"Війна була відтермінована, а розвал Радянського Союзу триває досі"

Витоки, перебіг і наслідки збройної агресії Росії проти України описує український та американський історик, 67-річний Сергій Плохій, у книжці "Російсько-українська війна: повернення історії". До роботи над нею взявся за кілька тижнів після початку повномасштабної війни. Автор аналізує причини, ключові події та вплив вторгнення на нашу країну і світ. Простежує еволюцію конфлікту від краху Російської імперії та становлення й падіння Радянського Союзу до розвитку демократії в Україні. У травні 2023-го англомовна праця вийшла друком в американському видавництві W. W. Norton & Company, а в жовтні її український переклад – у харківському "Клубі сімейного дозвілля". Книжка увійшла до списків найкращих видань минулого року за версією британських газет The Telegraph, The Times і Financial Times. На презентації у столичній книгарні "Сенс на Хрещатику" Сергій Плохій розповів про важливі події в історії незалежної України, ядерне роззброєння, світовий геополітичний порядок, позицію Сполучених Штатів Америки щодо війни та розпад імперії

Коли я працював над цією книжкою, атмосфера в Україні була одна. Під час першої презентації в Києві минулого серпня – інша. А сьогодні – третя. Чи переписав би? Ні. Чи дописав би? Так. Але загалом для будь-якого історика великий виклик – говорити про сучасність. Традиційне уявлення про історію – це те, що вона досліджує вже завершені процеси. Російсько-українська війна такою не є.

 

Було кілька причин, чому написав цю книжку. Перша полягає в тому, що не можу згадати іншу війну з такими масштабними фальсифікаціями історії. Інколи метафорично кажу, що перша ракета в повномасштабному вторгненні була запущена не 24 лютого 2022 року, а в липні 2021-го підписаною Путіним статтею "Про історичну єдність росіян та українців". Фактично то було інтелектуальне оголошення війни. Відчував, що маю відповісти на це. Але участь у прямій дискусії означала би певну легітимізацію російської позиції, особливо в західному медійному контексті. Тому відповіддю на фальсифікації стала моя праця.

Другий важливий для мене як історика момент: нині відбувається найбільша після 1945 року війна в Європі. Цей контекст також допомагає її зрозуміти та проаналізувати.

Третій аспект – до певної міри несподіваність повномасштабного вторгнення. Звичайно, його масштаб і брутальність стали шоком. Проте для історика ситуація водночас впізнавана. Це війна розвалу імперії. Вони почалися з американської революції та продовжуються у світі. Нам відомо, як такі історії закінчуються. Імперії падають, а держави, які виникають на їхніх руїнах, стають переможцями. Ця війна також завершиться нашою перемогою, хоч і не знаємо, коли та якою ціною.

Позиція Сполучених Штатів Америки виявилася для мене найпроблемнішим питанням. В останньому розділі говорю про вплив нашої війни на міжнародний контекст. Один із запропонованих мною аргументів такий. Росія почала агресію з ідеєю багатополярного світу, в якому вона має бути одним із полюсів. Але вторгнення фактично призводить до того, що світ стає двополярним, а його полюсами – Вашингтон і Пекін. Адже Росія послаблюється через бойові дії та потрапляє в дедалі більшу політичну, економічну та інші залежності від Китаю. Проте, коли пакет підтримки України пів року пробуксовував в американському Конгресі, в мене почали виникати сумніви, чи готові Сполучені Штати залишатися одним із полюсів у новому світі. Остаточної відповіді ще немає.

Мене часто запитують, яка мета Штатів. Не дати Україні програти? Перемогти Росію? Такі цілі є, й вони варіюються. Але головна – не опинитися у Третій світовій війні. Тому всі ці затримки, затяжки та дуття на холодне. Є й інший аспект, чисто політичний, – боротьба між демократами й республіканцями. Але глобально американське надзавдання одне, все інше – другорядне. Тож, доки діє ядерний шантаж Росії, нам буде складно з позицією Вашингтона.

Є теорія про те, що холодна війна не перетворилася на гарячу через баланс ядерної зброї, який утримував Радянський Союз і США від бойових дій. Я дивлюся на це трохи інакше. Балансу зброї не досить. Вінстон Черчилль у 1950-х казав про баланс страху. Урешті-решт головне – що відбувається у свідомості людини. Ось цей баланс страху часів холодної війни сьогодні фактично зруйнований. Путін продовжує шантаж, американці бояться, а він їх – ні. Ідеться не про те, що росіяни мають кращу ядерну зброю, а про сприйняття речей.

Американці були особливо перелякані на початку повномасштабної війни. Нині ситуація трошки вирівнюється, але залишається безпрецедентною з історичного погляду. Одна річ, коли ядерна держава завдає удару по іншій. Сьогодні ж є погрози неядерній державі, яка не перебуває під ядерною парасолькою Штатів і не може відповісти так само. Тобто це не ситуація Карибської кризи.

Позитивний момент – у тому, що стримувальним фактором для Кремля є не тільки й не стільки США, але також Китай та Індія. Це їхні фактично єдині союзники, від яких залежить продовження економічного розвитку та політичне визнання Росії на міжнародній арені. Тому нам важливо шукати точки дотику ще й на так званому Глобальному Півдні.

Коли Україна стала незалежною і потребувала не тільки дипломатичного визнання, а й економічної допомоги, у світі вже склався певний режим щодо ядерних і без'ядерних країн. Наприкінці 1960-х утворився ядерний клуб і був підписаний міжнародний договір про обмеження кількості його членів. А визнання нових держав мало бути пов'язано з нерозширенням числа країн із цією зброєю. Наше ядерне роззброєння – результат співпраці Росії зі Штатами як членів клубу, що піклується про власну незалежність.

Є країни, які розбудовують свою зброю, попри опір з боку членів ядерного клубу. Але для України початку 1990-х загрожувало б незалежності опинитися в повній ізоляції, серед ворогів і регіональної, і глобальної потуг – Росії та США. Нашу відмову від ядерної зброї вважаю правильним і безальтернативним рішенням. Вибрали незалежність замість неї. Але кожен вибір має свою ціну. Тут ціною було створення безпекового вакууму в Центрі Європи, який традиційно затягує агресора. А відповідальність за це лежить на Сполучених Штатах, Великій Британії та Франції, які підписували з нами Будапештський меморандум.

Вступ до НАТО був би єдиним виходом для гарантування безпеки. Це означало би, що віддаєш свою зброю, але опиняєшся під американською парасолькою. Тобто ядерного дисбалансу не стається, ситуація вирівнюється. Проте ні еліта, ні суспільство в Україні не були навіть близькі до того, щоб лобіювати вступ до НАТО. До 2014-го Альянс у нас підтримувала менш як половина населення. Треба розуміти, що Україна 1991 року – це не Україна 2022-го.

Падіння Радянського Союзу – не подія, а процес. 1991 року розпад імперії лише почався. Незалежність України та подальші події стали для світу великою несподіванкою. А великим полегшенням – відсутність великої війни. Світова практика показує, що розпад імперій майже на 100 відсотків пов'язаний із бойовими діями. Тепер зрозуміло, що в нас війна була відтермінована, а розвал Радянського Союзу триває досі. Одна з найбільших імперій світу відходить у небуття так само або навіть більш криваво, ніж більшість інших.

У 1990-х американці більше боялися цієї війни, ніж у нас. Наприклад, одним із найвпливовіших істориків у Гарварді був дослідник московської держави та великий друг України Едвард Кінан. Коли йому сказали, що Україна проголосувала за незалежність і Союз розпався, його перша реакція була: "Ну якщо це серйозно, тоді має бути війна". Він як фахівець дивився на ситуацію в довшій історичній перспективі. У мене такого уявлення тоді не було.

Після здобуття незалежності я не лише відчував радість, а й поділяв певну ейфорію, яка була навколо мене. Ішлося про те, що Френсіс Фукуяма назвав кінцем історії, – про перемогу ліберальної демократії. Попри важкі процеси та глибокий економічний провал 1990-х, попереду було світле майбутнє, в яке війна не вписувалася. Сьогодні бачу, що той оптимізм був наївний. Проблема до певної міри відображається в підзаголовку книжки – "Повернення історії". Це спроба не так підважити Фукуяму, як повернутися до тодішніх уявлень моїх та оточення. Здавалося, загарбницькі війни й анексії закінчилися. Але виявилося, що після розпаду Радянського Союзу історія пішла на кава-­брейк. Тепер, на жаль, повертається. 1991-го Росія була занадто слабка, не мала військової, інституційної та фінансової спроможності. Пізніше за гроші від нафти й газу вони збудували армію, яку ми тепер намагаємося знищити.

На мою думку, три події в історії незалежної України мали для нас фатальне значення – це Будапештський меморандум 1994 року, саміт НАТО в Бухаресті 2008-го, російська агресія 2014-го та реакція світу на неї. Першим серйозним моментом став Будапештський меморандум – не саме його підписання, а як символ ядерного роззброєння. Розуміючи, що зброю доведеться віддавати, Україна наполягала, що мають бути гарантії безпеки. Захід же дав так звані запевнення.

Друга важлива подія – Бухарестський саміт – знов-таки символ багатьох речей. Після помаранчевої революції Путін почав розуміти, що Україна дрейфує на Захід і він нічого не може з цим зробити. Саміт став для нього ще одним підтвердженням, що наша країна залишає російський простір. Але План дій щодо членства в НАТО нам отримати не вдалося. Ініціатива США була заблокована Німеччиною та Францією.

Наступний тісно пов'язаний момент – це російське вторгнення як відповідь на Революцію гідності. Те, як мляво світ реагував на дії агресора, для нас було надзвичайно поганим знаком. В Україні натомість почали збільшуватися елементи політичної, соціальної, національної свідомості та єдності, якої не було до 2014-го. У нас відбулися великі трансформації, але їх набагато менше сталося в західному мисленні про те, чим є Росія.

35 днів російської окупації Чорнобильської атомної електростанції описує наступна книжка

Сергія Плохія "Чорнобильська рулетка". Російські військові контролювали промисловий майданчик ЧАЕС із 24 лютого до 31 березня 2022 року. Книжка про перебіг подій у зоні відчуження вийде друком у вересні у США та Великій Британії. В Україні має з'явитися наступного року. "Це історія українців, які утримувалися в заручниках і працювали по змінах тижнями замість днів, щоб уберегти світ від нової ядерної катастрофи", – йдеться в анотації

×