Усе в житті дається в борг

Режисер Ярослав Лодигін екранізував роман "Ворошиловград" Сергія Жадана. Стрічка "Дике поле" йде в прокаті з 8 листопада.

У харківського рекламіста Германа на Луганщині зник старший брат, за сюжетом. Їде на малу батьківщину, щоб захистити бізнес родича від рейдерів. Ті хочуть захопити його стару заправку.

Актор Володимир Ямненко грає у фільмі заправника Кочу. Розповідає про свою роль

Коча п'є снодійне, яке йому не допомагає. Ліки діють як наркотик. Так ще більше абстрагується від дійсності. Насправді це був прострочений вітамін С, який підсунули в аптеці.

Герман за компанію випиває снодійне. Бачить сильні галюцинації, як повз проносяться воїни на конях. Так хотіли показати історію Луганщини. Цей край постійно перетинали кочівники. Але ті, хто залишався, трималися за цю землю.

 

Коли думав про образ Кочі, пригадував однокласників, однолітків із двору. Дехто був авторитетом тоді, але нічого не досяг у житті. При цьому залишився людиною. Уявив Кочу саме таким. Він плив за течією, куди доля занесе. Не брав ситуацію у свої руки. У молодості був дрібним злочинцем, випивав. Відсидів у в'язниці за підпал рекламного щита. Після розпаду СРСР Коча не зміг пристосуватися до нового життя.

Мешкає у фургончику біля заправки. Попри своє минуле він – порядна людина. Міг би не захищати заправку, вона йому не належить. Але не може кинути друзів.

Під час зйомок уперше побував у Старобільську. Спочатку не хотів туди їхати. Це близько до війни. Кіно дає змогу фільмувати Луганщину й під Києвом. Та, коли приїхав, зрозумів, що це правильний вибір. Такої натури більше ніде немає. Це допомогло краще відчути атмосферу, вжитися в роль. Місцеві запитували: "Ти звідси родом?" Я народився в Києві. Зійти за свого – це найвища похвала для актора.

Старобільськ на карті України – це відшиб. Читав, що раніше місто було купецьким. Зараз занепало. Після початку війни відрізали залізничне сполучення. Однак люди там не занепали духом, а пристосувалися. Життєрадісні, приємні. Тримаються, бо це їхня земля.

Роман "Ворошиловград" прочитав уже після закінчення зйомок. Так само намагаюся не вивчати досконало сценарій. Не люблю знати наперед, які події відбуваються за сюжетом. Мені так по-акторськи легше працювати. Коли це нова ситуація, все відбувається тут і зараз, емоції виходять живими. У театрі елемент новизни втрачався. Але там роль проживаєш щоразу. Довгі репетиції дають можливість ґрунтовно підготуватися.

Не проходив кастингу. Ярослав Лодигін сказав, що знає майже всі мої роботи. Відразу бачив мене на цій ролі. На майданчику дотримувалися сценарію, але мені дозволяли йти за своїми відчуттями.

У фіналі фільму рейдери вбивають автомеханіка Травму. Глядач чує лише постріл. У цей момент камера показує, як змінюється вираз обличчя Кочі. Тоді пригадав усіх своїх друзів, яких не стало. Це було дуже болісно. Дехто гинув на моїх очах. З Анатолієм Дяченком (актор загинув в автокатастрофі 13 липня 2005-го. – Країна) їхали в одній машині.

Гасло фільму: "Захищай своє". Мені ця філософія далека. Усе в житті нам дається в борг. Пропоную форму діалогу "я – ти", на рівних. Щоб кожен учився не просто слухати, а чути, не тільки дивитися, а й бачити. Боротьба – це не для мене. Якщо не можеш переконати дурня – відійди вбік. Бо і сам дурень, якщо не здатен донести свою думку до іншого.

Герої багато лаються – і звучить це природно

– Із Володимиром Ямненком у ролі Кочі режисер "Дикого поля" Ярослав Лодигін влучив точно в ціль, – каже кінокритик Ярослав Підгора-­Гвяздовський, 44 роки. – Актор ідеально грає свого героя. У персонажі низька культура поєднується із загальнолюдськими моральними цінностями. Дружба, відданість для нього цінніші за багатство і владу. Важливо, що це звучить у фільмі, який знімався на Донбасі й розповідає про цей край.

На Ямненку тримається один із найсильніших драматичних моментів стрічки. Під час убивства Травми камера фіксується на обличчі Кочі. Не бачимо мертвого тіла, крові. Це правильне рішення. Весь жах ситуації актор передає своїм поглядом. У цьому епізоді добре видно, наскільки Коча чуйна людина. Нас війна привчила до того, що смерть – це статистика. Тут бачимо, що загибель людини – драма.

У "Дикому полі" хороша операторська робота, звук, чимало фактурних облич. Добре прописані діалоги. Герої багато лаються – і звучить це природно. Але культовим, як роман "Ворошиловград", фільм навряд чи стане. Яскраві шматки картини між собою погано пов'язані через недосвідченість режисера і не дуже сильний сценарій.

×