До уваги читачів уривок із праці "Секрети української мови" журналіста і мовознавця Святослава Караванського - уродженця Одеси, який після 31 року радянського ув'язнення подався закордон і мешкає в США. Один із розділів називається "Невикористані можливості".
Для того, щоб мова нормально розвивалася, жодною мірою не можна штучно спрямовувати її розвиток у тому чи тому напрямі. Найприродніший розвиток мови спирається на живе народне мовлення, неспотворене жодними зовнішніми впливами. Нормальний розвиток української мови остаточно спинено в 30-х роках XX ст., коли цей розвиток було підпорядковано політичним цілям.
Той, хто гадає, що українська мова має обмежені можливості словотвору і тому має вдаватися до калькування, очевидно, глибоко помиляється.
Політичні цілі окупантів вимагали знівелювати самобутність української мови, "підправити" її відповідно до норм і законів мови російської. Таку практику обґрунтовувано потребою "інтернаціоналізації". Важко заперечити, що співжиття і культурний обмін між народами сприяє засвоєнню інтернаціональної лексики мовами різних народів. Уживання інтернаціоналізмів, коли у своїй мові нема чим їх заступити, цілком виправдано. А в УССР українцям накидувано інтернаціоналізми там, де ми мали свою самобутню лексику, у чому легко переконатися з наступних прикладів:
Запозичена форма - Українська форма:
абориґен - тубілець
абсурд - безглуздя, нісенітниця
авантурист - пройдисвіт
вертикальний - прямовисний, простовисний
галерія /ґалерея/ (навколо будинку) - кружґанок
гармонія - злагода
горизонт - обрій, видноколо, виднокруг
горизонтальний - поземний
експлуатація - визиск
ембріон - заплідок, зародок
імідж - образ
клімат - підсоння
консенсус - згода, погодження
окупант - займанець
принцип - засада
пріоритетний - першорядний
результат - наслідок
циркуляр - обіжник
Цей списочок - лише мала частина запроваджених ув офіційний вжиток інтернаціоналізмів. Таке запровадження мало на меті русифікацію, бо ті іншомовні слова, що їх не вживано в російській мові, окупаційна влада безцеремонно вилучила з ужитку:
Засвоєна українцями форма - Накинута російська форма:
арсен - миш'як
атрамент - чорнило
вакації - канікули
іньєкція - укол
конфітури - варення
оксид - окис
оксидація - окислення
флуор - фтор
цина - олово
цинамон - кориця
Знову таки - це лише мала частка вилученої лексики. "Інтернаціоналістам" ішлося не про інтернаціоналізацію мов, а про русифікацію. Крім "інтернаціоналізмів" українську мову в УССР засмічувано кальками-копіями з російської мови. Читаючи видання УССР, можна зустріти чимало "винаходів" з кухні Інституту мовознавства АН УССР, керованого академіком Бєлодєдом та його учнями:
шаблековтач, струмообертач, шлаконагромаджувач.
Чи це живі слова? Чи хтось колись вживав їх, вживає, чи буде вживати? Це треба було б спитати у тих, хто засмітив такими "перлами" словники, підручники, наукову й технічну літературу.
Простежмо, як постало слово "шаблековтач". Немає жодного сумніву - це копія російського слова "шпагоглотатель". Для росіянина "шпагоглотатель" звучить нормально з багатьох причин. Воно відповідає російським словотворчим моделям, де віддієслівна частина "глотатель" на другому місці, - це раз, воно має легку для вимови звукову структуру А-О-О-А-Е з жіночим наголосом — це два. Додам, що слово "глотатель" само по собі існує в російській мові, і отже, вся сполука цілком зрозуміла для вуха росіянина.
Щодо українського слова "шаблековтач", то воно не відповідає українським словотворчим моделям, а слово "ковтач" само по собі в нашій мові не існує.
У творених українцями складних словах віддієслівна частина стоїть на першому місці:
варивода, вернигора, вертихвіст, загнибіда, закрутиголова, котигорошок, паливода, пройдисвіт, перекотиполе, скализуб, хапокниш.
Маючи таку модель за зразок, поміркуймо, як належить по-українському назвати особу, що ковтає шаблі або шпаги/шпади. Тут можливі кілька варіянтів.
ковтайшабля, лигайшабля, ковтаншпага, лигайшпага, ковтайшпада, лигайшпада.
Кожен з цих варіянтів, як на мене, краще звучить від незграбного шаблековтача. Щоб надати українського забарвлення усій формі, варто у другій частині складного слова замість шаблі вжити шворінь:
ковтайшворінь, лигайшворінь.
Отже, ми маємо аж вісім форм, з котрих треба вибрати найвлучнішу. Мені здається, що такою формою є форма лигайшворінь, але читач може сам вибрати, що, на його смак, найкраще вписується в українську мовну тональність, або й запропонувати свій варіянт до шаблековтача, форми неживої і неконкурентоздатної.
Наведений приклад наочно показує, що мова, яка "здирає" лексичні форми з усталених зразків інших мов, компромітує сама себе карикатурністю здертих форм, обертається на мову-жебрака, на блідий варіянт "досконалої та розвиненої" мови.
Очевидно й те, що для успішного словотворення треба глибше аналізувати наявні, випробувані часом зразки українського словотвору, які відкривають невичерпні можливості для мовної творчости.
Описаний словотвір дозволяє підшукати варіянти і до кальок:
Калька - Українська форма
струмообертач - верниструм або крутиструм
шлаконагромаджувач - збирайшлак або стягайшлак
Річ ясна, що можливі й інші розв'язки. Той, хто гадає, що українська мова має обмежені можливості словотвору і тому має вдаватися до калькування, очевидно, глибоко помиляється. У дальшому викладі буде розглянуто кілька "невикористаних можливостей" українського словотвору, ігнорованих в УССР через антиукраїнську політику комуністичного режиму.
Час від часу уривки праць цього та інших науковців з'являтимуться в розділі Мова й надалі.
3 
1
Коментарі
68