"Мені потрібна стрижка, яка мене робила б молодшою", — заявила своєму перукареві Антуану де Парі 1909-го року французька акторка Єва Лавальєр. У свої 43 вона мала грати молоду жінку.
Майстер узяв й обрізав її довге волосся. Цю коротку стрижку — копію зачіски улюбленої героїні перукаря Жанни Д"Арк — невдовзі назвуть "боб" або "каре". Із театральних підмостків вона перекочувала на вулиці Парижа, а згодом й інших міст. "Усе, що вражає парижанок на театральній сцені, вони вмить переносять в реальне життя", — дивувався французький художник Леон Бакст.
Є й інша версія про появу моди на короткі зачіски. Теж у Франції, і теж пов"язана з театром. Започаткувала її нібито модельєрка Коко Шанель. Якось вона поспішала на прем"єру вистави. За кілька хвилин до виходу полум"я з газової колонки обпалило їй волосся з правого боку. Коко ножицями зрізала волосся зліва, підрівняла справа. І з"явилася в театрі з короткою зачіскою. Незабаром й інші жінки подалися до перукарень, аби зробити такі стрижки. Щоправда, на це наважилися найсміливіші й екстравагантні. Бо каре ще протягом десятиліття у світському товаристві вважали несмаком і дикістю.
— Ваша жінка зганьбила вас і родину, якщо осмілилася зістригти волосся, — у 1920-х наставляли чоловіків під час проповідей деякі американські священики. — Не дозволяйте їй переступати поріг дому.
У Європі з новою модою найбільше боролася консервативна Англія. Королева заборонила жінкам з"являтися на світських прийомах зі стрижкою каре. А якщо вже дами на це зважилися, то мали обов"язково сховати коротке волосся під капелюшком.
Усе змінила Перша світова. Чимало жінок працювало в госпіталях, на заводах. Часу на догляд за довгим волоссям вони не мали. Тому із суто практичних міркувань його зрізали. А потім дійшло: коротка стрижка — це не лише зручно, а й гарно.
Війна взагалі змінила жінок. У довгих сукнях, пишних спідницях і корсетах за жодну роботу не візьмешся. Від них відмовилися, а потім повертатися не захотіли. Настали мирні часи, та жінки продовжують опановувати чоловічі професії, починають боротися за рівні права у суспільстві. У гардеробі з"являються штани, комбінезони, піджаки. Пишні форми намагаються приховати. Відтепер еталон краси — жінка з майже пласкими грудьми. Короткі зачіски набувають неймовірної популярності. З"являється дедалі більше їх варіацій. Вони стають символом "жіночої революції".
Відтепер еталон краси — жінка з майже пласкими грудьми
"Довге волосся — одне з тих численних кайданів, які жінкам нарешті вдалося скинути", — писала 1927-го оперна співачка Мері ґарден у статті "Навіщо я підстриглася" в американському журналі "Пектораль Рев"ю". Та вже в наступному номері з"явився матеріал легенди німого кіно Мері Пікфорд під назвою "Чому я не зістригла волосся". Нове віяння моди вона порівнює з вірусом. "Часом сниться, що хтось обрізає моє чудове волосся. Я бачу, як воно падає на підлогу, і прокидаюся від жаху", — писала акторка. Дискусії між тими, хто був за каре і проти нього, точилися у пресі не один рік. Галас стих лише всередині 1930-х.
— Люба, ну змилуйся, не роби цього. У тебе буде така колюча потилиця, що я навіть торкнутися не зможу, — відмовляв свою подружку від короткої зачіски один із персонажів роману Джона Ґолсуорсі "Срібна ложка" (1921).
— Це неминуче, любий, — відповіла та.
Лєра ЛАУДА
"Усяка жінка будь-якого віку, чи то дівиця, заміжня або вдова, якщо за допомогою духів, помад, рум"ян, високих каблуків або кринолінів спокусить підданого його величності, буде судима як за чаклунство". Такий указ англійський парламент ухвалив 1779-го.
Фарбуватися жінки почали ще тисячі років до того. За єгипетської правительки Клеопатри (69–30 роки до Р.Х.) вважалося ганебним показатися на людях не нафарбованою і без зачіски. Аби шкіра була білою, цариця використовувала мазь із крокодилячого калу й білил. Для блиску в очах і розширення зіниць капала в них сік беладони. Фарбою із подрібненого малахіту фарбувала в зелене нігті та ступні ніг. Очі підводила сажею чи мідним купоросом.
Клеопатра написала косметичну книжку "Ліки для шкіри". Сивину там радить зафарбовувати воронячими яйцями або печінкою осла, змішаною з оливковою олією. Волосся на тілі знищувати сумішшю пташиного посліду з подрібненими кістками тварин, кленовим соком, смолою дуба й тертим огірком.
Дружина римського імператора Нерона Поппея, яка жила у 30–65 роках, щодня приймала ванни із молока ослиць. Навіть якщо подорожувала, брала із собою ціле їх стадо. У Середньовіччі жінки освітлювали обличчя отруйними свинцевими білилами. Шкіра швидко старіла. Тому на ніч клали на лице яловичину, вимочену у молоці. Десь у XI ст. стали користуватися пудрою, змішаною з яєчним білком. Чим товстіший шар пудри на обличчі — тим красивіше.
Щоб зімітувати прозорість шкіри, королева Англії Єлизавета I (1533–1603) на шарі пудри промальовувала судини. Нанесення макіяжу було таким трудомістким, що для цього запрошували художників. Ходили з ним кілька днів — часто вмиватися ще було не прийнято. Запах брудного тіла заглушували неймовірною кількістю парфумів.
У XVIII ст. у моду ввійшли накладні брови зі шматочків мишачих шкірок. Щоб підкреслити округлість обличчя, за щоки закладали пробкові кульки.
Наталія ПАВЛЕНКО
На радянську туш треба було поплювати
В українських селах дівчата й молодиці білили щоки борошном, рум"янили буряком. У перші десятиліття радянської влади арсенал косметичних засобів пересічної жінки також був скромним.
— Викручувалися як могли, — згадує 88-річна киянка Любов Баранова. — Згорілого сірника вмакали у вазелін — і малювали стрілки, фарбували вії.
Після війни жіночою мрією була туш "Ленінградська". Її можна було купити у фарцовщиків у громадських туалетах на Хрещатику в Києві. У переходах саморобну туш продавали цигани. Щоб її розмочити, на брикетик плювали, а злиплі вії розділяли голкою.
У 1950–1960-х для рук доярок стали випускати вазелін. Для лісорубів — засоби захисту від комарів. Радянська косметика була не інструментом спокуси, а профілактичним засобом – аж до 1970-х, коли з"явилися новинки з Прибалтики й імпортні з Болгарії і навіть Франції. Радянським зубним порошком тепер чистили плями на шпалерах, а одеколоном дезінфікували зубну щітку.
3 
1
Коментарі