"Я була, як річ, як якийсь витвір мистецтва, котрий потрібно охороняти й ув'язнювати"

Геді Ламар і Джорджа Антейла ввели до Національної зали слави винахідників

– Я думаю, мозок людей цікавіший за їхню зовнішність, – сказала голлівудська зірка й винахідниця Геді Ламар 1990-го у віці 76 років. Фільми за її участю стали класикою Голлівуду, однак вона була не просто акторка. Без неї ми сьогодні навряд чи розмовляли б мобільним телефоном, орієнтувалися за допомогою GPS і шукали, де краще ловить Wi-Fi.

Геді Ламар, при народженні Гедвіґа Єва Марія Кіслер, з'явилася на світ 9 листопада 1914 року у Відні. Її батько Еміль Кіслер був управитель банку й походив з єврейської родини зі Львова, а мати Гертруда Ліхтвіц – із Будапешта. Дівчинка була єдиною дитиною в сім'ї. Батько не лише виконував її забаганки, але й виховував любов до техніки. Він часто брав доньку на довгі піші прогулянки й розповідав про принципи роботи, наприклад друкарського верстата чи автомобіля. Ці бесіди дівчинці подобалися, і вже в 5 років вона могла розібрати й зібрати свою музичну скриньку.

 

Водночас мати майбутньої зірки була концертна піаністка й відкривала доньці світ мистецтва. Юна Геді з 4 років відвідувала приватну школу, де давали уроки гри на фортепіано й балету, викладали мови та природничі науки. У 10 років вона вже була професійною піаністкою і танцівницею, розмовляла чотирма мовами.

16-річна Геді брала уроки акторської майстерності у Відні. Якось, підробивши записку від матері, пішла в найбільшу австрійську кінокомпанію Sascha-Film, де змогла влаштуватися сценаристкою. 1930-го вступила до драматичної школи Макса Рейнхардта в Берліні й того ж року відзначилася дебютом у німецькому фільмі "Гроші на вулиці".

На початку 1933-го у віці 18 років Ламар отримала головну роль у чехословацько-австрійському фільмі "Екстаз". Саме він приніс їй світову популярність. Це був перший фільм в історії повнометражного кіно, що містив еротичну сцену – купання оголеної дівчини в озері. До того ж у фільмі Геді зімітувала оргазм. Деякі країни заборонили демонстрацію картини, її випустили у прокат тільки за кілька років, але з цензурними купюрами. Проте фільм увійшов до 10 найвідоміших стрічок Чехословаччини довоєнного періоду.

Також акторка зіграла кілька театральних ролей, зокрема головну роль у п'єсі "Сіссі" про австрійську імператрицю Єлизавету, яку ставили у Відні. Шанувальники засипали трояндами гримерку Геді, намагалися потрапити за лаштунки. Вона прогнала багатьох, зокрема й одного наполегливого чоловіка. Це був Фрідріх Мандль, торговець зброєю і власник виробництва боєприпасів, який посідав третю сходинку у списку найбагатших людей Австрії. Пізніше Геді була зачарована ним. Проте батьки-євреї не схвалювали вибору доньки через зв'язки Мандля з Беніто Муссоліні, а пізніше й з Адольфом Гітлером, але зупинити вперту Геді не могли. У серпні 1933-го Гедвіґа Кіслер вийшла заміж за Мандля. Їй було 18, йому – 33. Мандль здобув статки, продаючи Німеччині й Угорщині новітні системи озброєння, порушуючи Версальський договір. Молода дружина засуджувала політичні погляди чоловіка, але ця думка його не хвилювала. Фрідріх категорично заборонив Геді зніматися в кіно. Пізніше вона говорила: "Я досить швидко зрозуміла, що ніколи не зможу стати актрисою, доки буду його дружиною. Він – абсолютний монарх у своєму шлюбі… Я ж була, як лялька. Я була, як річ, як якийсь витвір мистецтва, котрий потрібно охороняти й ув'язнювати, витвір, що не має ані розуму, ані власного життя".

Мандль вихвалявся красунею-дружиною перед діловими партнерами. Їй доводилося їздити з чоловіком на його заводи й бути присутньою на виробничих нарадах. Партнери спокійно обговорювали свої справи, не звертаючи уваги на дружину фабриканта. Проте Геді як розваги для розуму слухала й заглиблювалася в усі технічні питання. Знання математики та допитливий розум робили свою справу – вона чудово розуміла суть розмов.

Тоді в лабораторіях Мандля працювали над створенням керованих озброєнь різного виду. Керування торпедами через дроти у водному середовищі здійснити не вдалося, тому думали, як застосувати радіо. Однак фахівцям так і не вдалося подолати недоліки в технології класичної радіопередачі. А ось Геді вдалося.

Влітку 1937-го, після чотирьох років невдалого шлюбу, Геді здійснила класичну втечу із замку – чорним ходом, не забувши при тому підсипати снодійного покоївці та переодягнутися в її одяг.

Того ж року вже в Лондоні Геді познайомилася з керівником і одним із засновників голлівудської кіностудії MGM – Мetro-Goldwyn-Mayer – Луїсом Маєром, який, до речі, народився в селі Димер на Київщині. Саме він задумав і створив американську Академію кінематографічних мистецтв і наук, яка щорічно вручає кінопремію "Оскар". Премію вигадав також він.

Метр був вражений красою Геді й запропонував їй роботу у студії з гонораром $125 на тиждень. Але акторка вирішила, що такий гонорар для неї занадто малий. Однак насувалася загроза фашизму, тому Геді не ризикнула залишатися в Європі. Вона вирушила до Нью-Йорка на теплоході "Нормандія". Зовсім не випадково купила квиток на той же лайнер, що й Маєр. Дорогою вона підписала контракт зі студією на $500 на тиждень.

Скандальна стрічка "Екстаз" іще була в усіх на вустах, а ім'я Гедвіґи Кіслер могло викликати неприхильність пуританського кіноглядача США. Саме Маєр запропонував їй узяти псевдонім на честь кінозірки німого кіно Барбари Ла Марр. Так Гедвіґа Кіслер стала Геді Ламар.

1938-го Маєр привіз її до Голлівуду і представив як найгарнішу жінку у світі. Її першим голлівудським фільмом став "Алжир" (1938). Публіка була в захваті, актриса швидко завоювала популярність. Вона зіграла у понад 20 фільмах, її компаньйонами на знімальному майданчику були Кларк Ґейбл, Шарль Буає, Спенсер Трейсі.

Загалом Геді Ламар заробила на кінозніманнях $30 млн. Якось вона сказала: "Будь-яка дівчина може бути чарівна; все, що тобі потрібно робити, це стояти на місці й мати безглуздий вигляд".

7 вересня 1940-го Геді Ламар почула по радіо, що німецькі війська потопили евакуаційний корабель. Загинуло понад 200 осіб, 77 із них були діти. І тоді голлівудська актриса виявила бажання допомогти союзним військам у боротьбі з фашизмом.

У своєму будинку Геді часто займалася винахідництвом. Вона вигадала покращений світлофор і пігулку, що розчинялась у воді, щоб зробити газовану воду схожою на кока-колу.

Серед небагатьох, хто знав про це хобі Ламар, був авіаційний магнат, режисер, продюсер і власник найбільших статків у США в розмірі $1,4–2 млрд Говард Г'юз. Він надав Ламар невеликий набір обладнання для використання в її трейлері на знімальному майданчику. Це давало ­можливість працювати над винаходами між дублями. Г'юз відвів Геді на свій авіазавод, познайомив із науковцями. Акторка, яка не мала технічної освіти, запропонувала йому змінити форму літаків на більш обтічну, щоб збільшити швидкість. Вона поєднала плавники найшвидшої риби і крила найшвидшого птаха та створила новий дизайн крила для літаків Г'юза. Вислухавши ідею Геді Ламар, авіаційний магнат лаконічно промовив: "Геній!"

 

А Ламар була-таки генієм. Якось вона сказала: "Покращення речей є для мене природним".

Найвідоміший винахід Ламар створила, коли Сполучені Штати готувалися вступити у Другу світову війну. І цьому передувало знайомство Геді з композитором-авангардистом Джорджем Антейлом, автором кількох опер, музики для оркестрів і фільмів. Одним із найвідоміших його творів був "Механічний балет" для симфонічного оркестру з 12 механічними піаніно, електричними дзвінками й авіаційним пропелером. Крім музики, Антейл написав кілька книжок, працював оглядачем у журналі, а під час війни був репортером.

1940-го Ламар зустріла Джорджа Антейла на званому обіді. Вони швидко знайшли спільну мову, оскільки Антейл теж цікавився винахідництвом. Найбільше їх турбувала війна, що насувалася.

На початку Другої світової акторка звернулася до Національної ради винахідників США, створеної в рамках заходів зі зміцнення обороноздатності, й запропонувала свої послуги. Її не сприйняли серйозно та порекомендували використати славу для продажу облігацій оборонної позики. І Геді погодилася. Під час цієї акції кожен, хто купував облігації на $25 тис., отримував поцілунок Геді Ламар. Від охочих не було відбою, і вона зібрала $7 млн. Але актриса знала, що здатна на більше. У цей період в Атлантиці від атак німецьких підводних човнів гинули військові та цивільні судна. Ламар згадала, як колишній чоловік обговорював із партнерами проблему дистанційного керування торпедами й неможливість використання для цього радіозв'язку. Бо, якщо передавати координати цілі керованій торпеді на одній частоті, то кораблі супротивника можуть легко перехопити, заглушити сигнал, а то й перенаправити торпеду.

Геді знайшла рішення: потрібно постійно змінювати частоту випадковим чином у широкому діапазоні, синхронізуючи передавач і приймач. І разом з Антейлом вони зайнялися пошуком практичного розв'язання проблеми.

Механічне узгодження передавача з приймачем можна було отримати за допомогою деталі, схожої на валик механічного піаніно. Компактний валик зі штирями, перфорованою стрічкою і приводом від хронометра міг поміститися в корпусі морської торпеди. Валик починав обертатися, задаючи курс, набитий на перфострічці. Короткий радіосигнал передавав його обертання на валик торпеди, на ньому автоматично набивалася така сама перфорація – і торпеда стріляла точно за курсом. Система могла використовувати набір із 88 радіочастот – кількість клавіш фортепіано. Псевдовипадкові коди й раніше застосовували для шифрування інформації, але передавали відкритими каналами зв'язку. Тепер для зміни каналів передавання інформації потрібен був секретний ключ, однаковий для приймання та передавання. Противник не зміг би просканувати та заглушити всі 88 частот.

Ідея отримала назву "Спектр поширення зі стрибкоподібною перебудовою частоти". Перевірка на механічних піаніно, які брали участь у постановці "Механічного балету", підтвердила працездатність системи.

У серпні 1942-го акторка й композитор отримали патент США на Систему секретного зв'язку терміном дії до ­1955-го. ­Він описував систему зв'язку з передаванням хибних каналів на різних частотах. Ламар і Антейл подарували його уряду й відмовилися від усіх виплат.

Військово-морські сили США спробували реалізувати роботу системи на практиці, але це було технологічно складно. Патент був засекречений і відкладений на довгі роки.

Ідея Ламар і Антейла ожила, отримавши застосування 1962-го, коли американські війська використовували нову радіоапаратуру під час Карибської кризи на кораблях військово-морського флоту США.

У середині 1980-х Пентагон розсекретив низку патентів – і винахід Ламар і Антейла став доступний для цивільного застосування. Він став основою технологій із розширеним спектром частот, сьогодні це використовують усюди – у стільниковому зв'язку, протоколах бездротового передавання даних стандарту Wi-Fi, Bluetooth, приймачах і супутниках GPS.

1953-го Геді Ламар отримала американське громадянство. Вона шість разів виходила заміж і мала трьох дітей. У 44 роки перестала зніматися в кіно. 1966-го акторка намагалася повернутися на екран. Але цьому завадили її складний характер і звичка відкрито висловлювати свою думку.

Шкоди репутації кінодіви завдав вихід нібито автобіографічної книжки "Екстаз і я", написаної двома найнятими нею авторами. Книга містила масу вигадок і пліток.

Ламар не одразу отримала визнання за свій винахід у сфері комунікацій. Однак 1997-го Ламар і Антейл були удостоєні нагороди Pioneer Award від Electronic Frontier Foundation. Того ж року вона стала першою жінкою, яка отримала премію BULBIE Gnass Spirit of Achievement Award, що вважається "Оскаром" винахідництва.

Геді Ламар померла 19 січня 2000-го у віці 85 років у будинку для людей похилого віку у Флориді. Згідно із заповітом, її син Ентоні Лодер розвіяв прах Геді на її батьківщині в Австрії, у Віденському лісі.

За свій внесок у досягнення кінематографа вона була удостоєна зірки на голлівудській Алеї слави. 2014-го Ламар і Антейл були введені до Національної зали слави винахідників. До дня народження науковиці 9 листопада приурочено День винахідника в Німеччині, Австрії та Швейцарії.

×