220 фільмів показали на 44-му Київському міжнародному кінофестивалі "Молодість" із 25 жовтня до 2 листопада. З них 45 – українські. Під час заходу згорів найстаріший столичний кінотеатр "Жовтень"
Субота, 25 жовтня, 21.03
На четвертій годині показу режисерської версії фільму "Німфоманка" із зали кінотеатру виходить 54-річний Майкл. Прізвища американець не називає. На екрані щойно закінчилася сцена сексу між головною героїнею Джо та двома братами-афроамериканцями.
– Ця акторка дуже смілива, – каже Майкл про 43-річну Шарлотту Ґенсбур. – Сцена порнографічна. Складається враження, що знята без дублерки. Головна героїня деструктивна, руйнує своє життя, але в мене не виникло співчуття до неї. Жінка хоче більше сексу, у цьому немає нічого нового. Для жінок секс, як зброя для чоловіків – дозволяє тримати бажане. Дуже сподобалася репліка Джо: "Заборонити якесь слово означає зруйнувати цеглину у стіні демократії". Це найкраща фраза за весь фільм, заради неї варто його переглянути. Зараз темношкірого можна називати тільки "афроамериканець". Це ускладнює мову, робить статті і друковані матеріали значно довшими. Дійшло до божевілля: навіть слово girl – дівчина – під забороною на Заході. Якщо звернешся так до жінки, обдарує тебе обурливим поглядом. У вашій країні навпаки: якщо котрусь із них у віці до 40 років назвати "жінкою", образиться, наче назвав її старою зношеною сумкою.
– Такого длинного фильма еще никогда у нас не показывали, – нудьгують двоє адміністраторок на кріслах у фойє.
Картина триває 5,5 год. За кілька днів прокатна копія "Німфоманки" згорить у кінотеатрі "Жовтень".
Неділя, 26 жовтня, 16.07
На майстер-класі грузинського режисера 81-річного Ельдара Шенґелаї 10 слухачів. Напередодні з рук Віктора Ющенка він отримав Скіфського Золотого оленя за внесок у кіномистецтво. Розповідає, як вступав до ВДІКу, де слухав лекції Олександра Довженка.
– Родители отговаривали. Сталин тогда настоял: будем снимать мало фильмов, но хороших. Ты будешь безработным, говорили. Мама у меня была первая грузинская кинозвезда Нато Вачнадзе. Когда шел на экзамен, сказал ей: если ты прийдешь, я уйду. Не хотел протекции. Пять часов, жду экзамена. Подъезжает машина, меня зовут: там какая-то женщина стоит. "Мама, ты хочешь, чтобы я покинул ВГИК?" – спрашиваю. "Нет, ну ты же голодный", – отвечает она. Отвезла меня в ресторан, заказала еды и водки. И сказала: ты должен ее выпить, покушать и тогда хорошо сдашь экзамен. И действительно, хорошо сдал. На каждый билет у меня была шпаргалка, и еще была такая бумага, где какая шпаргалка у меня спрятана. Билет попался "Горький и социалистический реализм". Русский я учил в школе плохо, поэтому взял шпаргалку и перерисовал все, что там было написано. Потом еще кто-то жаловался мне в коридоре: у нас у всех двойки-тройки, а какой-то грузин получил пять.
Сейчас теряется мораль, человек стает алчным. Кино должно напоминать, что деньги – не главное в жизни, что есть дружба, мораль и любовь. Никогда не занимался массовым кино. Авторское посмотришь – помнишь. Коммерческое забываешь.
– Вы хотите видеть с авторскими фильмами 20 человек в зале? – запитують слухачі.
– Хоть одного. Ради этого можно делать кино.
Понеділок, 27 жовтня, 13.20
Героїня фільму Петера Луїзі "Швейцарські герої" після розлучення боїться зустріти Різдво на самоті. Вирішує поставити у притулку для біженців п'єсу Шиллера "Вільгельм Телль". Більшість переселенців погано знають німецьку. Місцеві йдуть на виставу посміятися.
– Один із моїх друзів ставив Шиллера в такому притулку. Основні ролі виконали актори-іноземці зі Швейцарії. Актор, який грає Вільгельма Телля, ночами працює таксистом, бо йому бракує грошей від творчості, – каже режисер, член міжнародного журі кінофестивалю "Молодість" 39-річний Петер Луїзі. – По тижню жив у притулку 2001-го і 2008-го. Мешкав у кімнаті з хлопцем із Афганістану, який жодного слова мені не сказав за тиждень. Знімав фільм 14 років, бо не було грошей. Це моя п'ята стрічка, жодну з них не фінансували культурні фонди Швейцарії. На кіно виділяють мало грошей, а претендентів на них багато. Є конкурс, у якому переважно отримують гроші одні й ті ж. Якщо попереднє кіно було успішним, тоді дають на наступний фільм.
– Такие же проблемы, как у нас, даже у богатой Швейцарии, – сміється кінокритик 73-річний Сергій Тряшин. Відвідав 39 "Молодостей" із 44-х.
18.03
На екрані 40-річні жінки грають у футбол на стадіоні в Луганську. 20 років тому виступали там на змаганнях. Аліса Коваленко зняла документальний фільм "Сестра ZO" про двоюрідну сестру Ірину. Свого часу 39-річна жінка виступала за молодіжну збірну СРСР, тепер працює на автомийці, живе з батьками і братом-алкоголіком у старій занедбаній квартирі. Сестри їдуть із Запоріжжя до Луганська, щоб зібрати колишніх спортсменок на гру. Стрічку знімали 2,5 року. Після фільму Ірина виїхала до Польщі на заробітки.
– Сейчас фильм по-другому воспринимается, настолько все поменялось, – каже 27-річна Аліса Коваленко. – Уже нет пространства, которое мы снимали. Постоянно задаю себе вопросы, что произошло с этими героями. Случайно нашла фамилию одной футболистки в списке среди пленных. Неизвестно, она ли это. Но все эти женщины сейчас в эпицентре событий.
Вівторок, 28 жовтня, 21.20
По телевізору над баром у холі кінотеатру "Київ" показують серіал "Свати". Акторка "Молодого театру" 43-річна Римма Зюбіна чекає на фільм "До побачення, мамо" російської режисерки Світлани Проскуріної.
– Відіграла в театрі "Русалоньку" й одразу – на потяг. Не сказала чоловікові і дитині, куди їду. Пояснила, що у Володі Тихого знімаюся в кіно. Спілкувалися есемесками, мовляв, дуже зайнята. Розповіла вже ввечері вдома, що була не під Уманню, а під Слов'янськом, – Римма Зюбіна бере участь у проекті "Новий Донбас", що заснувала документалістка Лариса Артюгіна. У п'яти звільнених від сепаратистів містечках художники, актори, психологи проводитимуть майстер-класи зі школярами. Працювали в Миколаївці. Знову туди їдуть на День Святого Миколая.
– Показали "Трубача" Анатолія Матешка в таборі "Перлина Донеччини". Це той, де Макаревич співав. 76-річна керівниця сказала: "У мене український прапор висів, висить і буде висіти". Знаю акторів Донецького театру, які змушені були залишитися. У них там квартири, сім'ї, паралізовані батьки. Коли в Краматорську почалися гарячі моменти, за 50 кілометрів таксисти брали 4 тисячі гривень. Не у всіх є такі гроші. Вати в голові повно й тут. Якщо говорити, які всі тут білі, а там – чорні, то згадаймо, скільки киян були на Майдані. Якби були всі, то Майдан переміг би за три дні. Закарпаття моє рідне гірше проголосувало, ніж на Донеччині, де люди йшли на дільниці, ризикуючи життям.
Показ стрічки "До побачення, мамо" затримують на 50 хв.
Середа, 29 жовтня, 19.27
У фестивальному двоповерховому автобусі чути польську, російську, англійську, німецьку й італійську мови. У заміському ресторані "Горный ручей" подають смажену рибу, канапки з оселедцем і салом, наливають вино й коньяк. Лунає клубна музика.
– Очень хороший Зайдль, – арт-критик Юрій Володарський, 49 років, підходить до колег зі склянкою коньяку. Під час показу нової стрічки австрійця Ульріха Зайдля "У підвалі" кінозал залишили 14 глядачів. Герої фільму пиячать, займаються жорстким сексом, вчаться стріляти, зберігають портрети Гітлера й мисливські трофеї. – Есть одно замечание: это фильм, который можно рассказать. Плохо, когда содержание настолько важно, что затмевает все остальное. Ты почти не узнаешь ничего удивительного. Получаешь ожидаемое.
– Поднимаем тост за большого друга Украины Януша Ґазду, – каже ведучий вечора.
– Це той, що підтримав колись "Тіні забутих предків", – перешіптуються кінокритики. – Не думав, що він живий.
– Я даже удивлен, что здесь еще помнят, что я писал тогда о фильме. Даже придумал название "Украинская школа поэтического кино". Даже сейчас "Тени" смотрятся, как современная картина. Проверял среди молодых людей в Польше год назад. Зал был полон, – каже кінокритик і сценарист 79-річний Януш Ґазда, член журі Міжнародної федерації кінопреси. – Поэтическое кино – это поэзия. Кино в своей натуре прозаическое, потому что отражает действительность. А вдруг появились какие-то метафоры, начали говорить языком поэтов. В мире это редко встречается. А здесь возникло несколько фильмов в такой манере. Кроме того, они были источником украинскости, даже Параджанов. После "Теней" интеллигенция открыла Карпаты как что-то мистическое, страну свободы. Параджанов и вред принес украинскому кино. Потому что все хотели ему подражать.
П'ятниця, 31 жовтня, 11.34
Уночі згорів кінотеатр "Жовтень". На задні ряди залу "Гегемон" невідомі кинули димові шашки. Вогонь гасили кілька годин. Підпал стався на показі стрічки "Літні ночі" з програми "Сонячний зайчик", присвяченій темі нетрадиційної сексуальної орієнтації.
На акцію "Врятуй "Жовтень" до мерії прийшли понад тисячу активістів. Багато в жовтих шапках, шарфах чи куртках. Тримають плакати: "Червоне – то любов, жовте – це кіно", "Кінець жовтня не сьогодні", "У "Жовтні" вперше поцілував свою жінку".
– 7 жовтня було рішення суду – виселити кінотеатр. Ми подали апеляцію. Але це вже не актуально, – розповідає директорка кінотеатру "Жовтень" Людмила Горделадзе, 65 років. – Пожежники приїхали за 10 хвилин, але мали недостатньо засобів. Викликали підмогу. Димова завіса від шашки не давала можливості гасити. Персонал вивів 100 людей за дві-три хвилини. Ніхто не постраждав.
– По всей стране стоит куча несожженных "Жовтней". Эта ситуация может послужить запуском к восстановлению целой сети старых кинотеатров. У Трымбача тоже есть в родной Александрии кинотеатр "Жовтень" с проваленным дахом. Сколько уже лет? – запитує 46-річний продюсер Володимир Філіпов.
– Ще з середини 1990-х. Під нього зараз сміття підгортають. У місті більше немає кінотеатрів, – відповідає голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач, 64 роки.
17.36
– Там такі очі гарні визирають. Може, хай вони лежачі місця займають? Бо якось мені болить за них серце, – каже міністр культури 41-річний Євген Нищук на прем'єрі конкурсного фільму "Брати. Остання сповідь" киянки Вікторії Трофіменко.
Адміністраторки кінотеатру нікого не впускають до заповненого вщент залу.
– Мабуть, нам треба бігти рятувати ще й "Кінопанораму". Бо під дверима кінотеатру зібралися люди під виглядом "Правого сектору", – говорить директор кінофестивалю 64-річний Андрій Халпахчі.
За сюжетом, двоє братів усе життя конкурують. Ділять на двох жінку та сина, який гине через необережність. Замість того, щоб рятувати хлопця із зашморгу, брати розпочинають бійку.
– Сцена з повішанням була дуже важка. Зйомки проходили зимою. Коли мене вішали, шнурок натирав на шиї. Якось він трошки зашморгнувся і стрьомно стало, шо справді повішуся, – каже виконавець ролі сина 23-річний Орест Ягиш.
– Це тоді, коли я повірила? – цікавиться 35-річна Вікторія Трофіменко. – Ми знімаємо, він дьоргається. А я кричу: "Он умирает! Нас всех посадят".
Субота, 1 листопада, 18.39
– Бачу рух уперед українського кіно. Але й короткому, і довгому метру не вистачає історії, особистісного погляду, – підсумовує член міжнародного журі "Молодості", режисер Анатолій Матешко.
За шість днів журі переглянуло 12 повно- і 50 короткометражних стрічок. Найкращим повнометражним фільмом обрали картину російського режисера Івана Твердовського "Клас корекції". Дія розгортається у класі для дітей із фізичними вадами, яких готують до звичайної школи.
– Це сильна, емоційна, сучасна картина. Вразило, що такий зрілий фільм зняв 25-річний юнак. Він ставить діагноз реальності: існує багато речей, які ми не хочемо помічати. Це відбувається і в російському, і в українському суспільстві, і в Європі. Найемоційніший епізод стрічки – коли герої лягають під потяг. Це знято так, що все пауки-человеки отдыхают. Для учнів це розвага, спосіб отримати адреналін і відчути свободу. Головна героїня навіть на деякий час позбувається своєї хвороби – міопатії, стає на ноги і йде. Коли людина переживає стрес, здатна зробити неможливе.
Гран-прі і $10 тис. присудили німецькій режисерці Естер Амрамі за стрічку "Десь там". На "Молодість" вона не приїхала.
6 
35413
Коментарі