
"Україна готувалася до бучного ювілею, і він мав би вилитися в таке всенародне свято, якого ще до того часу не знала Україна, – пише в мемуарах письменник Степан Васильченко про відзначення 100-річчя з дня народження Шевченка в Російській імперії 1914-го. – Влада це бачила і вжила заходів: всякі святкування, навіть панахиди, були суворо заборонені". Та влада не сама "побачила", що ювілей Шевченка є подією небезпечною. "Не допустить политический смотр украинско-мазепинских сил" – такими телеграмами-вимогами задовго до ювілею стали засипати високі інстанції Клуб російських націоналістів, Київське російське зібрання та Свято-Володимирське церковне братство.
"Не допустить публичного чествования памяти Т. Г. Шевченко демонстрациями и уличными собраниями", – видав наказ заступник міністра внутрішніх справ імперії Володимир Джунковський. Київський генерал-губернатор Дмитро Трепов наполягав на забороні згадувати про річницю, та Джунковський залишив рішення без змін. "Гадали, що ніякого святкування не буде, – писав Васильченко. – Але якось несподівано в пам'ятковий день увесь Київ, особливо молодь, вийшли на вулиці міста з портретами Тараса Шевченка, зі співами, з прапорами,
з квітами. Того року була рання весна, і цей день видався надзвичайно теплий і ясний. Всі вулиці були забиті людьми. Ганяла поліція, гарцювали з нагаями козаки – цілими натовпами хватали в тюрму. Нічого не помагало".
Не лише українці вийшли на ту Шевченківську демонстрацію в Києві. "Особливо гарячу участь взяли студенти-грузини – народ вільнолюбний і гарячий, – продовжує Васильченко. – Коли їх, арештованих, поліція питала: "Какой вы национальности?", вони одповідали: "Українець!" – "Какой же вы украинец, вы же – грузин!" Вони сердито одповідали: "Тэбэ хаварят – пыши украинец".
Київські чорносотенці як могли допомагали поліції того дня: "Вони вчиняли бешкети: били вікна в редакції української газети, вихвачували з рук і рвали портрети Шевченка, бюсти, що стояли у вітринах, обкидали гряззю". Ще довго не могли заспокоїтися, що святкування таки відбулося. Попри всі зусилля його зірвати. "Прошло уже около двух недель со дня изменнической демонстрации жидо-мазепинцев, – побивався, приміром, Володимир Голубєв у газеті "Двуглавый Орел", – а русские люди все еще не успокаиваются, все еще волнуются. Да и есть чего".
Коментарі