"Центральний комітет партії виніс смертний вирок Ейхгорну. Він очолив німецькі військові сили і задушив революцію в Україні. Генерал змінив політичний лад. Як прихильник буржуазії – сприяв обранню гетьмана. Відібрав у селян землю", – йдеться в наказі бойової організації партії соціалістів-революціонерів. Він стосується командувача німецької групи армій "Київ" генерал-фельдмаршала 70-річного Германа фон Ейхгорна. Документ прийняли у Москві.
"Для нас вкрай важливо, щоб Україна стала справді незалежною державою. Я пишу це не в очікуванні економічних вигод, які ми отримаємо від України. І не тільки зростаюча небезпека з боку Росії примушує мене так думати", – зазначив Герман фон Ейхгорн 17 червня 1918 року в меморандумі про проблеми східної політики.
Ейхгорн прибув в Україну на початку квітня 1918 року. Оселився в Києві, в особняку Уварових на вулиці Катерининській, 16, – сучасна Липська. Двоповерхову садибу реквізувало німецьке військове командування. Армія Німеччини прибула в Україну, щоб звільнити її територію від більшовиків і допомогти закріпитись Українській Центральній Раді. Взамін німецькі солдати отримали право збирати продовольство і відправляти його у Німеччину та Австро-Угорщину. Там були неврожай і голод. Таку домовленість прописали у Берестейському мирному договорі.
Українські селяни часто виступають проти німців – не розуміють, як можна бути союзником нещодавнього ворога у Першій світовій. Не хочуть віддавати збіжжя. Фельдмаршал придушує повстання та організовує військово-польові суди. Це викликає невдоволення в українського керівництва. Центральна Рада робить зауваження союзникам. Тоді німці підтримують державний переворот. І ставлять на чолі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.
"Ейхгорн був поважний дід у повному розумінні цього слова. Розумний, освічений, з широким кругозором і доброзичливий. Недарма ж він – онук філософа Шеллінга. Йому не була властива пихатість і зарозумілість, які іноді трапляються серед німецького офіцерства", – писав у спогадах Скоропадський.
Серед ворогів гетьмана і німців – соціалісти-революціонери. Вони домагаються передачі землі у власність селян та націоналізації підприємств. Уряд Скоропадського оголошує їх поза законом. Есери підбурюють селян до виступу проти влади та готують теракти проти гетьманської адміністрації.
До Києва прибуває група бойовиків на чолі з 30-річною Іриною Каховською. З нею – Борис Донський, Григорій Смолянський та Євген Терлецький. Кілька тижнів вони відстежують розпорядок дня і маршрути пересування фельдмаршала. 24-річний Борис Донський завжди носить із собою револьвер і бомбу, замасковану під термос.
30 липня 1918-го в обід фон Ейхгорн повертається до маєтку. Донський кидає в нього бомбу. Фельдмаршал та його ад'ютант отримують важкі поранення. Вибух чує Павло Скоропадський. Вибігає з резиденції і поспішає на місце інциденту.
"Ми з ад'ютантом застали важку картину, – згадував він. – Фельдмаршала перев'язували й укладали на ноші. Поруч лежав його ад'ютант Дреслер. У нього були відірвані ноги, він помирав. Я підійшов до Ейхгорна і потиснув руку. Він мене впізнав. Було надзвичайно жаль цього поважного старого".
Командувача відвезли у клініку професора Томашевського, де він за кілька годин помер. Скоропадський написав грамоту, яку наступного дня оприлюднили: "Покійний був щирим нашим прихильником і другом українського народу. Метою його було створення самостійної Української Держави. Єдина втіха в тяжкому горі – що ганебний злочин скоєний не сином України, а чужинцем – ворожим Українській Державі та її союзникам".
У київській лютеранській кірсі Святої Катерини за ним відслужили панахиду. Есери-бойовики планували там убити Скоропадського, але задум не вдався. Через два дні траурна процесія з тілами Ейхгорна й Дреслера пройшла Хрещатиком та Бібіковським бульваром (нині – бульвар Тараса Шевченка. – Країна) до залізничного вокзалу. Їх відправили до Берліна і 6 серпня поховали на військово-меморіальному кладовищі. Під час німецької окупації Києва в 1941–1943 роках Хрещатик перейменували на Ейхгорнштрасе.
Бориса Донського схопили німецькі солдати. Його судили і через 10 днів привселюдно повісили на телеграфному стовпі біля Лук'янівської тюрми. Керівницю групи Ірину Каховську арештували пізніше й засудили до страти, але звільнили після зречення Павла Скоропадського.
2 серпня 47 року до н. е. римський полководець Гай Юлій Цезар біля міста Зела розбив військо Фарнака – правителя Боспорського царства, яке розташовувалося на Керченському і Таманському півостровах. Обоє хотіли володіти Понтійськими землями – на півночі теперішньої Туреччини. До них належала й Зела. Фарнак першим пішов в атаку, але був розбитий легіонерами. Із залишками війська втік до Чорного моря і на кораблях поплив до Криму. Тоді Цезар передав своєму брату Амніцію в Рим звістку: "Прийшов, побачив, переміг".
3 серпня 1775-го російська імператриця Катерина II видала маніфест, яким офіційно оголосила про ліквідацію Запорізької Січі. Її зруйнували за два місяці до цього російські війська. Стояла біля гирла річки Підпільна, де вона впадає у Дніпро. Тепер це місце затоплене Каховським водосховищем. Звинуватила січовиків у захопленні власності та намаганні створити незалежну державу. Частина запорожців подалася на острів у гирлі Дунаю, який їм подарував турецький султан. Катерині ІІ не вистачало їх у війнах на Кавказі. Тому за чотири роки попросила повернутися, але козаки відмовили.
Прокладання першого телеграфного кабелю по дну Атлантичного океану завершили 5 серпня 1858 року. Дріт завдовжки 3218 км сполучав Ірландію та півострів Ньюфаундленд. Розтягнули його за допомогою чотирьох військових кораблів. Одні з перших телеграмами обмінялися президент США Джеймс Б'юкенен і королева Великої Британії Вікторія. Зв'язком користувалися місяць. Потім на кабелі пошкодилася ізоляція. 1866 року проклали нову лінію між Америкою та Європою, яка діяла понад 30 років. До 1920‑го через океан проклали 13 кабелів.
"Передача мощів у музеї – найраціональніший спосіб ліквідації забобонів і марновірства. Подібні реліквії, пов'язані з іншими релігіями, наприклад – єгипетські мумії, вже давно в музеях. Вони мають зберігатися разом з іншими залишками старих культур. Це не образа релігійної совісті й не гоніння на якусь віру", –
йдеться у постанові радянського народного комісаріату юстиції від 30 липня 1920 року. Запровадила конфіскацію мощів святих із церков. Їх передавали в музеї. У звітах писали, що більшість решток виявлялися підробленими
150 учасників мідного бунту в Москві повісили 4 серпня 1662 року. Біднота повстала проти царя Олексія Романова, який почав карбувати мідні монети замість срібних. Їхня вартість знизилась, а товари подорожчали. Люди оточили палац. Проти повстанців вивели стрільців. Вони загнали беззбройних людей у річку. Кого зловили – стратили. Цар поновив карбування срібних монет
6 
1
Коментарі