Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 листопада 2015 16:26

"Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м'яч – це спорт міщухів"

Результат футбольного матчу не зарахували, бо у спостерігача зламався велосипед

"Спорт мусить дістати виразний національний характер, бо тільки тоді зможе стати школою фізичного й духовного перевиховання нації", – пише львівський тижневик "Готові" 11 червня 1934 року. Галичина в той час входить до складу Польщі. "Готові" – друкований орган Українського спортивного союзу, створеного 1924-го. Ставить за мету організувати власні спортивні змагання, незалежні від контролю поляків. Найбільшу увагу звертають на "копаний м'яч" – футбол.

1932-го відбувається перший чемпіонат УСС – серед команд Львова і сусіднього містечка Винники. Наступного року до них приєднуються учасники з Перемишля – територія нинішньої Польщі, Станіславова – теперішній Івано-­Франківськ, Рогатина й околиць. Першість 1934 року стає ще масовішою – заявки на участь подають більш як 50 ­команд. Їх ділять на вісім округ за територіальним принципом.

Сезон у Стрию розпочинається з товариського матчу між місцевою "Скалою" та "Соколом" із Ходорова. Коли на останніх хвилинах суддя призначає пенальті у ворота гостей, ті залишають поле.

Автор: джерело: часопис ”Комар” від 30 травня 1937 року
  Карикатура на товариський матч між командами ”Центросоюзу” і ”Маслосоюзу”, що відбувся у травні 1937 року. Перша установа збувала сільськогосподарські продукти, друга – об’єднувала молочарські кооперативи. – Ще раз пригадую реґулямін гри. Великий м’яч копають лише члени дирекції, а малий лишається для урядовців, – начебто коментує гру директор ”Центросоюзу” Юліан Шепарович
Карикатура на товариський матч між командами ”Центросоюзу” і ”Маслосоюзу”, що відбувся у травні 1937 року. Перша установа збувала сільськогосподарські продукти, друга – об’єднувала молочарські кооперативи. – Ще раз пригадую реґулямін гри. Великий м’яч копають лише члени дирекції, а малий лишається для урядовців, – начебто коментує гру директор ”Центросоюзу” Юліан Шепарович

"Українське громадянство мало цим разом в Стриї гарний день пропаганди спорту! Як матиме ще один такий, то певне не схоче знати про український спорт, – пишуть "Готові". – Провідник ходорівських копунів – модний, по останній ґудзик вистроєний молодець – без дозволу вбіг на грище і "вияснив" копунам, що судді слухати не належить. Віримо, що УСС не завагається з коренем виполоти це хабаззя, що наростає між нашими добрими дружинами".

Ходорівські спортсмени надсилають спростування: "В дописі під адресою нашої дружини копаного м'яча піднесено дуже тяжкі заміти без подання фактів. Імпутується, що наш провідник вбіг на грище без дозволу. Це прикра неправда, бо ніхто з нашого проводу не був в Стриї в цім дни. Кромі копунів, було з Ходорова ще п'ять громадян – членів "Сокола", які категорично перечать, що виходили на грище в часі гри. Опис "модний, по останній ґудзик вистроєний молодець" до них відноситися не може, бо це фізичні робітники, які убираються вправді прилично, однак не "модно, по останній ґудзик".

Скандал так-сяк уладнали. Вже за тиждень ці ж команди зустрічаються в Ходорові – в рамках першості округи. Цього разу брутально грають уже стрияни – суддя вилучає спершу двох їхніх гравців, а потім – керівника команди Євгена Хомишинця.

"Звичайно, виїжджали вранці, по дорозі виспівували бадьорих, а часто досить пікантних пісень, – згадує свою футбольну юність Микола Дейчаківський із Ямниці, села під Станіславовом. По війні виїхав у США, де написав книжку "На визвольних стежках Європи". – Приїздили до визначеного місця, там переодягалися, щось перекушували, відігравали змагання і пізно ввечері у настрої, відповідному вислідові, верталися додому. Хоч обставини не були дуже сприятливі й вимагали багато зусиль і невигод, то ті виїзні ігри залишили незабутні враження в наших молодих серцях. А ті пісні, що ми їх співали, особливо коломийки, від яких, як то кажуть, вуха пухнуть, і дотепер залишилися в моїй пам'яті – дарма, що інші, пристойні пісні, якось уже позабувалися".

1934 року ямницький "Вихор" виходить до фіналу першості Станіславівської округи. Суперник – "Третій Сокіл", із центру округи. Матч проходить на Бельведері – передмісті Станіславова. Місцева публіка постійно провокує гостей, обзиває їх "гуцулами", "хамами", "пастухами". На початку другого тайму на полі зчиняється бійка. До гравців долучаються й уболівальники, які приїхали з Ямниці. Гру доводиться зупинити. Команду дискваліфікують.

Автор: фото: проект ”Локальна історія”/localhistory.org.ua
  Футбольна команда села Нижній Вербіж – тепер це Коломийський район Івано-Франківської області, 1942 рік
Футбольна команда села Нижній Вербіж – тепер це Коломийський район Івано-Франківської області, 1942 рік

"Найважнішу раду дамо вам таку – як хочете, щоби щось з вашої роботи було, то візьміть собі за засаду клич "Карність". І то карність комітету, карність виділів клюбів супроти вас, карність поодиноких членів клюбу. Тоді ваша робота сама піде!" – попереджає представник УСС Ярослав Рак керівників Яворівської округи.

Але й тут вирішальний матч закінчується скандалом. В Олешичах зустрічаються місцевий "Збруч" і "Хортиця" з Любачева. Ситуація стандартна: за 15 хвилин до завершення гри суддя Іван Гайдук призначає пенальті у ворота гостей, а ті залишають поле. Арбітр пише у протоколі: "Грачі "Збруча" до спілки з публікою почали обкидувати камінням грачів "Хортиці". Але на тім не скінчилося. В домівці "Просвіти" грачі "Збруча" знову напали на любачівців і обіцяли їм, що щойно тепер вони нап'ються червоного пива. Тоді любачівська дружина зізвала поліцаїв. По списанню протоколу під охороною поїхали до Любачева".

У листі не вказаний важливий нюанс – суддя Гайдук був ще й головою клубу "Хортиця". Окрім того, змагалися без делегата УСС – у нього зламався велосипед. Вирішують переграти цей матч у сусідньому селі Футори зі львівським арбітром. Але суддя Богдан Стефаківський майже годину шукає футбольне поле. Коли таки знаходить, бачить, що тут немає ані розмітки, ані воріт. Згодом під'їжджає команда з Любачева. Ще годину чекають на представників "Збруча" – марно. Стефаківський вписує у протокол прізвища гравців "Хортиці" й зараховує їм перемогу без гри.

Керівники олешицької команди подають протест – мовляв, їм неправильно повідомили час початку зустрічі. Призначають чергове перегравання. Цього разу на гру не приїжджає "Хортиця" – більшість гравців не змогли відпроситися з роботи. Переможцем округи оголошують "Збруч".

"В Борщеві глядачі, і то поважні та провідні громадяни, кинулися на виключеного суддею змагуна і дошкульно його побили, – пишуть "Готові" наприкінці року. – В Ходорові глядачі постійно беруть "чинну участь" в змаганнях в цей спосіб, що за кожним вдачним і добрим потягненням противної дружини вигукують і викрикують, немов би даний змагун вчинив якийсь кари гідний злочин. В Станиславівщині на змаганнях "Беркута" із "Третім Соколом" глядачі "інтервеніювали" під час непорозуміння між суддею і змагунами, наслідком чого суддя перервав змагання".

Скандалами закінчується ледь не кожна зустріч у Львівській окрузі. Після матчу між "Українською Реклямою" зі Львова і "Дніпра" із Винників на полі останнього суддя Лев Назар скаржиться: "В другій частині гри мусів я виключити з гри змагуна "Української Реклями" Ярослава Хижого за це, що невдоволений крикнув під моєю адресою: "Я в такого суддю всрався!" По змаганнях, під час того, як я роздягався, змагуни "Української Реклями", будучи свідомими цього, що я розбираюсь в сусідній шатні, заховувалися неспортово, викрикували під моєю адресою кілька погроз і обид".

У протоколі іншого матчу суддя Роман Прецінський цитує вже гравця "Дніпра":

– Я маю Український спортовий союз між ногами, а його виділ (керівництво. – "Країна") маю в сраці!

Не краще поводяться й решта львівських команд. "Третій Сокіл" залучає до ігор професіоналів. Уболівальники "Буревію" закликають своїх футболістів поламати ноги гравцям УРСК, коли ті відкривають рахунок. Гравця молодіжної команди "Чорноморців" на прізвище Тимцьо дискваліфікують за те, що підбурював публіку до бійки під час матчу основного складу. Через поведінку глядачів двічі переривають матч між "Дніпром" і "Тризубом" у Винниках.

"У "Тризубі" ведеться праця занадто одностороння, – оповідає про команду з Богданівки – передмістя Львова, невідомий дописувач газети "Богданівські вісті" на початку 1935 року. – Крім спорту, не інтересує членів "Тризуба" жадна інша ділянка праці, хоча в основі всіх спортових товариств поставлено клич "У здоровому тілі – здорова душа". Багато, здається, між членами "Тризуба" є таких, яким історія України, українська література й культура є чужі. Сьогодня кожний день приносить нам певні зміни, нові закони, які на довший чи коротший час нормують життя нашого народу в межах Польщі. Змінюються основи сільської і міської самоуправи, змінена у посліднім часі конституція. Все те справи дуже поважні, які повинні заінтересувати й нашу молодь як тих, що прийдуть на зміну теперішнім і творитимуть дальшу нашу історію. А як виглядатиме колись їхня праця, коли вони прийдуть до неї непідготовані або виключно зі знанням норм гри копаного м'яча?"

Автор: джерело: Державний архів Львівської області
  Членська картка футболіста львівського ”Тризуба” Олександра Скоценя (1918–2003), виписана Українським спортивним союзом 1933-го. Вказаний неправильний рік народження. Імовірно, його змінили навмисно, аби хлопець міг грати за дорослу команду. Через два роки Скоцень перейде до найсильнішого українського футбольного клубу міста – ”України”. У 1940-х гратиме за київське ”Динамо”, бельгійський ”Олімпік” і французьку ”Ніццу”. Закінчить кар’єру в Канаді
Членська картка футболіста львівського ”Тризуба” Олександра Скоценя (1918–2003), виписана Українським спортивним союзом 1933-го. Вказаний неправильний рік народження. Імовірно, його змінили навмисно, аби хлопець міг грати за дорослу команду. Через два роки Скоцень перейде до найсильнішого українського футбольного клубу міста – ”України”. У 1940-х гратиме за київське ”Динамо”, бельгійський ”Олімпік” і французьку ”Ніццу”. Закінчить кар’єру в Канаді

Закидають листами-докорами й офіс Українського спортивного союзу. Євген Нищук із Коломиї скаржиться на місцевий "Сокіл": "Від кількох літ дружина брала до складу навіть поляків й усяку голоту, щоб лише виграти. В "Соколі" про виховне значення спорту тяжко говорити, а навпаки можна говорити про деморалізацію. Копання м'яча зробилося привілеєм кільканадцятьох людей, а про раціональне його плекання нема мови. На доріст, виховання нових кадрів не звертається уваги. Дружина до кожних змагань має інший склад. Спортові імпрези не є жадною організацією, а звичайним балаганом. Зле, що є балаган, а ще гірше, коли хто тратить почуття ріжниці між добром та злом й думає, що так має бути".

На початку 1936 року керівники Українського спортивного союзу вирішують не проводити черговий чемпіонат.

– Копаний м'яч деморалізує змагунів, витворює в них особистий егоїзм і зарозумілість, – пояснює голова УСС Олександр Радловський в інтерв'ю тижневику "Новий час". – У нас не є він чинником, що кристалізує характери одиниць. У змагунів не витворює він тих усіх прикмет, що їх куди в більшій мірі плекають інші спорти. Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м'яч – це спорт міщухів.

Турнір таки розпочинається восени. Та в ньому беруть участь лише команди Львівської округи. За рік польська влада ліквідує Український спортивний союз – як націоналістичну організацію

Футбольні терміни, що використовували на Галичині у міжвоєнні роки:

відсторона – офсайд;

воковер – неявка;

дефензива – захист;

грач – гравець;

грище – футбольне поле;

дружина – команда;

займак – штрафний удар;

змагун – гравець;

карний мет – пенальті;

копун – футболіст;

наріжняк – кутовий удар;

офензива – напад;

реміс – нічия.

"Нема чого скакати, бо село Медика стало відомим на весь світ"

"Убивство на футбольному полі! Під час матчу в селі Медика на поле видерлася публіка та розпочалася бійка. Один місцевий фанатик ударив члена ­команди "Напшуд" Ґвінера ножем так, що той упав трупом на місці", – повідомила Polska Agencja Telegraficzna – Польська телеграфна агенція – на початку вересня 1937 року.

Село Медика тепер розташоване на території Польщі, поблизу діє міжнародний пункт пропуску на кордоні з Україною. 1935-го місцеві українці заснували тут спортивне товариство "Веселка". За два роки воно мало 60 членів, зокрема 35 футболістів. Команда вступила до Польського футбольного союзу й почала змагатися у першості округи. Конкуренти – польські та єврейські ­команди з Медики, сусідніх міст і містечок. Перший же матч проти "Напшуду" з Перемишля закінчився скандалом.

Інформацію ПАТ поширили польські газети. "Цей випадок свідчить про здичавіння публіки, для якої добрі всі засоби, аби лишень допомогти своїй команді, – обурювався варшавський Telegram Sportowy. – Не сумніваємося, що футбольна влада проведе необхідне розслідування і зробить усе, щоб покарати винних і не допустити такого в майбутньому. Прийшов час покласти кінець озвірінню у спорті. Труп невинного спортсмена повинен стати грізним memento".

Краківський Ilustrowany Kuryer Codzienny вимагав навічно дискваліфікувати сільську команду. А Sportowy Express додавав, що загиблий Ґвінер мав військове звання ­сержанта. За кілька днів тему смакувала вже європейська преса. Про інцидент написали австрійський Journal, англійський International News Service, чеські AZ і Prager Presse. Кожен подавав інформацію по-своєму. Загиблим виявлявся то поляк із "Напшуду", то українець із "Веселки", а кількість загиблих варіювалася від одного до 20. Так само змінювався і рахунок трагічного матчу. Лише українська преса не поспішала з публікацією.

Журналіст спортивного тижневика "Змаг", що виходив у Львові, вирішив розпитати про трагедію безпосередньо футболістів "Веселки". Надіслали телеграму до Медики із проханням розповісти обставини зустрічі. Відповідь: "Змагання програли 0:1. Зате атмосфера матчу була дуже спокійна. Шкода лише, що публики взагалі не було. Але в таку зливу".

Почали обдзвонювати редакції польських часописів.

– Можете купити нинішнє число, де вже є докладне спростування про всю цю справу, – була відповідь.

– Один Ґвінер таки фактично вмер, – виправдовувалися в ПАТ. – Лиш не в Медиці, а в Городку – дорогою з Перемишля до Львова впав під колеса поїзда та вбився. А ми не відповідаємо за своїх кореспондентів і жарти своїх літер. Та й нема чого скакати, бо село Медика завдяки ПАТ стало відомим на весь світ.

Зараз ви читаєте новину «"Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м'яч – це спорт міщухів"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі