Українську книжку вшанували в Українському домі. Тобто все — як завше, але якось тьмяніше, ніж завжди. Автор цих рядків трохи спізнився на початок церемонії. Український дім з боку Європейської площі здавався темним і безлюдним. Та насправді там усе йшло за планом. Залізний Костянтин Родик вів ним же задумане книжкове свято упевнено й надійно, нікого й нічого не забуваючи. Так він це робить уже кілька років.
Родик — редактор часопису "Книжник-review". Його рейтинг — акція для інтелектуалів, це засвідчують і дзвінкі назви номінацій — "Обрії", "Софія", "Красне письменство"? Музика цих слів ніби сама по собі робила "Книжку року" святом: ми красиві й розумні, от якби нам ще розумна влада! Отак це звучало завжди.
А цього року щось ніби вивітрилося і втомилося звучати. Хоча якби авторові цих рядків дозволили щось украсти, він поніс би додому добру половину із 20 нагороджених видань. І навіть ця половина прикрасила б колекцію бібліофіла.
Гран-прі отримав розкішний 9,5-кілограмовий том "Україна — козацька держава" ("Емма", Київ) — тут самих ілюстрацій понад 5000, є на що подивитися.
Вдячна публіка мляво аплодувала й часто виходила пити каву
У різних номінаціях нагородили антологію Василя Габора "Невідома" ("Піраміда", Львів), "Бляшаний барабан" Г. Грасса (переклад Олекси Логвиненка, "Юніверс", Київ), "Гаргантюа і Пантагрюель" (переклад Анатоля Перепаді, "Кальварія", Львів), двотомну "Музу роксоланську" Валерія Шевчука ("Либідь", Київ), "Післячорнобильську бібліотеку. Український літературний постмодерн" Тамари Гундорової ("Критика", Київ), мемуари Миколи Галагана ("Темпора", Київ), "Станційні пасторалі" Григорія Гусейнова ("Акта", Харків), "Прощання з імперією" Олі Гнатюк ("Критика", Київ). У номінації "Дитяче свято" перемогли "Сто казок" та "Мандри Гулівера" (обидві — видавництво Івана Малковича "А-ба-ба-га-ла-ма-га").
Отже, привід для свята був. А свята не було. І не Родик у тім винен. Він — як завжди Родик. А зал — винуватці свята та його фаворити — якісь ніби інші, хоч усі ті самі. Може, саме це і прикро — хочеться чогось (і когось) нового. Очевидно, інтелектуали-книжники втомилися радіти своїм малотиражним перемогам, наївними надіями тішитися й над традиційними негараздами плакати. Мабуть, легше змінити владу, ніж становище книги.
Вдячна публіка мляво аплодувала й часто виходила курити та пити каву. Найпоширеніший жарт, який довелося почути: "Це неповторно!"
Він навіть вийшов метрів на сто за стіни Українського дому. Ті, хто йшов звідти, зустріли на Хрещатику Стаса Бондаренка, відомого журналіста й поета (і, до речі, експерта "Книжки року"). Він спізнився на церемонію, бо святкував чийсь день народження у Спілці письменників.
Стас суворо й вимогливо запитав: "Ну як, цікаво там?" Йому відповіли: "Піди подивися, бо ти такого ще не бачив!"
Стас повірив і пішов. А ті порозбігалися, бо знали, що Стас може повернутися сердитим.
2 
1
Коментарі