Німецький паспорт про арійське походження 68 років пролежав у скрині Катерини Саламахи із села Мощана Жовківського району на Львівщині. Вона – рідна сестра мого діда Федора.
Документ виданий в управі міста Рава-Руська 1943 року. Був з її фото і відбитками двох великих пальців. При ньому – довідка, що батьки і баба з дідом по матері Катерини – також арійці. Прізвище там змінили на Скаламаха.
Ніхто з родичів не знав, що в баби є німецький паспорт. Вона мала український. У старій коморі стояла її скриня з одягом. Через два роки після смерті Катерини Олексіївни, 2012-го, родичі її відкрили. Під хустками й платтями лежало пенсійне посвідчення, радянські папери й німецький паспорт. Фотокартку звідти баба вирвала.
1943-го Катерині виповнилося 16 років. У цей час у районі оголосили мобілізацію молоді для робіт у Німеччині. Аусвайс дав можливість залишитись в Україні, бо представників арійської нації не забирали.
"Документи ці для неї, мабуть, десь роздобув її тато Олексій. Він працював на залізниці. Був охоронцем на переїзді. Його до польського війська не взяли, бо мав бронь, – згадує 78-річна Ганна Стадницька, двоюрідна сестра Катерини. – До Катерини ходив свататись такий собі Василь. Він на 10 років від неї старший. І ніби хотіли побратись. Але пішов на війну і не вернувся. За кого він воював, не пам'ятаю вже. Після цього до неї ходили свататись, але вона ні за кого не вийшла. Мама її строго виховувала в дитинстві. Вона більше до богослужіння ходила, ніж на здибанки. Тоді ж церкву запретили, але правили по лісах і хатах. То вона майже на всіх таких відправах у престольні празники була".
Катерина Саламаха все життя прожила разом із братом Федором в одній хаті в Мощані. Коли 1947 року організували колгосп, вона єдина з родини пішла туди працювати. Інші відмовились. Потім у пекарні сусіднього села Липник була прибиральницею. Згодом стала пекарем.
– Ми її називали баба Кася. Була за няньку для двох поколінь нашої родини. Спершу виховувала нас – двох синів і доньку свого брата, – розповідає 56-річна Марія Жигайло, племінниця Катерини Саламахи. – Коли вийшла на пенсію, займалась нашими дітьми. Це троє хлопців і дівчинка. – У 80 років ходила на город, спираючись на дві палиці. Казала, що там їй легше дихати. Скрупульозно виполювала цибулю і огірки. Взимку ми старались забрати її до міста, але на весну вимагала повернути її в село.
7 грудня 2010 року Катерина Олексіївна попросила привезти ксьондза. Висповідалась, наступного дня померла. Онукам пояснювала: не вийшла заміж, бо моя любов загинула.
2 
1
Коментарі