Пʼятниця, 03 червня 2016 13:30

Сто років без Франка

Наприкінці минулого тижня подзвонила до мене журналістка одного львівського сайта і попросила розповісти про міфи про Франка. Я відмовив. На все свій час. Смерть має свою містичність, яку не варто порушувати. А тому на 100 років смерті Франка треба говорити не про міфи, про щось інше.

Мені спадає на думку жанр, який був випробуваний на інших інтелектуалах. Про те, що у них вмерло разом із ними, і те, що живе далі.

Судячи з того, як відзначали роковини смерті Франка, у нас його поховали й забули. ­Скажімо, "Українська правда" цього дня навіть його не згадала. А американське посольство на той день вирішило провести у Львові барбекю-паті. В опитуваннях про популярність історичних фігур Франко не виходить на перші позиції. А у шоу "Великі Українці" 2008 року у фінальній десятці він посів останнє місце – хоча Савік Шустер зізнався, що Франко, як символ європейських прагнень України, був його особистим фаворитом.

Слабка присутність Франка у нашому щоденному житті певним чином є доказом його живучості. Бо так трапляється з класиками. Як жартує Роман Шпорлюк: коли тебе цитують, але при цьому забувають назвати твоє прізвище, значить – ти класик.

Головний твір Франка – це він сам і його Україна. Коли говоримо про Україну, забуваємо цитувати її автора. 2006 року я написав його біографію під заголовком "Пророк у своїй вітчизні". Мало хто помітив іронію в цій назві: нема пророка у своїй батьківщині, і Франко не був винятком. України в часи Франка ще не існувало. Це він її витворив – став пророком того, що постало аж у ХХ столітті.

1913-го у Дрогобичі відзначали 40 років його літературної діяльності. До ювілейного комітету ввійшли всі українські партії. Соціал-демократи наполягали, що на чолі урочистої маніфестації мають іти бориславські робітники. Націонал-демократи вказували, що це порушило б національний характер свята, адже більшість тогочасних бориславських робітників – поляки. Тому в перших рядах мала йти українська інтелігенція та українське селянство. Конфлікт залагодив гімназійний професор Володимир Бирчак. За бориславськими робітниками, пропонував він, мали би йти євреї – бо їх Франко теж описував у творах. За євреями мали марширувати василіянські монахи, які вчили Франка, а за ними – повії, яким він присвятив "Для домашнього вогнища". І так далі.

У кожному жарті є зерно серйозності. Шевченкознавці давно зауважили: Шевченко пише про Україну – але жодного разу не вживає слова "українець" чи "українка". По суті, Франко доробив те, що не зробив Шевченко: він заселив Україну українцями – українцями, яких сам придумав й описав у своїх творах: робітниками, селянами, інтелігенцією, жінками.

Усі ці образи за 100 років після його смерті стали реальністю. Одним з останніх стали українці-євреї. У "Перехресних стежках" вустами одного з героїв Франко запитував: чому є польські, угорські, російські та інші євреї – чому нема євреїв українських? Євреї жили в Україні – але переважно не солідаризувалися з нею. Євромайдан цю тенденцію переламав: він виразно показав появу українських євреїв як масової групи.

Але навіть не вони були останніми. Останньою була група справді незалежних українців – словами Франка, які могли би "сказати сміло і явно: дотримуюсь таких і таких поглядів політичних, належу до такої партії, і хто мені що зробить".

Таких українців у нас донедавна було ще менше, ніж українських євреїв. В УРСР такими були хіба що дисиденти. У незалежній Україні більшість була залежна або від ласки держави, або від грошового мішка – що часто є одне й те саме.

Причина, чому про Франка зараз "забули", на мою думку, полягає в тому, що його привласнила держава: все чи майже все, що носить його ім'я, є державним. А держава у нас – як той цар Мідас: те, чого вона торкнеться, перетворюється на певну речовину. Тільки, на відміну від Мідаса, на речовину певної в'язкості і смердючу, про яку у пристойних товариствах не говорять.

Тому щоб відродити Франка, мало незалежної України – треба ще створити масову породу незалежних українців. Це було би завершенням його проекту і свідченням того, що він більш живий, аніж мертвий

Зараз ви читаєте новину «Сто років без Франка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода