Вчора в книгарні "Є" відбувся черговий прем'єрний показ ігрового короткометражного фільму "Мужицький ангел. Різдвяна історія". Це друга частина кінотрилогії "Моє дитинство", над якою працює Ірина Правило.
Фільм - це екранізація дитячого оповідання Степана Васильченка "Мужицький ангел". Починає і завершує короткометражку мальована анімація - легенда про самого ангела. У першій частині режисер екранізувала новелу грузинського письменника Нодара Думбадзе "Кров".
У центрі сюжету "Мужицький ангел"- як шестирічний хлопчик Іванко зустрічає карпатське Різдво. Вони живуть вдвох з мамою (батька вбили на війні). І понад усе на світі Іванко мріє, щоб на Святвечір до куті був мед. Горнятко солодкого він просить в ікони "Мужицького ангела".
- Коли привезли намальовану ікону на знімальний майданчик, помітила, що Анатолька в перерві кудись зник. Дивлюся, а він біля ікони стоїть і щось шепоче їй: "То ти годен будеш мені меду дати чи не годен", - згадує про зйомки фільму Ірина Правило.
- Як знайшли свого головного героя?
- За задумом усіх трьох частин - ми знімаємо у селищах з людьми, які в них живуть і є носіями цих традицій. Так це було в Грузії, і так само в Україні. Ми поїхали в село Нижній Березів, що в передгір'ї Карпат. Розказали селянам про свій задум, а вони нам: "Так, завтра у вас буде кастинг в дитячому садку". Наступного дня привели дітей різного віку, навіть 10-річних. Анатольку відразу запримітила. Руденький хлопчик і вік підходящий - 6 років.
- Одразу затвердили на роль?
- У нас було десь 12 претендентів. Я доручила зіграти шматок, де мама приходить додому і приносить горнятко - Іванко бачить що то не мед і каже: "Мабуть Бог не чув того як я просив, щоб до куті був мед. Не хочеться мені і в церкву ходити". Пам'ятаю, коли Толя дійшов до цієї мізансцени - каже усі слова, крім фрази про церкву. Я до нього підбігаю, думаю, може забула дитина слова. А він дивиться на мене: "Я не можу ці слова сказати". І я зрозуміла, що це вже шестирічним він свідомий цього і це є частиною його щастя. Толя розплакався... Тато каже: "Давайте мені сценарій. Ми завтра ще будемо пробуватися. У вас же завтра ще буде кастинг?". Наступного дня прийшли з мамою. Запропонувала Лілі також спробувати. Отже, у фільмі знімали його з мамою.
- Як працювалося з маленьким актором?
- Коли ми знімали сцену з іконою в монастирі, що за 50 км від села, треба було знімати швидко між службами і в холоді. Анатолій працював по вісім годин з маленькими перервами. Бувало правда казав: "Я вже не годен то робити. Не змушуйте мене", а мама сідала перед ним: "Анатолю, ми мусимо то зробити, люди українське кіно знімають. Треба їм помочі".
- Чому вирішили поєднати анімацію та живі зйомки?
- Коли було обрала оповідання, то легенду про ангела вирішили екранізовувати саме так, бо зрозуміла, що знімати все це буде нереально. Ми переробили багато матеріалів. Навмисне використали елементаристський стиль, цю техніку перекладки і навіть увесь одяг - кожен кептарик створювався по якомусь конкретному, щоб усе відповідало тій місцевості, про яку ми робимо.
- Вже вибрали третю історію для екранізації?
- Ще ні. Коли шукаю дитячі оповідання, то попадаються просто твори з дитячими героями, приміром як з Чіполіно. А історію, де дитина була б героєм, важко знайти. Можливо, це буде фільм про хлопчика старшого, якому вже 13-14 років.
Уже дві частини трилогії "Моє дитинство" покажуть 16 лютого в "Музеї театрального мистецтва" та 23 лютого в "Мистецькому Арсеналі".
3 
4880
Коментарі
1