— Шукаєте татарський плов? — кремезний хлопець з бейджем "Охорона" показує у напрямку скляного купола "Глобуса". — Он, бачите, велика черга. Люди приїхали з Криму і всіх годують.
Великий казан стоїть перед фонтаном. Черга з півсотні людей тягнеться під арку з архангелом Михаїлом. Усі тепло вдягнені, на одязі жовто-блакитні стрічки. Казан стоїть на бляшаній бочці, в якій горять дрова. Чоловік у червоній кофті накладає повні миски плову. Дивиться, щоб у кожній порції був шматок м'яса.
— Я Остап зі Львова. Чекав на цей плов три години, — каже хлопець із тарілкою в руці. На плечах — національний прапор. — Татарський найкращий, бо спеції смачні та часник. Наші хлопці моркву різали. Як побачили, що стільки людей, покликали волонтерку роздавати.
Мустафа Османов, 59-річний підприємець, живе в курортному селі Міжводне. Має магазин та їдальню. Під теплою курткою — кілька светрів. Із ним приїхали син, зять та ще шестеро людей. Каже, було би більше, але не помістились у мікроавтобус.
— На первые два казана мясо привезли с собой. Потом стали покупать в Киеве, — говорить. — Тут дешевше. Беремо яловичину, але смачніше з ягняти. Привіз казан, із якого можна нагодувати 300 людей. У день іде 25 кіло м'яса та стільки ж рису. Вогонь вітром задуває, ми ковдрою закрили. Вдома вариться за годину.
На п'ятьох дорослих чоловіків іде по кілограму м'яса й рису. Мустафа Османов ставить на вогонь казан.
— Як прогріється, вливаю склянку олії. Кришу 800 грамів цибулі й смажу до золотистого кольору. Яловичину ріжу великими шматками 5 сантиметрів завдовжки. Баранину — меншими, десь 3. Бо довше вариться. Кидаю м'ясо в казан і смажу до рум'яної скоринки. Рівним шаром засипаю 800 грамів порізаної крупною соломкою моркви. Заливаю літром води. Додаю столову ложку зіри і дві чайні ложки солі.
Закриває кришкою й тушкує, доки в м'ясо не починає входити виделка. Не перемішує. Удома радить прикрутити вогонь до найменшого, аби ледь мліло.
— М'ясо краще розріжте і спробуйте, бо плити у всіх різні. Насипаю в казан рис, додаю часник. Над ним має бути на півтора пальця води. Коли вариться, рис її всмоктує. Часник кладу цілими головками. Не розділяю і не чищу. Якщо кинути пізніше за рис, не звариться й буде несмачний. Варю, доки побачу, що в рисинці видно ядро. І сам рис сів, ніби всередину казана прогнувся. Тоді щільно закриваю кришкою і ще півгодини тушкую на дуже слабкому вогні. Має пропаритися.
Перемішує плов великою дерев'яною ложкою. Доки розмовляємо, страва закінчується. Мітингувальники розходяться. Кримчани збирають посуд.
— У Середній Азії ложками плов не їдять, — розповідає Мустафа Османов. — Руки, звісно, мають бути чисті. Перед тим як сісти за стіл, приносять тазик і лійку — кумган. І кожен миє руки. Як їдять, пальці ковшиком складають. Рис придавлюють і відправляють до рота.
1 
1
Коментарі