– Іди й живи серед бідних, а Я буду з тобою, – почула голос 35-річна албанка Аґнес Ґонджа Боякшу 10 вересня 1946-го, коли їхала потягом на щорічну прощу до індійського міста Дарджилінг.
Там був розташований монастир ордену сестер Лорето, де вона 10 років жила як черниця під ім'ям Тереза.
– Я відчувала: Господь чекає, щоб я добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені й вийшла на вулиці служити жебракам, – розповідала згодом. – І не просто вбогим. Він закликав мене служити тим, хто не може навіть іти просити милостиню, бо голий, не має навіть лахміття, аби прикрити тіло. Тим, які не годен їсти, бо через виснаження не має сил навіть на це. Тим, які знеможено падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають. Тим, котрі вже не плачуть, бо немає сліз. Богові потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, аби проявити свою любов до найубогіших.
Невдовзі після цього випадку вона вдягла дешеве сарі, яке носили індійські жінки, і з 5 рупіями в кишені – приблизно $60 тепер – залишила монастир. Закінчила медичні курси і подалася в нетрі Калькутти. Серед куп сміття організувала школу для нікому не потрібних дітей – покинутих немовлятами, інвалідів і сиріт.
Через два роки до матері Терези приєдналися 12 послідовниць, а 1950-го вона отримала дозвіл Ватикану на створення ордену сестер милосердя "Місіонерки любові". Це був єдиний католицький орден, що виник у XX ст. До трьох чернечих обітниць – бідності, цноти й посту – мати Тереза додала четверту: служити найбіднішим, нічого не вимагаючи натомість. Щоранку вона починала з кількох годин медитації, потім слухала месу.
1952 року мати Тереза відкрила в Калькутті будинок для вмираючих "Чисте серце". Влада надала їй занедбаний храм індійської богині Калі. У приміщенні, де утримували жертовну худобу, розмістили бідняків, що були при смерті. Вони отримували медичну допомогу й могли померти з пошануванням ритуалів їхньої віри. Мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а християни отримували соборування.
– Для людей, що жили, наче тварини, найкраща смерть – померти, як ангели, оповитими любов'ю і турботою.
До матері Терези почали надходити пожертви. Вона організувала лепрозорій для прокажених "Місто миру", притулок для покинутих дітей, майстерню для безробітних та будинок перестарілих.
Один журналіст, який спостерігав щоденну метушню її та сестер ордену навколо прокажених та вмираючих, сказав:
– Я б не зробив цього і за мільйон доларів.
– За мільйон і я б не зробила, – відповіла мати Тереза, – тільки безкоштовно, з любові до Христа. А він завжди шукає можливості допомогти мені.
Сьогодні місії ордену налічують понад 300 тис. співробітників у 80 країнах світу.
– Найголовніше для людини, – часто повторювала мати Тереза, – це померти у згоді з Богом. Я всього лише Його вірна служниця. Усе, що я роблю, виходить від Нього. Бог створив людей. А люди створили бідність і нещастя.
9 вересня 1913 року над Сирецьким аеродромом у Києві Петро Нестеров на літаку "Ньюпор-4" уперше у світі виконав "мертву петлю". Найбільшою проблемою тодішніх авіаторів було те, що під час польоту двигуни часто стихали. Літак падав, а пілот гинув: парашутів іще не існувало. Нестеров вирахував, що двигун, який зупинився, знову можна увімкнути після спеціальної повітряної фігури – замкненого кола. Доти ніхто не зважувався на таке. Наступного дня газета "Биржевые ведомости" повідомила: "За полет вниз головой поручику Нестерову угрожает 30 суток ареста". Але сміливець одержав звання штабс-капітана і заборону виконувати "мертву петлю".
13 вересня 1757 року Михайло Ломоносов у листі Іванові Шувалову, фаворитові імператриці Єлизавети Петрівни, підтримав ідею "доручити" французькому просвітителю Вольтеру написання "Історії Петра Великого". Прусський король і друг Вольтера Фрідріх ІІ здивувався, коли дізнався про його намір узятися до цієї праці: "Скажіть – заради чого надумали ви писати історію сибірських вовків і ведмедів? Я не читатиму життєпису цих варварів".
14 вересня 407 року дорогою до місця заслання на глуху околицю Візантійської імперії, в Пітіунт – нинішня Піцунда в Абхазії – в селі Кумани помер позбавлений сану Іван Золотоустий. У 398–404 роках він був архієпископом Константинопольським. Прізвисько Золотоустий отримав за красномовство у проповіді. Навчав праведного способу життя, викривав жадібність і корупцію. Тож часто конфліктував із владою. У вигнання, з якого не судилося провернутися, його відправила дружина візантійського імператора Аркадія.
12 вересня 1683 року в битві під Віднем 80-тисячні польсько-австро-німецькі війська під командуванням короля Речі Посполитої Яна III Собеського завдали нищівної поразки 158-тисячній турецькій армії. Турки, що на три місяці взяли в облогу Відень, утратили 50 тисяч убитими, серед них шість пашів. Віденський розгром підірвав могутність Османської імперії й закрив їй шлях для подальшої експансії в Європу. Великого візира Кара Мустафу-пашу, який командував військами, за наказом султана Мехмеда IV задушили зеленим шнурком.
У Віденській битві брали участь близько п'яти тисяч українських козаків. Героєм став шляхтич Юрій-Франц Кульчицький, родом із Самбірщини. Він знав турецьку. Зумів вийти з обложеного і голодного Відня у турецькому вбранні. Перетнув ворожі лінії, співаючи османських пісень. Довідався, що швидко надійде військова допомога, і з цієї звісткою повернувся до міста. Міська рада, отже, постановила не здавати Відень турецькій армії, а продовжувати боротьбу. Тим часом наспів із допомогою король Речі Посполитої. Кульчицький після "віденської відсічі" від міської влади отримав у нагороду гроші й будинок у престижному районі Леопольдштадт, а Ян III Собеський віддав йому 300 мішків кави, захопленої в таборі Кара Мустафи-паші. Юрій Кульчицький відкрив кав'ярню – першу у Відні й одну з перших у Європі.
Картину "Перемога під Віднем 12 вересня 1683 року" італієць Мартіно Альтомонте, придворний художник Яна III Собеського, написав у 1693–1695 роках. Має розмір 8 на 8 метрів. Створена для костелу в місті Жовква на Львівщині. Воно належало Собеським, а місцевий замок був однією з резиденцій Яна III. Нині полотно експонується у Львівській галереї мистецтв
3 
1
Коментарі