Неля Данова, 24 роки, ресторан японської їжі "Острів суші "Япі"
Родом із Черкас. Навчається у львівській філії Київського університету культури і мистецтв на дизайнера-поліграфіста.
— На столиках, які я обслуговую, всі серветки розписані. Гості лишають номери телефонів, домашні адреси, пишуть побажання і зізнання в коханні. Від поляків і англійців відбою нема. Але я за іноземця ніколи б заміж не вийшла. Не змогла б жити з людиною, яка не розуміє моїх жартів. Жодного разу не ходила з клієнтом на каву, хоч часто запрошують. Вважаю, що офіціант сьогодні — це така ж престижна робота, як і юрист, економіст. Треба мати чудову пам'ять, почуття гумору, блискавичну реакцію, володіти кількома мовами. На іспиті в "Япі" директор випитував усе — від меню до японських традицій. Вивчила кілька їхніх слів. "Конічіва" — доброго дня, "аріґато" — дякую.
Приходжу в ресторан і у вихідні, замовляю суші із сирим лососем. Щоб від роботи в кінці дня не боліли ноги, багато ходжу пішки, бігаю. Люблю яскравий макіяж. На очі, губи вранці йде 15 хвилин.
Найбільша моя мрія — у зрілому віці поїхати в Гоа, в Індію. І там померти.
Ігор Залізний, 25 років, ресторан "Криївка"
Закінчив університет ім. Івана Франка, спеціальність — прикладна і теоретична статистика.
— Студентом хотів підробити, прийшов сюди. Пропрацював чотири роки, тепер іншої роботи не уявляю. Більшість наших клієнтів — зі Східної України чи Росії. Переконані, що бандерівці — це бандити. Просять говорити російською. Я кажу, ні, не буду. Можу перейти на англійську. Придумали посвяту у працівники "Криївки". Переробили текст присяги вояка УПА на присягу кельнера. У центрі зали ставимо стіл, новоприбулий кладе ліву руку на кулемет, а праву на серце, і по пам'яті зачитує цей текст. Найпопулярніша страва в нас — півметрова ковбаса за 74 гривні.
Моя дівчина Оксана задоволена, що має хлопця-офіціанта. Влаштовую вдома романтичні вечори. Запікаю рибу, бо це її улюблена страва, подаю при свічках і трояндах. Люблю живих рибок. У мене великий акваріум.
Ольга Крет, 23 роки, ресторан "Монс Піус"
Кельнер за освітою. Рік працювала в ресторані "Таємна гільдія".
— Маю постійних клієнтів, до яких звертаюся по імені. Скажімо, гість років 40 постійно сідає за столик у кутку третьої зали. Просить пиво й чебурек із баранини, а потім стейк. Коли приймаю замовлення, достатньо спитати: "Вам як завжди?". Чайові складаємо в окрему скриньку і в кінці дня ділимо на всіх працівників. Бо ж це заслуга і кухарів, і адміністратора. У нас є спеціальний зошит, в який записують, хто що з офіціантів розбив. За рік назбирала п'ять чи шість пунктів. Учора соусницю вронила. Штраф не платила, як б'ю всякий дріб'язок, просто говорю: "На щастя".
Батьки постійно переживають, щоб мені агресивні клієнти не попалися. Але я знаю різні секрети, як таких заспокоїти. Наприклад, затримують подачу страви. Клієнт нервується, кличе мене. Я починаю розповідати йому історію нашого закладу. Що в цій будівлі колись містився найстаріший у Львові банк. Один із його директорів змайстрував розкладну парасолю, бездимну піч, підігрів для унітаза. Вони всі є в нашому ресторані, пропоную подивитися.
Володимир Федишин, 53 роки, ресторан-клуб "Дарвін"
Найстарший офіціант у Львові. 1981-го закінчив училище тресту їдалень при Міністерстві торгівлі УРСР.
— У моєму віці знайти роботу непросто. Ресторатори набирають молодих дівчаток. Думають, чим вища спідничка, тим більше клієнтів. А кельнер — це перш за все психолог. У 1980-х у Львові було кілька ресторанів і кафе. Нас учили правильно все принести й піти геть. А тепер кажуть обслуговувати по кілька столів одночасно. Але я себе в іншій роботі не бачу. У мене дочка, 16 років, вчиться на товарознавця. Раджу їй іти в офіціанти. Думає.
Смачно готую рибу, м'ясо, борщ, торт. Брудного посуду в мене вдома просто не буває. Помию, поскладаю — і самому приємно. Жінки бальзаківського віку люблять, щоб їм приділяли більше уваги. Роблю їм компліменти, розказую різне. А як молоді дівки приходять, то нароблю реготу за столом — і всі щасливі.
Валерія Філіппова, 24 роки, ресторан-пивоварня "Старгород"
Народилася у Дніпропетровську. У Києві працювала кельнером у кількох ресторанах і клубах.
— До Львова переїхала через хлопця. Розмістила резюме в інтернеті й потрапила у "Старгород". Недавно проводили свій конкурс офіціанток. Я за освітою — викладач вокалу, співала пісню репера Джей-Зі, перемогла. Ніяких нам не можна обслуговувати. Днями завалилася компанія. Ледве на ногах стоять і розказують: "Ми тверезі, що це ви тут вказуєте?". Ще й книгу скарг узяли і розписали на мене претензію. Одного разу мала за зміну 1,5 тисячі гривень чайових.
Відпочивати в пивних закладах чи ресторанах не люблю. Помічаю там усі недоліки офіціантів. Найбільше дратує, коли їх довго доводиться чекати. Я ж знаю, що все це через довгі перекури. У нас щоб покурити, треба відпрошуватися по черзі в адміністратора.
Часто ходжу в кінотеатри. Улітку їжджу на море. Мрію про Італію та Чорногорію. Мій хлопець Олександр також працює у "Старгороді", менеджером. Часом ревнує. Питає, хто чіплявся, але без агресії.
1 
1
Коментарі