500 років тому, З1 жовтня (за переказами) 1517 року Мартін Лютер прибив на дверях Віттенбурзької церкви свої 95 тез. Що починалося як богословська дискусія вилилося у затяжні релігійні війни. Одна з них, Тридцятилітня (1618–1648), за масштабами втрат – 20–30 відсотків населення – наближається до двох світових воєн ХХ століття. Війна скінчилася Вестфальським миром, внаслідок загального вичерпання. Але з визнанням рівності й суверенності католицьких і протестантських держав та невтручання у справи одна одної. Вестфальську систему вважають прообразом сучасної геополітики.
Макс Вебер вважав іншим масштабним наслідком протестантизму – капіталізм. Праця "Протестантська етика і капіталізм" 1905 року належить до його найвідоміших – а водночас найбільш критикованих. Критики мають рацію. Вебер таки помилявся у своїй інтерпретації. Однак він правильно поставив запитання: при розгляді можливості економічних змін треба брати до уваги культуру.
Вебер писав про свої часи, коли недавно об'єднана Німеччина переживала капіталістичну трансформацію. Він шукав рецепта, як зробити її успішною і тривалішою. Він об'їздив півсвіту, включно з Північною Америкою, новою батьківщиною протестантизму, і дійшов висновку: в основі капіталізму лежить протестантська етика працьовитості й ощадності.
Україна, як і інші околиці католицького світу між Балтійським і Чорним морем, нагадувала Північну Америку. Пограниччя є територіями єресі. Від середини ХVІ століття на українських землях поширювалися найбільш радикальні версії протестантизму. Однак тут він не став масовим, залишаючись релігією головно маґнатів і шляхти.
Ситуація змінилася після падіння Речі Посполитої та Кримського ханства. Вражена успіхом протестантської колонізації Північної Америки Катерина ІІ взялася спроваджувати німецьких протестантів на новопридбані землі. Щось подібне, але в меншій мірі, відбувалося в австрійсько-католицькій Галичині. У кожному разі, це привело до контактів "третього рівня" з місцевим українським селянством.
Ці контакти мали різний характер: від конфліктів до запозичень методів господарювання й аж до переходу на "штунду" – так називали всіх німецьких протестантів. Навернення на "штунду" вітали і Драгоманов, і Грушевський, і навіть Франко. Подібно до Вебера, їх цікавило не спасіння душ, а модернізаційний потенціал протестантизму.
Російська ж влада, під впливом православної церкви, змінила своє ставлення від позитивного до негативного. Під час Першої і Другої світових воєн протестантів сприймали як потенційних зрадників, а в Радянському Союзі від 1930-х додавали ще й "релігійне сектантство".
Тому більшість із нас, які народилися в СРСР, виростали майже в повному незнанні їхньої присутності тут. У сучасній Україні незнання зменшилося, але не зникло. А українці мали би знати протестантизм більше. Бо він в Україні є історичною релігією. Принаймні, не молодший за мою греко-католицьку церкву. Подібно до греко-католиків, "історичні" протестанти не сприйняли комунізму і є однією з найбільш патріотичних соціальних груп, особливо у східних областях.
Україна не стала протестантською. Що, звісно, трохи шкода: протестантські країни відзначаються високим рівнем життя. Але Україна стала країною, де протестантам ведеться на загал добре. Знаю це з опитувань, а також із розмов із тими з них, хто переїхав із Росії в Україну.
І це важливо. Бо протестанти – це золотий соціальний капітал. Серед віруючих України вони становлять, за різними даними, від 1 до 3 відсотків. Зате їхня частка серед церковних організацій – 14,3 відсотка!
В останні роки найчастіше отримую запрошення приїхати з лекціями від молоді, підприємців і протестантів. В останньому випадку ці три категорії накладаються: протестанти переважно молоді і багато з них – підприємці.
Ні разу не чув від них скарг. Вони націлені, відповідно до своєї етики, на позитивні зміни. І поки вони тут, я вірю, що Україна має перед собою нормальне майбутнє.
Кожен із нас має знайомих протестантів. Не полінуймося і привітаймо їх із ювілеєм. Вони на це заслужили
2 
1
Коментарі
2