"Університет стояв майже серед поля, навколо незручних для ходіння пагорбів та піщаних горбів"

За студентами був жорсткий нагляд із боку інспекції та поліції

"Ви, панове, танцюєте, граєте в карти, упадаєте за чужими дружинами, відвідуєте повій, бийте повій, але політикою не займайтеся, а ні, то вижену з університету", – виголосив у промові київський генерал-губернатор Дмитро Бібіков у середині 1840-х до студентів-медиків Імператорського університету Святого Володимира – нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. У липні цьогоріч виповнюється 190 років від його заснування – одного з найстаріших вищих навчальних закладів України. Раніше був лише Харківський університет, відкритий 1805-го.

Заснування університету відбувалося в часи посиленого царського режиму Миколи I. Російському самодержавству захотілося мати "розумову фортецю" у Правобережній Україні для здійснення русифікації з метою утвердження своєї влади.

 

Після придушення польського Листопадового повстання 1830–1831 років, яке починалося у Варшаві та поширилося на землі Правобережної України, царський уряд вирішив розформувати Кременецький ліцей на Волині й на його базі відкрити університет у Києві. Мета – русифікувати київську інтелігенцію, яка була налаштована щодо влади вороже і співчувала польським повстанцям.

8 листопада 1833-го подання міністра народної освіти графа Сергія Уварова про створення Імператорського університету Святого Володимира підтримав Микола І. А 25 грудня цар затвердив проєкт Тимчасового статуту і штатний розпис університету.

З Кременця до Києва перевезли багато тисяч томів бібліотеки, нумізматичний та зоологічний кабінети, колекцію мінералів, оснащення для астрономічної та фізичної лабораторій, колекцію картин, гравюр та скульптур для кабінету образотворчого мистецтва, рослини з ботанічного саду. Усе це розмістили в декількох орендованих приміщеннях, які університет займав перші вісім років. Переїхала до Києва й частина професорів – викладачів Кременецького ліцею.

На початку свого існування Київський університет мав у складі два факультети – філософський з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями та юридичний. В університеті мали навчатися здебільшого жителі Київської, Волинської та Подільської губерній. Так було зазначено в урядовому указі.

У статуті 25 грудня 1833-го було передбачено викладання французької, німецької, італійської та польської мов, а також малювання, фехтування, музики, танців і їзди верхи.

Першим ректором Київського університету став професор, фольклорист, історик і філолог, 30-річний Михайло Максимович.

Урочисте відкриття закладу відбулося 15 липня 1834-го, в день пам'яті князя Володимира. А 28 серпня 1834-го в університет прийшли перші студенти й розпочалися заняття.

Перший набір до вузу налічував 62 студентів, 57 із них належали до дворянства. По факультетах студенти розподілялися таким чином: 13 студентів – на історико-філологічному відділенні, 14 – на фізико-математичному та 35 – на юридичному. Майже половині з них судилося стати вчителями, половині – чиновниками. 1841-го відкрили медичний факультет.

Станом на 1849-й, в університеті перебувало вже понад 600 студентів і слухачів. Понад половину з них становили поляки.

Спочатку університет був розташований у приватних будинках, переважно на Печерську, а 31 липня 1837-го в урочистій обстановці відбулося закладення нової будівлі, проєкт якої розробив видатний зодчий Вікентій Беретті. Під його керівництвом на пустельній околиці Старого Києва в 1838–1842 роках звели величезний університетський корпус у стилі класицизму. Поряд із ним 1841-го за планом Беретті заклали ботанічний сад.

"Університет стояв майже серед поля, навколо незручних для ходіння пагорбів та піщаних горбів", – згадував Микола Костомаров, який уперше побував у Києві в жовтні 1844-го.

Проте університет мав стати центром архітектурного та культурного ансамблю на перетині ледь позначених вулиць – нинішніх Володимирської та бульвару Тараса Шевченка.

Від початку функціонування університету в ньому встановили пильний нагляд за викладачами та студентами. Цим займався попечитель округу Єгор Фон Брадке. Він наказував ректору "мати ретельний, але секретний на­гляд за викладанням університетських курсів", аби в лекції не могли вкрастися "хибний напрям, що протидіє вірі, моралі, покірливості владі, і збудження любові до якоїсь там вітчизни, що відокремлюється помилковими думками від спільної вітчизни".

За студентами був жорсткий нагляд із боку інспекції та поліції. Пильнували за кожним кроком студента не тільки в університеті, а й на квартирі, вулиці, в публічних місцях. Уважно стежили й за зовнішнім виглядом студента, особливо за додержанням ним встановленої форми одягу. За порушення накладали стягнення – догану, арешт, карцер. Навіть могло бути відрахування з університету.

Усупереч бажанню імператора перетворити Київський університет на форпост російського самодержавства, в його стінах завжди були присутні прогресивні ідеї. У 1830–1860-х університет був одним із центрів польського національно-демократичного руху, а в 1845–1847 роках тут розгорнуло діяльність Кирило-Мефодіївське братство.

Серед талановитих учених Імператорського університету Святого Володимира був український історик Микола Костомаров. 1846-го він очолив кафедру російської історії. Але перебував на посаді недовго – вже наступного року його заарештували у справі Кирило-Мефодіївського братства. Першим, хто привітав Костомарова з посадою, був Тарас Шевченко, який і сам мріяв стати викладачем університету. Проте це йому не вдалося також через справу Кирило-Мефодіївського братства, де Тарас був неформальним лідером.

1848-го при університеті заснували хірургічну клініку Володимира Караваєва, учня Миколи Пирогова. До речі, Пирогов зіграв помітну роль в історії університету. У 1858–1861 роках він був попечителем Київського навчального округу. Глибоко вникав у життя вузу, постійно відвідував лекції, лабораторії, клініки. За пропозицією вченого на історико-філологічному факультеті запровадили спеціалізацію з трьох циклів наук – російської і слов'янської філології, класичної філології, історії.

За часів керівництва Пирогова округом в університеті легально існували студентські товариства-ґміни. Поляки разом з українцями утворили таких шість. Одна з них була українська, її очолив студент Володимир Антонович, який також став засновником хлопоманства.

Царському уряду така прогресивна діяльність Пирогова не подобалася. Особливо наполягав на усуненні його з посади попечителя київський генерал-губернатор Іларіон Васильчиков. У березні 1861-го Пирогова все-таки звільнили.

Незважаючи на це, київські вчені робили все можливе й неможливе для вивчення історії, етнографії та фольклору українського народу, популяризації наукових знань. Щомісячне видання "Университетские Известия" існувало у 1861–1919 роках, також працювали наукові товариства: фізико-математичне, фізико-хімічне, хірургічне, історичне Нестора Літописця, юридичне.

1880-го в університеті провели випробування першої у світі системи одночасного телеграфування і телефонування. 1883-го заснували університетську медичну клініку.

Майже 20 музеїв і навчальних кабінетів було в університеті в середині 1880-х. Надходження від Кременецького ліцею і Віленського університету становили основу найстаріших його музеїв – ботанічного, зоологічного, геологічного.

На базі зібрання старожитностей університету з'явився перший у Києві археологічний музей. Уже на початку ХХ ст. мав у своєму активі понад 11 тис. експонатів. Залишилося відтоді мало, а ось традиції створення і використання музейних колекцій, інтегрованих у навчальний та науковий процеси, збереглися.

Навчалися в університеті спочатку виключно чоловіки. Для жінок вища освіта стала доступною лише після реформ 1860-х. Вони вчилися на Вищих жіночих курсах, що почали діяти в Києві лише 1878-го.

Студенти були поділені на дві категорії – своєкоштні та казеннокоштні. Для вступу до вищого навчального закладу писали прохання на ім'я ректора, після чого складали іспит. Заняття починались у вересні. Учні не з Києва повинні були мати при собі свідоцтво про навчання в університеті, щоб не виникало проблем із поліцією. Довгий час одружені чоловіки не мали права бути студентами університету. Тривало таке до початку XX ст.

Заняття розпочиналися о 8:00, закінчувалися після 15:00. Перед початком лекцій православні студенти відвідували церкву, католики – костел. Обидва храми були розташовані в червоному корпусі.

190 років тому студентська форма була схожа на солдатську. Від першого дня існування університету і аж до 1863-го вона нагадувала військовий мундир. Олександр II під час проведення реформ такий вид одягу скасував. Але Олександр III після вбивства батька став змінювати все у зворотний бік і почав зі студентів, вважаючи їх носіями антицарських переконань. І 1885 року форму у вигляді мундира повернули. Вона була з темно-зеленого сукна, застібалася на дев'ять жовтих металевих ґудзиків. Комір був темно-синього кольору з двома петлицями із золотого галуна (стрічки. – Країна). Багаті студенти підшивали мундир білим сукном, їх прозвали білопідкладниками. При мундирі – неодмінно шпага, її носили з лівого боку. Тому за формою студента легко впізнавали на вулиці й за потреби могли повідомити про його поведінку в поліцію, якщо вона була погана.

Щодо стипендії – в ті часи її отримувало 10% студентів. Тому більшість шукала роботу. Підробляли в друкарні чи бібліотеці університету, також підмітали вулиці та парки. Наприкінці XIX ст. існувало 90 приватних стипендій і 39 державних для майбутніх лікарів і педагогів. Іменні стипендії видавали чиновники, дворяни та промислові магнати.

Студентів нагороджували малими й великими срібними та золотими медалями за найкращі наукові праці. 1890-го студент четвертого курсу історико-філологічного факультету, 24-річний Михайло Грушевський, випустив свою монографію "Нарис історії Київської землі від Ярослава до кінця XIV століття", за яку отримав малу золоту медаль. Проте Михайло Грушевський студентські роки згадувати не любив. У автобіографії цей період називав сумним. Просто весь свій час він витрачав на навчання. Вважався найуспішнішим серед своїх однокурсників, мав найкращий диплом, який зберігся до наших днів.

Правила в університеті були жорсткі. Зарахований на навчання отримував від правління квиток на проживання – матрикул – із позначенням походження та віросповідання. Поведінка студента у приміщеннях університету регламентувалася спеціальними правилами й грала не меншу роль, ніж безпосередні успіхи в навчанні. На засідання ради з питань надання студентам учених звань і ступенів запрошували інспектора, який давав кожному студенту оцінку. Згідно з офіційними документами, "студенти несхвальної поведінки не отримують жодних учених звань, хоч би й заслужили їх успіхами в науках".

А про несхвальну поведінку важливо сказати окремо. Студентське життя в усі віки різноманітне. Проте не завжди мало наслідки, як на початку існування університету. Для тих, хто бешкетував і пиячив, передбачалося суворе покарання – карцер. Нагадував той, що у в'язниці. Був розташований на верхньому поверсі головного корпусу.

Існували два види карцерних покарань – суворе та м'яке. У першому випадку харчування учня обмежувалося хлібом і водою, до навчання його не допускали. У разі м'якого студент мав можливість відвідувати лекції і харчуватися повноцінно. Ув'язнення було нетривале – один-три дні, іноді тиждень. Покараний студент мав поводитися в карцері пристойно й виконувати всі вимоги чергового служителя інспекції. У карцері всі були рівні – багаті, діти викладачів, бідні, князі, медики та юристи.

Напередодні жовтневого перевороту 1917 року в Київському університеті навчалися майже 5300 студентів. 1918-го заклад закрили. Відкрили знову 29 березня 1919-го. 1939 року університет назвали на честь Тараса Шевченка.

Корпус пофарбували в червоний колір навмисно, щоб засоромити студентів

Багато розмов точиться щодо червоного кольору головного корпусу університету. Мають місце і студентські легенди, і припущення істориків. Останні вважають, що корпус мав бути коричневий, схожий на Зимовий палац у Петербурзі. Проте фарбу або змішали неправильно, або ту, що треба, просто розікрали по дорозі, доки везли до Києва. Ось тому будівля й почервоніла. Існує також припущення, що корпус пофарбували в червоний колір через червоно-чорну стрічку на ордені Святого Володимира.

Легенда говорить: корпус пофарбували в червоний колір навмисно, щоб таким чином засоромити студентів, які вели розгульний спосіб життя.

10 жовтня 2022 року через масовану ракетну атаку росіян постраждали червоний і жовтий корпуси університету.

Передплатити журнал "Країна" можна за посиланням

×