Батьки Феодосії Кошиць дали гарбуза Тарасові Шевченку
"Покликали поета полтавські пани на полювання. Приїхавши, розпустили псів і самі розійшлися, а поет лишився в тарантасі доглядати харчі. Взяла нудьга. Ждав він, ждав, доки вернуться мисливці. Та й заходився куштувати все, що було: горілку, наливку, закуски. Нічого не лишив без уваги. Та й заснув. Вернулися пани зголоднівши, кинулися до кошиків, а там нічого нема", – записав педагог Михайло Чалий 1859 року поширену в Україні оповідку про Тараса Шевченка.
У квітні 1845-го Петербурзька академія мистецтв присвоїла українцю звання художника й нагородила срібною медаллю. Видали квиток на право проїзду в Україну для малювання. Крім художніх робіт, випускник академії відомий віршами. Видав україномовну збірку "Кобзар".
Їхати на батьківщину разом пропонує знайомий поміщик із Полтавщини Олександр Лук'янович, який був у Петербурзі у справах. Запрошує поета пожити в маєтку в селі Мар'янському – тепер Великобагачанського району Полтавської області. Взамін просить намалювати портрети для його родини.
За кілька днів у Лук'яновичів Тарас Шевченко повідомляє, що хоче помандрувати Україною. З настанням холодів повернеться і напише портрети.
У Києві спілкується з членами студентського гуртка, який письменник Пантелеймон Куліш називає "Київська молодь". Поширюють літературу й читають лекції з історії. Ректор Київського університету Михайло Максимович рекомендує Тараса Шевченка Київській археографічній комісії. Там просять його замальовувати старі будівлі по містечках, які відвідує.
У селищі Березова Рудка – нині Пирятинський район на Полтавщині – зупиняється в поміщика Платона Закревського. Раніше присвятив його дружині Ганні поему "Сліпий". Любить її, але жінка не відповідає взаємністю. Разом вирушають на Ільїнський ярмарок у Ромнах – сучасна Сумщина, – за 140 кілометрів. Туди з'їжджаються десятки тисяч людей. Торгують льоном, вовною, тютюном, хлібом, збіжжям, галантереєю, медом, олією, посудом і худобою. Тарас Шевченко купує тканину для жилетки.
Жінок селять у готелях і будинках, чоловіки розкладають намети на торговищі біля возів. Художник три ночі живе в наметі поміщика Левка Свічки. Знайомиться з офіцерами. Один просить позичити грошей на день. Тарас Шевченко дає два півімперіали – золоті монети. Позичальника більше не бачить.
Відмовляти не може. В кишені завжди має дрібні гроші, щоб давати біднякам. Знайомі докоряють за це.
– Я і сам знаю, що деякі обманюють. Та нехай хоч тричі одурять мене. Все-таки вчетверте подам тому, хто справді потребує шматка хліба, – відповідає.
Переглядає вистави кріпацьких театрів і концерти циган. Одні грають "Гірські вершини" Йоганна Вольфганга ґете в переробці Михайла Лермонтова.
"Чи гадав коли великий германський поет, а за ним і великий Лермонтов, – згадуватиме в записках 1857 року, – що їх глибокопоетичні вірші співатимуть отак хижо п'яні цигани перед оравою? Їм і в сні не ввижалася така пародія брудна!"
"Подобалася йому попівна, доня отця Григорія Кошиця – Феодосія, – пише Олександр Кониський у праці "Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя". – Голубив думку побратися з нею, "та й жити на світі, як добрі люде живуть". І от тепер, одержавши хоч дуже незначну посаду, він заходжується здійснити своє бажання і хоче сватати молоденьку, на 17-й весні Кошицівну".
Художник відвідує Кирилівку – тепер Шевченкове у Звенигородському районі на Черкащині. Тут провів дитинство. Саме відзначають храмове свято, і церковний титар Гнат Бондаренко влаштовує застілля. Батьки Феодосії помічають погляди художника на їхню доньку. Розуміють, чим це може закінчитися.
У зятях Тараса Шевченка бачити не хочуть, тому беруться запобігти шлюбу. Мати дівчини йде до сім'ї Демченків, у яких народилася дитина. Вмовляє покликати кумами Тараса з Феодосією. "Але доня перехитрила матір. Пішла до Демченків, взяла дитину і подалася з нею до другого попа, – писав Олександр Кониський. – Похрестила з іншим кумом. Тоді Тарас посватався, але взяв у батьків гарбуза. Річ не можлива, щоб піп віддав дочку свою за колишнього свого "попихача".
У Яготині на Київщині Тарас Шевченко провідує княжну Варвару Рєпніну, яку знає з 1843-го. Заїжджає втішити після недавньої втрати батька. Вона любить художника. Але він називає її сестрою.
"Довідатися, які є на Полтавщині могили, давні руїни і взагалі останки життя і подій історичних. І коли можна – поробити з них малюнки", – як член археографічної комісії отримує наказ від генерал-губернатора Дмитра Бібікова. Призначають 150 рублів річної зарплати.
Замальовує храми та будівлі Густинського монастиря біля Прилук. Потім зупиняється в поміщика Григорія Ґалаґана в Сокиринцях – тепер Срібнянський район Чернігівської області. Скликають гостей і влаштовують пишне застілля із шампанським.
Грають музиканти-кріпаки. На Тараса Шевченка справляє враження худорлявий блідий віолончеліст. Піднімається, аплодує та вигукує "браво". Пани дивляться на нього, як на дивака. Засмучений художник залишає стіл, йде в сад. Там до нього підходить музикант, плаче й дякує.
– Що ж ви робитимете із собою? – питає гість. – Ви ж справжній артист!
– Як же мені бути? Хіба тільки повіситися, – бідкається селянин. – Батька не знаю. Мати найнялася до шинку. Захворіла на сухоти, прийшла в комірчину, лягла, заплакала, поцілувала мене та і вмерла. Поховали на карбованця, заробленого в шинку. Вчився у сліпого кобзаря. Пани забрали мене й віддали в науку.
Під враженням від почутого Тарас Шевченко пише вірш "До мертвих і живих" і повість "Музикант".
"Жив в окремій кімнаті. Йому призначили лакея, але від послуг того Тарас Григорович майже завжди відмовлявся, – згадував кухар Арсеній Татарчук про життя Шевченка в Олександра Лук'яновича в Мар'янському восени 1845-го. – Вставав на світанку і брався до роботи. У вільний від малювання портретів час майже завжди залишався у своїй кімнаті. Постійно читав книжки, які брав із панської бібліотеки. Писав листи або щось інше. Лише зрідка блукав околицями, при цьому часто зупинявся, вдивлявся в якісь віддалені предмети, змальовував різні види. Снідав і обідав із панами. За весь час ні разу не бачили, щоб був нетверезий".
У Мар'янському уникає знатних знайомих Лук'яновича. Більше спілкується зі священниками й селянами. Згадують минуле України, про козаків. Зізнається, що був кріпаком. Як зустрічає музикантів, просить заграти "Ой хто лиха не знає, да нехай мене спитає". Іноді їздить купатись у річці.
Пише портрети Олександра Лук'яновича та його батька Андрія. Замовник не може оплатити роботи, просить почекати. Тарас Шевченко залишає маєток, бо мусить замалювати якомога більше пам'яток до початку снігопадів.
У Переяславі працює біля Вознесенського собору, Михайлівської та Покровської церков. Живе у знайомого лікаря Андрія Козачковського.
"По делам, которые я тогда имел с евреями, иногда наполнялась ими гостиная моя. В ней Шевченко обыкновенно занимался, – писав у спогадах медик. – Но этот шумный кагал не мешал ему. Напротив, продолжая писать, он вслушивался в разговоры евреев. Вмешивался в них и, рассмешив чем-нибудь кагал, сам хохотал, продолжая быстро и безостановочно свое дело".
У В'юнищі, яке тепер затоплене водами Канівського водосховища, малює хати. Застуджується, розвивається запалення легенів. Почувається дуже погано, у Переяславі пише "Заповіт".
"Однажды неожиданно заехал он ко мне перед масленицей – бледный и с обритою головою по случаю недавней горячки. Тогда он постоянно носил черную бархатную шапочку. Я и не знал, что он больной в нескольких верстах лежал в Переяславском уезде", – писав у мемуарах поет Олександр Чужбинський про приїзд Тараса Шевченка до села Ісківці – тепер Лубенський район на Полтавщині.
Навідуються до Закревських у Березовій Рудці. Там саме зібралися члени Товариства українського дворянства Лівобережжя. Його ще називають Клубом мочиморд, бо проводять буйні пиятики. Тарас Шевченко хоч і входить до клубу з 1843-го, та товариства уникає. Йде до жінок. Слухає гру Ганни Закревської на роялі, співає українські пісні.
Всі разом їдуть до родичів Закревських у село неподалік. Засиджуються допізна. Попри заметіль наважуються повертатися. Збиваються з дороги. Жінки бояться вовків, але Тарас Шевченко заспокоює їх старовинними піснями. Натрапляють на корчму.
"Когда перезябшие дамы попросили чаю, на постоялом дворе не оказалось его. Хозяин держал самовар, предоставляя проезжим, которые возили с собою припасы. Зато водки было сколько угодно, – згадував Олександр Чужбинський. – Но я достал чаю у какой-то проезжей барыни, которой рассказал наше приключение. Два часа, проведенные нами до рассвета в корчме, принадлежат к одним из приятнейших в моей жизни".
176 населених пунктів названо ім'ям Шевченка. 164 з них – в Україні. Село Шевченко розташоване в Рибницькому районі Молдови. Є села й хутори з такою ж назвою в Омській та Челябінській областях, Краснодарському краї Російської Федерації. На місці Новопетровського укріплення в Казахстані заснували село Форт-Шевченко. Художник відбував там заслання у 1850–1857 роках. Діє музей Тараса Шевченка, й росте закладений ним парк
Найбільше любив чай із ромом
"Довгі вечори просиджували ми влітку на Хрещатику в саду, за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови й суперечки. Шевченко випивав склянку за склянкою зі словами: "А всипте, будьте ласкаві, ще чаю", – згадував історик Микола Костомаров проведений із Тарасом Шевченком час у Києві 1846-го.
Про пристрасть поета до чаю згадують багато знайомих. Додавав до нього трохи рому. Мандруючи українськими селами й містечками 1845 року, щоранку пив сам і частував інших. Микола Костомаров якось нарахував 10 склянок, які підряд випив його друг.
Одного разу в готельний номер у Ніжині до Тараса Шевченка й Олександра Чужбинського заходить юнкер, який програв у карти. Просить позичити п'ять рублів. Художник погоджується і запрошує випити з ними чаю з ромом. Юнкер не відмовляється, але випиває тільки ром. Через це Тарас Шевченко дає три рублі.
Чай полегшує життя поета на засланні. Вода в пустелі Каракум брудна, "кишіла вошами й мікроскопічними п'явками". Вживає чай із лимоном. Якось за столом каже: "Лише той відчує всю цінність цього китайського продукту, кому хоч раз доводилося пройти цю киргизьку Сахару".
"Офицеры получили "циркулярное" приглашение от одного из сотоварищей "пить чай с сахаром", – писав про перебування в селі Раїм, тепер Аральський район Казахстану, журналіст Дмитро Клеменсов. – Полюбоваться на вышедший из обихода уже около месяца сахар собралось все офицерство. Здесь же был и Шевченко. Оказалось, что шутник хозяин, разыскавши где-то в тайниках чемодана случайно застрявший там кусочек сахара, повесил его на веревочку над столом и предложил собравшимся пить чай, поглядывая время от времени на единственно уцелевший в укреплении сахар".
1853-го в Новопетровському укріпленні – тепер Форт-Шевченко в Казахстані – чаює щовечора з комендантом Іраклієм Усковим.
"Проходя мимо кабака, увидел я оборванного, но трезвого денщика одного из вновь прибывших офицеров с медным чайником такой величины, какой мне нужно. Требовал рубль, – писав у щоденнику Тарас Шевченко 1857-го. – "Полтину серебра", – сказал я, сколько мог хладнокровнее, и пошел своей дорогой. Едва успел я сделать несколько шагов, как он догнал меня и без торгу вручил давно желанную посуду. К тихому прекрасному утру на огороде добавить стакан чая мне казалось роскошью разрешенной".
Біля його ліжка завжди стояв столик із чашкою і заварником. Частував чаєм усіх гостей. Неодноразово так вдалося залагодити конфлікти між ними.
За пів години до смерті, вранці 10 березня 1861-го Тарас Шевченко випив чай із вершками.
2 
1
Коментарі