На Форумі видавців у Львові презентують арт-енциклопедію "Ukraine. The best. Культурний простір від А до Я". До книжки увійшли життєписи 123 українських митців із різних сфер – музики, літератури, кіно, театру, арту, фотографії.
Ігор Панасов, шеф-редактор порталу Сultprostir.ua, долучився до створення Енциклопедії. Розповідає, як обирали героїв для книжки і чим вона особлива.
Ви музичний критик, написати про Давида Черкаського було особистим сентиментом?
З Давидом Черкаським багато спілкувався як журналіст. Люблю те, що він зробив для мультиплікації. Подобається його ставлення до світу. Колись робив для Esquire добірку правил життя Черкаського. Було багато цікавих цитат. Найсмішніша, на жаль, не увійшла. Після фотосесії він попросив подивитись знімки. Реакція була такою - Як не фотографуй, все одно виходить старий єврей. Це було так легко та витончено сказано, що неможливо не закохатися. Концепція книжки – розповідати лише про активно діючих митців. Найменше за всіх останніми роками при ділі Черкаський.
Деякі діячі з енциклопедії зробили значний внесок протягом довгого періоду своєї творчості. Їх досягнення оцінюються у всій сукупності. Забувати про них нерозумно. Наша анімація не налічує десятку імен рівня Черкаського. Якби було так, обрали б тих, хто найбільш активний останніми роками. Але Черкаський єдиний такий. Творив він в Україні і для неї. Тому є в енциклопедії. Не все вдається. Хотів зробити "Пригоди капітана Врунгеля" у 3Д-форматі. Але анімація затратна. Зняти конкурентне кіно, яке дивитимуться, коштує дорого. Якщо пристойне ігровий фільм може вийти за рахунок хорошого сценарію і бюджету, то гарний мультфільм за ці ж кошти не зробиш. Це не проблема митця, а того, що зараз не час для анімації.
Героїв, про яких писали, обирали особисто?
Так, я узяв тих, про кого мені є, що сказати. Писав про Сергія Бабкіна, Івана Дорна, Євгена Філатова, Аллу Загайкевич, Енвера Ізмайлова. Більше ні про кого, бо не брав на себе об'єм, який не міг потягнути. Розумів, що це книга, а не сайт, де можна виправити помилку чи переписати краще. Загалом мені випало писати про людей, чия творчість чимось важлива, актуальна, різнобарвна.
Як Ви уявляли свого читача?
Я розумів, що енциклопедія може потрапити в руки будь-кого. Тому не писав під якимось певним фокусом. Я уявляв собі читача людиною, яка цікавиться чимось більшим, ніж просто споживання і актуальні новини, які всіх хвилюють. В тексті багато фактажу. Головне, чого я прагнув, показати унікальність характеру персонажу. Що дає нам саме він і чого не дає ніхто інший. Іван Дорн – діє не за правилами шоу-бізнесу. Може зняти кліп і викинути його в кошик. Бо вийшло не так, як хотів. Як правило, артисти випускають кліпи в будь-якому випадку. Неважливо, вийшло чи ні. Гроші ж витратили. Або зміг піти з успішної групи, яка була на вершині своєї творчості. Просто вирішив почати сольну кар'єру.
Чого більше було в цьому вчинку – характеру чи творчого пориву?
Якби не було творчих досягнень, то можна було б вважати це не посидючим характером. Метаннями від одного стилю до іншого. А те, що на виході отримуємо від Дорна, говорить про те, що він відчуває і вловлює хвилю.
А чим особливий джазовий гітарист Енвер Ізмайлов?
Це людина, яка через свою музику показує, як можна вводити етніку в актуальний контекст світового мистецтва. Зараз ми звикли до комбінацій фолку і електроніки, року. А ще у 1990-і такого не могли уявити. Ізмайлов дав поштовх іншим музикантам творити щось подібне. Він проживає свою музику, бо це особиста історія. Кримський татарин ріс в Узбекистані. З дитинства вбирав у себе культуру свого народу. Але подавав її не у традиційній формі, а віртуозно по-новому. Вийшло унікальне поєднання.
Вас особисто потішило, що музикантів найбільше в книзі? Це об'єктивно, що музика попереду всіх напрямків?
Бачимо очевидний підйом у музиці. Ще два роки тому Євген Філатов міг би не потрапити до цієї книги. Але сьогодні, коли його талант вийшов за власні межі. Почав створювати проекти для інших зірок - Джамали, Онуки, СанСея, Гапочки. Бачимо реальні масштаби таланту цієї людини. Музиці легше дійти до слухача, аніж іншим видам мистецтва. А із здешевленням технологій ця дорога до слухача стає ще коротшою. Не дивно, що маємо 42 героя-музиканта у книжці. Бо музика оточує нас всюди – у транспорті, кафе, на вулицях, у магазинах. Про кіно так не скажеш. Воно має свою нішу. Арт майже всюди, але не так явно. У нас багато достойних академічних виконавців, поп, фолк, рок гуртів. Навіть адекватна московська преса до війни визнавала, що українська поп музика йде на декілька кроків попереду російської.
Книга виникла для суспільства чи суспільство дозріло до такої книги, бо потребує знати про своїх героїв?
Це паралельні процеси. Люди, які досягли чогось у своїй сфері гостріше і швидше відчувають те, що до широкої аудиторії долітає лише з часом. Митці, таким чином, у своєму жанрі повідомляють людям, що саме відбувається в суспільстві. Митці віддають суспільству те, що в ньому є. Самі люди не дозріли до цих речей, тому будь-які нововведення стають відкриттями. Талановитим людям дано сконцентрувати енергію і втілити її у творі мистецтва. Тоді починається резонанс. Більше людей дізнаються про якесь явище. Так само і з владою. Наші політики виткані з тої ж тканини, що й ми. Виросли звідси. Ми не завжди розуміємо, що треба кидати сміття в урну, а не на землю, не треба давати хабарі. Єдине місце, де я розумію давання хабаря – це лікарня. Коли людина може померти, якщо не заплатити. Все решта – це компроміси із совістю.
Вам не прикро, що наше суспільство починає звертати увагу на своїх митців лише у кризових ситуаціях? Як-от Революція гідності, коли всі масово захопилися українським.
Я розумію, в якому контексті ми живемо. Ми ще насправді дуже молоді. Ментально. Ми, як країна, ще діти. Малюки, що не добре розуміють міць своїх рук і ніг. Не дивно, що ми намагаємося звернути увагу на себе у таких стресових ситуаціях. Потрібна подія. До 2013-го ми перебували у стані сну. Ставилися споживацьки до всього. Незалежність ми завойовуємо лише зараз. Почалася робота, яка виправдовує нашу незалежність. Культурна сфера була маргіналізована. Це пов'язано з радянською ідеологією. Сприймалося лише те, що вироблялось в Москві. Нас вважали провінційними. А ми це приймали. Починаємо нарешті відходити від цього. Поки не зрозуміємо, що маємо самі цінувати все краще, показувати іншим, не буде у нас зірок світового масштабу. Зірки народжуються там, де їх відкривають. Любов людей дає їм вагу і статус, які дозволяють підкорювати надалі світ. Дорна спочатку в Москві сприймали як свого. Бо починав звідти і російськомовний. Але у 2014-му з ним відбулась зміна, що дала йому енергію записати англомовний альбом. Орієнтуватися на західний ринок. Тим не менше, він наш, і це дає йому реальну підпитку творити. Я був на одній закритій вечірці у Дорна. Побачив там 20-30 музикантів, які викликають у мене повагу. Такого раніше ніколи не траплялось. Було настільки комфортно там знаходитися, що не хотілось йти. Люди всі змістовні, енергійні, цілеспрямовані, націлені на розвиток. Іван розповсюджує свою енергію далі. Зібравши аншлаги у великих містах України, він зрозумів – контакт із слухачем є. Лише таким же чином можемо створити критичну масу героїв, на яких суспільство реагуватиме, як на провідників ідей. Не люблю слово пострадянський. Воно тягне назад. Коли воно зникне з ужитку, станемо справді незалежними.
Найслабша ланка у нас, як визнають, – кіно. Чого йому бракує?
У кіно відбуваються процеси, які в музиці вже очевидні, а тут ще ні. А саме формування людей, які виростуть до видатних. Це відбувається повільніше, ніж в музиці. Але багато режисерів активно реагують на події в країні. Енергії багато. Питання лише у коштах і практиці. Ці процеси запущені, відбувається накопичення. Може відбутися вибух, у найкращому сенсі слова, найближчі п'ять років.
Які, на Вашу думку, герої, що виросли на цьому грунті, є найбільшим проривов у всіх шести сферах?
Зразу назву Святослава Вакарчука. Нам потрібен такий орієнтир, щоб решта підтягувалася до його рівня. Коли мільйони читають його дописи. Також, звісно, Юрій Андрухович. Його не могло бути в іншому місці. Група Дахабраха – настільки українська, що через свої корені стаєш зрозумілою решті світу. Бо фолк загалом схожий всюди. Дістає гурт всю енергію звідси. Джамала – це концентрація потужної енергії. За останні півроку співачка показує, як можна пережити історію народу як особисту. Через її пісню "1944" отримуємо важливий месседж. З'являється почуття відповідальності за батьківщину, землю. Незалежно від того, чи вмієш тримати зброю у руках, якщо знадобиться, підеш її захищати. Звідси народжується відчуття сили у народу, яка не дозволить нікому її забрати. Саша Кольцова інколи підбирає дивовижні слова, щоб передати важливе. Як музикант їй ще треба працювати. Але пісня "Без імені" – високохудожня, написана в контексті війни. Волонтер спілкується з військовим в зоні АТО. Обговорюють, що необхідно привезти на фронт. Дає слухачу важливу емоцію – розуміння, що тебе хтось захищає. Те, що ти йдеш спокійно по вулиці, залежить від того, хто знаходиться на межі між життям і смертю. "Кому вниз" – теж абсолютно наше, але з готичним присмаком. У 2014-му вийшов їх альбом на вірші Тараса Шевченка. Це дуже свіжий ракурс погляду на Шевченка. Як завгодно можна ставитися до емоційних публічних висловлювань Руслани. Але вона дає важливий культурний зріз. А та кількість виробленої нею енергії дає людям імпульс, примушує брати приклад. Не здаватися, боротися як в особистому, так і суспільному. Іван Малкович видав велику кількість літератури як нашої, так і унікально перекладеної зарубіжної. А ілюстратора Владислава Єрка, якого видавництво активно запрошувало ілюструвати книжки, називали найкращим навіть Джоан Ролінг і Пауло Коельо. Ніна Матвієнко – голос, без якого ми багато б втратили. Передає в концентрованому вигляді українську пісню. Олег Скрипка знаходиться в новій фазі творчості. Багато робить як менеджер, допомагає культурній сфері розвиватися. Запускає творчі процеси, знаходить спонсорів, дає роботу людям, які заходять у культурне поле і лишаються надовго. Його етно-фестиваль "Країна мрій" – надважливий.
Лідер гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк – людина номер один для мене у плані передачі поетичності українського мелосу. Його хіти - це майже народні пісні у формі хіп-хопу, реггі, фанку. Ще 10 років тому бачив відео, як в російському Барнаулі величезний зал співав його речі українською слово в слово. Навіть коли пише тексти російською, вони нагадують прозу Миколи Гоголя. Так з них вилазить українськість. В цьому виражається сила нашого мистецтва, без якого я не уявляю цієї книги.
Що Ви хотіли цією книгою донести до читача?
Найцінніше, що може дати ця книга, це стати аргументом на користь українського як висококласного, а не провінційного і низького. Тут зібрані люди, завдяки яким слово "український" наповнюється силою, перспективою. Проглянувши цю книгу, має виникнути відчуття, що є грунт під ногами. Ми не висимо у повітрі. Дефіцит героїв в країні, в сторону яких є сенс дивитися, це не реальна проблема, а штучна. Адже ми не сконцентроване суспільство. Не проробили роботу з приділення уваги і збирання інформації про важливих людей. А ця книжка – можливість дізнатися про них.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Набрав у google "українська культура" і жахнувся, - Юрій Комельков
2 
4880
Коментарі