"Чарка до сніданку" - це не "рюмка к завтраку" - історик про мовне питання

Книжка історика Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України" скоро вийде у видавництві "Портал".

Автор розглядає і питання історії української мови, повідомляє НВ.

"Одним із головних російських аргументів, чому українці та росіяни — це один народ і, відповідно, мають жити в одній державі, є аргумент мови. Мовляв, їхні мови походять зі спільного джерела і такі близькі, що не потребують перекладача. Довгий час росіяни й українці нібито навіть розмовляли однією мовою. Різниці виникли у ХVI столітті, внаслідок полонізації тих земель, які ввійшли до Речі Посполитої. Тому українська мова є штучним витвором, так само, як українська нація та українська держава. Над цими аргументами легко іронізувати. Так, дійсно, українська "чарка до сніданку" звучить майже так само, як "рюмка к завтраку"! І походження в них "спільне": чарка — давньослов'янське, рюмка — німецьке", - пише він.

На думку Грицака усі мови є штучними. Різниці між російськими та українськими діалектами спостерігалися ще до утворення Речі Посполитої. Близькість української та російської мов можна пояснити тим, що російська останні два століття була в широкому вжитку на українських землях. Українці з діаспори не розуміють російської.

"З українського боку можна почути інший аргумент. Росіяни — взагалі не слов'яни, а слов'янізовані угро-фіни, та й українська мова старша за російську і така ж давня, як схожий на неї санскрит, або й ще давніша, і нею нібито розмовляли ще арії. На додаток вона ще й морально чистіша, бо не має матюків. Насправді українська мова сформувалася більш-менш у тому самому часі, що й інші європейські мови — тобто в ранньомодерну добу. У ній, як і в кожній мові, є своя питома нецензурна лексика. Інша річ, що під тиском мовної русифікації останніх десятиліть вона майже зовсім забулася — її витіснила "общепринятая" російська", - йдеться у праці Грицака.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якщо влада піде на відкриту русифікацію, то остаточно втратить підтримку людей

Формування української мови тривало майже тисячу років. Перші її писемні сліди простежуються в давньоруських написах на стінах Софійського собору в Києві.

"У цих написах проступають риси, які властиві сучасній українській мові і не властиві російській: кличний відмінок ("Марку", а не "Марк"), особлива форма давального відмінка ("Петрові", а не "Петру") та українська версія імені князя ("Володимир", а не "Владимир"). Українізми проглядаються в Реймському Євангелії, одному з найстаріших текстів, які походять з української території. Однак ці сліди є лише поодинокими вкрапленнями. Євангеліє, як і значна частина графіті, написане церковнослов'янською мовою. Чи, точніше сказати, "церковнослов'янською мовою української редакції", - пише Грицак.

У давнину племена слов'ян говорили різними мовами. Однієї "давньоруської мови" не існувало. Але української, білоруської та російської мов тоді теж не існувало. Був матеріал для їх творення. Філологи виділяють п'ять великих регіонів, на основі яких формувалися сучасні східнослов'янські мови: києво-поліський, галицько-подільський, полоцько-смоленський, новгород-сіверський та муромо-рязанський. Українська мова творилася на базі двох перших, російська — двох останніх, білоруська — на основі третього регіону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гаплик, мряка, скупердяй - склали добірку слів, які роблять мову вишуканішою

"Руська мова як мова діловодства пережила княжу Русь і була офіційною мовою у Великому Литовському князівстві, на тих його землях, які потім ввійшли до складу Речі Посполитої, а також у Молдавії. Ця діловодна мова з часом еволюціонувала у так звану "просту" мову. Серед філологів немає єдиної думки, що це була за мова. Найпростіше її було би означити як перехідний гібрид від мови діловодства до літературної мови. Крім офіційних документів, нею писали полемічні твори, поезії і перші драми. Вона містила багато українських елементів, але більше нагадувала сучасну білоруську — унаслідок того факту, що головними центрами руського культурного життя в Речі Посполитій були Вільнюс, Полоцьк та Смоленськ. На межі XVI і XVII століть вони поступово втрачають свою вагу на користь Львова, Острога, Луцька і Києва. Це привело до того, що руська "проста" мова все більше набирала українських рис. З іншого боку, завдяки запозиченням із польської, німецької, чеської і латинської мов за своїм словниковим складом вона стала ближчою до західнослов'янських, аніж до церковнослов'янської та російської. Коли козацькі землі перейшли під владу московського царя, великоросійські чиновники мусили наймати перекладачів, щоб порозумітися з малоросами", - йдеться у книжці "Подолати минуле: глобальна історія України".

Козацька старшина у релігійному житті використовувала церковнослов'янську мову, вела діловодство руською, а з козаками, селянами та слугами розмовляла місцевою говіркою. У ХVII - XVIII століттях із цих мов розвинулась староукраїнська.

"Цей мовний злет припиняється під кінець XVIII століття. У Речі Посполитій інтенсивніше за руську розвивалася старопольська. Їй вдалося те, що не вдалося руській - майже повністю витіснити сакральну латинську мову як мову освіти та високої літератури. Вона також витіснила й "просту" мову. Польська поширилася не лише серед світських, але й серед церковних еліт, і не лише серед греко-католиків чи протестантів, а навіть православних. Паралельно послаблюється роль руської мови як однієї із двох мов діловодства в Речі Посполитій, а в 1696 році її офіційно позбавляють цього статусу", - пише Грицак.

Після поразки гетьмана Івана Мазепи ця мова українців почала русифікуватися. Першим твором новою українською мовою стала поема Івана Котляревського "Енеїда".

"Ця мова не була чисто селянською. Усній культурі традиційного селянського суспільства бракувало понять для вираження складних почуттів і думок. Скажімо, селяни знали, що жебракові при церкві треба дати милостиню, а гостя слід нагодувати й забезпечити ночівлею — але селяни не знали слів "жертовність" чи "гостинність". Потрібні слова доводилося запозичувати або перековувати з мов високої культури. Тому кожна модерна мова за означенням була синтетичною — тобто творилася з декількох джерел. Шевченко творив свою мову на основі трьох українських діалектів - південно-східного, північного і північно-західного, елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів", - вказує Грицак

У Російській імперії прагнули не дозволити українській стати мовою освіти та церкви. Українська революція розширила сфери вжитку української мови.

"1920-ті роки були найвищою точкою в розвитку української мови. Офіційна українізація "згори" та неофіційна українізація "знизу" сумарно витворили ефект: українська ставала мовою модерності. Але навіть у цій точці найвищого піднесення вона впиралася у скляну стелю. Бо, по-перше, так і не стала публічною у великих містах. Досягнення такої цілі вимагало декількох поколінь, а не одного десятиліття. По-друге, українська мова не досягла командних висот радянського державного апарату — більшовицької верхівки, каральних органів та керівництва армії", - пише Грицак.

Зі згортанням українізації сферу використання української мови почали звужувати. Правопис наблизили до російського. Освітня реформа кінця 1950-х скасувала обов'язкове вивчення української мови в школах. У ті часи російська вважалася мовою міст та освічених людей.

Після розвалу СРСР державний статус української мови закріпили в Конституції України 1996 року.

"В Україні немає проблеми з державним статусом української мови. Навколо цього питання в останні роки склався стійкий консенсус. Суперечки стосуються статусу російської. Хоча більшість мешканців України називають українську рідною, спілкуються вони російською. Багато з них вимагали надати російській статусу другої державної мови. З цим теж не було би проблеми. Ірландія та Канада мають дві державні мови, Бельгія і Люксембург — три, Сінгапур — чотири, Південно-Африканська Республіка — тринадцять, а Болівія — аж тридцять сім. Країни, що мають більш ніж одну державну мову, як правило, це держави з колоніальним минулим. Одна мова — мова метрополії, решта є місцевими мовами. Україна була колонією, але колонією своєрідною. Ані ірландська, ані канадська, а тим більше сінгапурська чи болівійська еліти не допускалися до управління імперією. Українці ж допускалися, і то двічі: перший раз у ХVIII cтолітті, удруге — після смерті Сталіна. Їхній вплив на формування мови та культури обох імперій був значним", - йдетьсяу книжці.

На думку історика, мовний сепаратизм в Україні, за винятком Криму, ніде не був сильним. У Донецьку до війни російська ідентичність за популярністю поступалася українській. У незалежній Україні мова з ідентичністю не пов'язані. Серед російськомовних багато людей, які вважають себе українцями.

"Переважна більшість мешканців України не вважає мовну проблему ні головною, ні навіть важливою. Утримувати напругу в мовному питанні "допомагають" два фактори. По-перше, воно має великий емоційний потенціал і більше промовляє до серця, аніж до розуму. І завдяки цьому ідеально піддається на політичні маніпуляції, особливо під час виборів. Другим фактором є Росія. Навряд чи у Квебеку могла би вільно розвиватися французька мова, якби Франція напала на Канаду. Ситуація виглядає патовою. Ті, хто вимагає статусу російської мови як другої державної, погрожують, що інакше Україна розпадеться. Ті, хто виступає проти, вважають, що Україна розпадеться якраз тоді, коли російській мові нададуть такого статусу", - йдеться у праці.

На думку Грицака, найкращим виходом була би тримовність України — коли володіння англійською стане умовою успішної кар'єри. Причиною сильних позицій російської мови в Україні є її статус світової мови. Але цей статус вона втрачає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тепер ти можеш обирати" - сценарист розповів, чому перейшов на українську

"Мовне питання стало ще одним "подарунком", який минуле зробило сучасній Україні. Воно має глибоке історичне коріння, тому навряд чи вдасться розв'язати його швидко. Загальна історична тенденція показує, що практика мовних заборон та репресій найнеуспішніша. Вона може на якийсь час загнати це питання під поверхню, але спроби наглухо накрити його могильною плитою марні. Це, зокрема, засвідчує доля української мови за Російської імперії та Радянського союзу. І навпаки: ліберальна демократія дає кращі шанси на його більш-менш задовільне розв'язання — бо виступає проти будь-якої мовної дискримінації. Велике питання, чи стане Україна ліберальною демократією. Вона рухається в цьому напрямку, та навіть якщо й стане, то це забере багато часу", - вважає Грицак.

×