"Грецькі священики задовольняються одною жінкою, а латинські тримають їх по десять"

Польський король утік із Луцька під час з'їзду монархів

"Вітовт щедро вшановує гостей не шкодуючи скарб­ниці. Сім тижнів триває його з'їзд у Луцьку. Знаменує собою перевагу і багатство князя, що зібрав стільки знатних гостей і найвизначніших монархів Європи", – пише в "Історії Польщі" хроніст Ян Длугош (1415–1480).

Протягом січня-лютого 1429 року в Луцьку проходить з'їзд європейських монархів. Організовує його Великий князь литовський Вітовт. Він хоче домовитися з правителями сусідніх держав про коронування та підготувати розрив союзу з Польщею. Його найбільше підтримує король угорський, германський та чеський Сигізмунд Люксембурзький, який прагне послабити поляків і захопити частину їхніх володінь в Угорщині та Прусії. Також під час з'їзду збираються обговорити стосунки з турками, позиції католицької церкви і торгівлю.

 

Підготовку розпочинають за кілька місяців до події. Заготовляють сотні діжок вина й пива. Зганяють стада лосів, зубрів і диких кабанів. Домовляються про постачання до замку небаченої раніше кількості яловичини та баранини. Звозять тисячі золотого і срібного столового начиння.

Першою 6 січня 1429-го прибуває польська делегація на чолі з двоюрідним братом Вітовта – королем Владиславом ІІ Ягайлом. Разом із ним – архієпископ Ян Тарновський та єпископ Збігнєв Олесницький з Кракова. Коли гості заїжджають до міста, лунають дзвони в усіх храмах. На вулиці виходять музики – б'ють в бубни та грають на трубах.

"Сигізмунд надіслав послів з повідомленням, що він запізнюється. Тому Ягайло поїхав на полювання між Луцьком і Житомиром. Пробув там кілька днів, аж поки йому не доповіли про прибуття короля угорського і германського", – пише Ян Длугош.

Сигізмунд наближається до Луцька разом із дружиною Барбарою. Його приїзд описує в "Літописі польському, литовському, жмудському і всієї Руси" 1582-го Мацей Стрийковський: "Імператор Сигізмунд узяв із собою багатьох князів та графів Німецької імперії, а також угорських, хорватських, чеських, австрійських та інших панів. Вони їхали не так на з'їзд, як для прославлення Вітовта".

"Зустрічати вийшли його на відстань однієї милі князь Вітовт зі своїм почтом, – додає Ян Длугош. – За ним – король польський Владислав. Він увійшов до карети, в якій їхала королева Барбара, і в'їхав до Луцька. Потім за князем Вітовтом поспішав на коні король Сигізмунд. Тим часом труби та інші інструменти звучали потужно".

На запрошення литовського князя прибуває його зять Василь із Москви. Приїжджає і тодішній правитель Тверського князівства Борис Олександрович. Саме завдяки підтримці Вітовта Твер відділилась від Московії. За ними у Луцьку розміщуються делегації короля данського, шведського і норвезького Еріка Померанського, перекопський і заволзький царі, господар Валахії. На засіданнях до них долучаються магістр Лівонського ордену Зіґфрід Ландорф Шпангайм, командор Тевтонського ордену Гердхард фон Балґі, посли від грецького імператора, Папи Римського, візантійського імператора і татарські хани. Розташовуються у замку та його околицях.

"На кілька миль біля Луцька по селах і фільварках повно було гостей, – пише у хроніці Мацей Стрийковський. – Усіх їх Вітовт вельможно приймав і ще вельможніше вшановував і пригощав".

Щодня для гостей артисти проводять різні забави. Найвідоміші – вистави Вітовтового блазня Генне. Охочі беруть участь у лицарських турнірах та їздять на полювання.

 

– Княже великий Вітовте, бачимо, що ти багатий і великий. Крім того, новий християнин і тому достойно будеш керувати короною. Між нами, королями християнськими, бути тобі братом", – у розпал одного із засідань слово бере Сигізмунд. Як і домовився перед тим із Вітовтом, він пропонує коронувати господаря з'їзду на короля Литви.

Вітовт вдає здивування. Польський король Владисав ІІ Ягайло розгублений, але не наважується перечити й підтримує цей задум. Потім виправдовується, що розраховує скористатися відсутністю нащадків у Вітовта і після нього поставити королем свого сина.

"Вітовт на важливих бесідах і частуваннях іноземних гостей привселюдно пив із рога тура. Його як найбільший дар за підтримку потім вручив Сигізмунду, – пише Мацей Стрийковський. – Ріг був позолочений і всипаний коштовним камінням. Виготовлений із рога тварини, яку вбив Гедимін (литовський князь Гедимін (1275–1341) – засновник династії, до якої належав Вітовт. – Країна) на тому місці, де звели Віленський замок".

Українські князі підтримують коронування Вітовта. Він прихильно ставиться до них, і тому розраховують на покращення становища території колишньої Київської Русі. Коли про розмову щодо коронації дізнаються в польській делегації, то їх охоплює шок. Свита короля протягом останніх років все більше вірить у приєднання Литви та Русі до Польщі. Тому в Луцьку багато шляхтичів відкрито починають висловлювати ненависть до Ягайла і лаятися.

– Для чого ти нас сюди покликав? Щоб ми стали свідками відділення від Польщі таких знатних володінь? – закидають королю вельможі.

Ситуацію береться рятувати краківський єпископ Збігнєв Олесницький. Він іде до Вітовта й намагається відмовити його від коронації.

– Знай, що корона швидше зменшить твою велич, ніж підійме, – каже він. – Між князями ти перший, а між королями будеш останній. Що за честь у похилих літах оточити голову невеликою кількістю золота і дорогих каменів, а цілі народи оточити жахами кровопролитних воєн?

– Ніколи в мене і в голові не було наміру стати незалежним королем, – відповідає Вітовт. – Давно вже імператор переконував мене прийняти королівський титул, але я не погоджувався. Тепер же сам король Владислав зажадав цього від мене. Поступаючись його благанням, підкоряючись його наказам, я дав публічно свою згоду. Тепер ганебно було б для мене зректися свого слова.

"Лояльне ставлення короля Сигізмунда до православ'я добило поляків остаточно. У Луцьку він натякнув, що слід забути про плани навернення православних Великого князівства Литовського у католицьку віру", – пише сучасний білоруський історик Геннадій Левицький.

Після обговорення питання коронації на з'їзді переходять до релігійних питань.

 

– Я квапив Папу, щоб він скликав собор для примирення з гуситами (рух чехів, які боролися з католицькою церквою. – Країна) і для перетворення церкви, – заявляє Сигізмунд на черговому засіданні. – Відправлюся туди сам, якщо він погодиться. Якщо ні, то скличу власний собор. Ми не повинні нехтувати також і об'єднанням з греками. Вони сповідують одну з нами віру, відрізняючись тільки бородами. Священнослужителі в них одружені, але не потрібно їм цим докоряти. Грецькі священики задовольняються одною жінкою, а латинські тримають їх по десять і більше.

Поляки не хочуть і чути про зближення з православними на рівних правах. Вони обурені. Оголошують протест і залишають Луцьк. Вночі слідом за ними втікає їхній король Владислав ІІ Ягайло.

15 000 гостей прибули до Луцька на князівський з'їзд у січні 1429 року. Це в кілька разів більше від кількості мешканців міста. Для учасників зібрання щодня готували 700 биків, 1400 овець і 100 зубрів і вепрів. Вони випивали по 700 діжок медовухи

Лицарі перекрили шлях для гінців із короною

"Поляки розставили по всьому пограниччю сторожові загони, щоб не пропустити корону у Вільно, – пише білоруський історик Геннадій Левицький у книзі "Велике князівство Литовське". – Їм пощастило: на кордоні Саксонії та Пруссії захопили послів від Сигізмунда, які везли грамоти про надання Вітовту королівського титулу та звістку, що корона їде слідом. На полювання за нею пішли три польських лицаря з загоном воїнів. Вони присягнулися перехопити корону. Посольство Сигізмунда зрозуміло, що йому не дістатися двору Вітовта. Посланці повернулися назад разом зі злощасною короною".

На з'їзді монархів у Луцьку король германський Сигізмунд І Люксембурзький висунув пропозицію про коронацію Вітовта, і польський король Владислав ІІ Ягайло погодився. Потім під тиском оточення, він почав ухилятися від домовленості. Зрештою написав офіційного листа до Сигізмунда і зрікся своїх слів. Пояснив це тим, що литовські землі належали і повинні й далі бути у Польщі. Тоді Вітовт почав діяти самостійно.

Шляхта обох держав починає готуватися до війни. Вітовт бере зі своїх бояр клятву вірності на випадок, якщо зав'яжеться протистояння зі вчорашніми союзниками. Починає зміцнювати замки.

Щоб загасити конфлікт, Ягайло пропонує Вітовту зайняти його трон. Але той відмовляється. Хоче відокремлення Литви, а не влади в об'єднаній державі. На 28 серпня 1430 року – на свято Успіння Богородиці – призначають день коронації Вітовта. Складають коронаційні акти у яких Литва проголошується королівством навічно, і її князі не можуть бути залежними від когось.

Корону від германського короля не встигають доставити, й обряд переносять на свято Різдва Богородиці – 8 вересня. Розсилають запрошення правителям сусідніх держав. Прибувають князі московські, волоські і татарські посли.

Тоді приходить звістка про затримку корони польськими лицарями. Вітовт впадає у розпач і починає хворіти. Запрошує в гості Владислава ІІ Ягайла. Знаючи свого слабовільного двоюрідного брата, розраховує вирвати в нього згоду на коронацію і розблокування шляхів для гінців. Але 27 жовтня 1430-го він раптово помирає. Причиною смерті вважають тугу.

×