Шість років тому померла моя прабабуся Марія Лук'яшко. Її хату в селі Пушкарі Ріпкинського району Чернігівської області мої батьки продали. Вона була напівзруйнована, тому новий власник вирішив пустити все на дрова. Перед цим попросив перебрати речі, які лишилися.
Цінного там майже нічого не було: старе ганчір'я, газети, такий-сякий посуд. Ми вже думали йти геть. Раптом мій тато, Василь Лук'яшко, спохватився і пішов до печі. Біля неї висіла стара рама. Коли витерли пилюку, під склом побачили картину – козак і дівчина в народних строях стоять біля хати-мазанки на березі річки. Обабіч рами були маленькі фото родини – так часто робили в селах до 1970-х.
– Тут намальована моя бабуся Марія і дід Василь, на честь якого мене назвали. Вони вишиванок не носили. Та й дід козаком не був. Але обличчя – їхні, – розповів тато.
Вдома він дістав картину з-під скла і натягнув на новий підрамник.
Василь Лук'яшко – мій прадід – взяв за дружину Марію Голод 1936 року. Йому було 20, їй – 18. Згодом народилися двоє дітей – Юля і Федько. Навколо Пушкарів – багато лісів. Водяться лосі, козулі, дикі свині, зайці і куниці. На 20-річчя батько подарував Василеві рушницю. Полював – з того й жили.
Навесні 1941-го прадід замовив у місцевого художника Івана Биховця картину. В селі чоловіка називали Богомаз – бо зазвичай малював ікони. Василь попросив зобразити його і дружину в образах героїв улюбленої пісні "Їхав козак за Дунай". Грошей за роботу художник не взяв. Зате поклав око на рушницю. А ще попросив традиційну півлітру – щоб обмити. Зробили це 21 червня. А наступного дня по радіо оголосили: "Гітлерівська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу".
Голову родини мобілізували. Щомісяця писав з фронту листи. Іноді додавав фотографії. Їх Марія ставила під скло картини. Василь загинув 1944 року під Ригою.
Після того як полотно опинилося в нашому будинку в Ріпках, я замовила художникові сімейний портрет. Ці дві картини передам своїм нащадкам. А вони замовлять свої. Так і створимо колекцію.
3 
1
Коментарі