтори гривні, а 50 коп. Подешевшала й цибуля. На огірках, помідорах заробляють більше: 200–300 грн за день.
Михайло Рондяк вважає, що найбільша біда цього року — де подіти товар. Галицький базар закрили, на Привокзальному чи Краківському до прилавка годі доступитися, бо торгівців дуже багато. Здавати оптом на "Шуварі" не вигідно: далеко їхати, а бензин дорогий.
— Чи заробили що чи ні, а день пропав, — приєднується до розмови теща господаря. — За місце на ринку кожного разу майже десять гривень заплатити треба. Добре, що в нас "жигуль" є, а то стояли би на трасі з клунками на плечах і чекали, доки хтось не підбере до Львова.
Михайло із задоволенням водить нас по городу. Відсовує плівки з грядок, показує, які великі в нього буряки, морква, редиска. Зауважую дивну рослину.
— Це кущові кабачки, вони не в"ються, а ростуть угору. Садимо, щоби зекономити площу, — пояснює. — Для нас кожен клаптик землі дорогий. Тільки вирвемо редиску — сіємо огірки, зірвемо огірки — висаджуємо салат. Поміж цибулею запихаємо капусту, перець.
Підходить тесть Михайла Володимир. Витирає руки об штани.
— Тут, у Малехові, земля — дефіцит, — каже чоловік. — Бачите — хати одна коло одної стоять. А люди умудряються тоннами ростити капусту, помідори. А дай нам більше землі, то всі би фермерами стали! Гріх мати землю і не користати з того.
2 
1
Коментарі