18 червня виступом у нідерландському місті Гаага завершився благодійний тур 29-річної Христини Соловій. Українська співачка виступила в 10 європейських містах.
Розмовляємо з артисткою про її творчість після 24 лютого і внесок у перемогу України
Виступаєте для українських військових і займаєтеся культурною дипломатією в Європі. Проводите благодійні концерти. Поєднуєте волонтерство та творчість. Як знаходите мотивацію і сили?
– Я не знаю, де ще їх знаходити, як не в українцях і їхній боротьбі. У дітях, які співають мої пісні. У воїнах з "Азовсталі", які записували мені відео, що в них усе добре, б'ють русню, але після перемоги на концерті треба обійнятися.
Як для вас почалася повномасштабна війна?
– 16 лютого в мене був найкращий концерт у Києві (в залі Bel etage презентувала другу частину альбому Rosa Ventorum. – Країна). І я, і люди, які прийшли тоді, згадують ті піднесення, ейфорію і вже якусь внутрішню готовність до того, що нас чекає. І хоч я, як багато хто, не вірила в повномасштабну агресію Росії проти України, в ніч після концерту мені наснилася війна. У мій дім влучила ракета, і я померла в цьому сні. Прокинувшись, ясно усвідомила, що буде справжня війна. Чекати залишилося недовго. Ранок 24 лютого застав мене у Львові. Я була з мамою, бо приїхала на її ювілей і ще кілька днів хотіла побути разом. Найбільший страх і заціпеніння тривали перші хвилини, бо ми прокинулися від сирен, зник мобільний зв'язок і стало відомо, що б'ють по всій Україні. Пам'ятаю думки: "Нам немає куди втікати, ми в себе вдома". До вечора вдалося опанувати себе і вже в наступні дні й тижні я допомагала Мистецькому центру, який швидко став прихистком для біженців.
Коли і як вдалося повернутися до творчості й що в ній змінилося?
– Війна розділила життя на до й після. Не знаю, чи випускатиму наступні частини мого третього альбому Rosa Ventorum, бо я зовсім не та, яка була на його початку, до повномасштабного вторгнення Росії. Але також розумію, що навчилася жити в новій реальності, не втратила зв'язку з творчим началом. Тепер витрачаю менше часу на пошуки музичних форм і намагаюся концентруватися на змістах, які несуть мої пісні. Сподіваюся, це також із часом повернеться у своє русло і я знову отримуватиму насолоду від філігранної роботи над звучанням.
Яка мета ваших гастролей за кордоном і наскільки вдається її реалізовувати?
– Благодійний тур починався з ціллю подякувати європейцям за їхню допомогу й підтримати українців, які тимчасово за кордоном. Поступово з'являлися нові запрошення – географія та сенс цього турне розширювалися. Окрім зібраних коштів на Збройні сили, гуманітарну й медичну допомогу для України, я отримала безцінний досвід та розуміння стану речей. Незмінною залишилася ціль.
Це були 10 концертів під прапором України, тисячі кілометрів, десятки тисяч людей, десятки гострих інтерв'ю із закликом #armUkraine, сотні обіймів зі сльозами, слів вдячності, підтримки й віри в перемогу.
Нам нема куди втікати, ми в себе вдома
Але були й розчарування, і розпач від байдужості деяких європейців, від їхніх намагань сховати очі при слові Ukraine.
Один австрієць у Зальцбургу після десятого пива за українців зізнався: "Якби в Австрії почалася війна, я з*обував би першим".
У цьому світі завжди будуть люди, які не боронитимуть своєї землі, бо вона того не варта, не волонтеритимуть для земляків, бо вони їм чужі. Але тільки не ми, бо ми – українці. Я горда та щаслива, що народилася українкою. Наші люди – найкращі у світі. Бо ми готові боронити Україну до останнього подиху, до останньої краплі крові, навіть якщо весь світ дивитиметься на нас, склавши руки.
Розкажіть про свою волонтерську діяльність.
– Моє волонтерство перетікає з однієї діяльності в іншу. Мабуть, як у всіх українців. Думаю ті, хто можуть допомагати і стоять осторонь у бездіяльності, не мають називатися українцями. Від роботи в центрі для біженців я перейшла до збирання коштів у соцмережах на потреби бригад, у яких воювали друзі. Їздила до військових підтримати піснями їхній дух, шукала житло для людей, які опинилися в переповненому Львові з дітьми, собаками й котами. Усі українці раптово стали мені великою родиною. І що більше допомагаєш, то більше розумієш сенс цього всього.
Для кого відчуваєте більше користі від ваших виступів – для української аудиторії чи закордонної?
– Сенс є завжди, якщо ти можеш відповісти на запитання, хто ти і з ким ти. На виступах для закордонної аудиторії, крім музики, я транслювала зі сцени важливі меседжі, в неформальному спілкуванні з європейцями я і моя команда мали гострі діалоги з тими, хто байдужий, і з тими, хто захоплюється і готовий допомагати. Не можна дивитися на це, як на краплю в морі, бо так опускаються руки. Я не сама. Десятки наших артистів їздять із концертами, і я вірю, що вони роблять те саме. Я вірю, що завдяки всім нашим наративам для європейців – від українських журналістів, політиків, артистів, культурних діячів і наших людей за кордоном – ми, зокрема, нині маємо статус кандидата на членство в Європейський Союз.
Мені важко, й ця важкість – перманентна. Розумію, що роблю те, що вмію найкраще. Воюю на своєму фронті, допомагаю зібрати кошти для українського народу, щоб ми далі могли тримати оборону. Проте найважче, коли до мене підходять іноземці й починають висловлювати співчуття і жаль. Вони думають, що так підтримують, але складно це слухати без сліз. Я ненавиджу, коли жаліють мене, а тим більше не хочу, щоб мій народ був лише жертвою. Дайте нам зброю і допоможіть перемогти. Україна – серце Європи, ми в цьому всьому разом.
Ви даєте інтерв'ю західним медіа, спілкуєтеся з європейськими слухачами. Про що питають і що говорите?
– Усі як один питають, звідки в нас така сила. Чому й за що ми вирішили боротися. Як виявилося, пояснити європейцям такі прості для нас речі зовсім не просто. Іноді піснею, музикою вдається краще донести те, чого не передати звичайними словами. Окрім авторських хітів, завдяки яким я здебільшого відома європейській публіці, виконую багато народних пісень, через які і приходить розуміння в європейців. Strong culture! – кажуть вони здивовано-захоплено.
Запропонували обкладинку в провідному іспанському глянці. У попередніх номерах – Тейлор Свіфт, Сельма Гаєк, Емілія Кларк. Маленька Христина зраділа б, але доросла – далі хоче москальської крові.
Ваша пісня "Українська лють" посідає третє місце в переліку композицій, що найчастіше лунали в радіоефірі за час повномасштабної війни.
– Хотіла створити щось духопідйомне для наших воїнів і народу. Пісня про лють стала для українців досвідом солідарності. Я заспівала те, що всі відчували. Свідомо взяла за основу мелодію італійської партизанської пісні Bella Ciao – це всесвітній символ боротьби проти нацистської окупації. Проте ця мелодія насправді родом з України. Мотив гімну Руху опору запозичений у одеського рома Мішки Зіганова. Віртуоз-акордеоніст на початку ХХ століття емігрував до Нью-Йорка, де 1919 року записав клезмерську народну пісню Koilen. Ось так комуністи привласнили культуру українських євреїв.
Музика справді може багато змінити. Чи може пісня зупинити війну? Навряд чи. Але ми тепер маємо багато пісень, які підіймають дух, об'єднують нас іще більше й надають сил боротися за своє життя, за свою землю до останньої краплі крові.
Як народилася композиція "Я твоя зброя"?
– Для мене це одна з найважчих пісень. Дякую Андрієві Балану, моєму другу по духу, що довірив мені свій первинний текст. Напередодні вторгнення я відчувала тривогу, що дало мені поштовх написати музику й завантажити демо 23 лютого. Це пісня про мрію – про мир. І я присвячую її кожному, хто бере до рук зброю, щоб відстояти Україну та право українців на існування. Ви несете мир.
Узимку цього року всі стали у ваших соцмережах свідками історії з репером Ізотовим, який без дозволу використав вашу пісню. Це додало фарб в усвідомленні, хто такі росіяни?
– Спаплюжив мою пісню (піратський мікс композиції "Тримай" лунає у приспіві виконавця з Росії. – Країна), спотворив мій голос і навалює з нею свій "русский рэп" у тіктоку і ютюбі. Почав тероризувати моїх юристів, команду та менеджмент інших артистів. Бо наш позов щодо авторських прав загрожував йому баном на музичних платформах. Просто вкрав, привласнив моє без дозволу, і я мала "поділитися" офіційно. Чим не путінська стратегія відбирати території та привласнювати українську культуру? Через соцмережі закликала не підтримувати популяризації цього міксу та блокувати його. У відповідь від представника Ізотова отримали погрози, до яких ми звикли. Росіяни обіцяли війну. На що я відповіла: "Від'*біться від мене. Від нас. Від України й української музики. Війна почалася 2014-го за вашою мовчазною згодою, а то й оплесками. Ваші погрози й лицемірство тримайте при собі".
Ми готові боронити Україну до останнього подиху
Яка роль української музики й артистів як елементів культурного фронту?
– Уся наша культурна спадщина базується на фольклорі. Такої кількості народних пісень не знайти в жодній країні Європи. Століттями українці з піснею йшли до бою, в ній виливали болі від поразок і радості від перемог. Роль українських музикантів тепер – продовжувати і примножувати цю культурну традицію, вона наближає нас до перемоги. Подивіться на кадри аеророзвідки, де наші б'ють русню. У них кожне відео супроводжується актуальним українським хітом. Українські військові добре знають, що пісня – це наша зброя.
Чого чекати від вас найближчим часом?
– Я не маю досить міцного здоров'я і після європейського благодійного турне відчуваю, що потрібно відновитися. З 10 липня почнеться концертний тур Україною. Я насамперед українська артистка й понад вісім років творю модерну українську культуру. Не знаю, скільки в мене ще є часу. У реалізації артистичного потенціалу я бачу сенс і повноту життя, а час розсудить, наскільки це було важливо для сучасності й майбутнього. І доки в мене є ще час, я творитиму цей контекст. Хочу дати ці концерти, бо для мене як артистки вони є святом життя, як і для слухачів, які кохаються в моїй музиці. Жодна русня зі своїми ракетами не може завадити відбуватися українській культурі в Україні.
Яка для вас головна пісня української боротьби після 24 лютого?
– "Ой у лузі червона калина", безперечно. Я завжди обожнювала цю пісню і щаслива, що вона нарешті отримала таку славу. Її створили ще в підавстрійській Галичині за мотивами козацької пісні. І хоча ми сприймаємо її народною, як стається з більшістю популярних пісень в історії, "Калина" має авторів і доповнювачів.
"Видається кандидаткою на лідера думок, у якому є велика потреба"
– Під час участі в шоу "Голос країни" Христина Соловій відкрила культуру лемків широкому загалу, – каже музичний критик Олексій Бондаренко, 29 років. – Продовжила цю тему й у першому альбомі "Жива вода". Її авторська пісня "Тримай" стала суперхітом і вивела Христину на рівень популярної співачки. На той момент вона вносила українську народну музику в масовий контекст якісно й нетипово, обережніше, ніж це часто роблять наші артисти.
Після другого альбому "Любий друг" Соловій почала шукати своє місце на вітчизняній сцені трохи у відриві від народної музики. Процес пошуку не завершений і цікавий. Орієнтується на багато західної музики й цілиться на світовий ринок. Із постійним балансом між канонічним попзвучанням та інді. Під впливом американки Лани Дель Рей і британців Massive Attack, а згодом французького шансону, але без копіювання. Із колабораціями з Kalush, Олександром Чемеровим, Олегом Скрипкою. Елементи фольку залишаються частиною творчості, але нині співачка продукує європейський і навіть американський саунд.
Я особливо в захваті від останніх пісень "Українська лють" і "Я твоя зброя" про нашу боротьбу, незламність і бажання перемоги. Раніше не писала соціальнополітичної лірики. Співала про персональні переживання, хіба що з алюзіями на тему війни, навіть неусвідомленими. Але поворот у творчості після 24 лютого вдалий і органічний. Доти ніби ховалася за образом чи то невинної, чи то навпаки приховано розкутої дівчини. А тут раптом стала на повний зріст, розправила крила й записала треки, яких ніхто не очікував. І це було настільки щиро, прямолінійно та жорстко – як і те, що вона почала писати в соцмережах. Нарешті її постать як артистки складається у фінальну картинку.
Найвідомішу пісню Соловій "Тримай" знають усі, навіть якщо не в курсі щодо авторки. Якщо пройдетеся Львовом, обов'язково почуєте, щоби хтось грав. У Христини хороші тексти, які легко запам'ятовуються, здебільшого – гітарна основа. Співачці лише не вистачає ще одного хіта на рівні "Тримай". Але вона має хороші перспективи в майбутньому. По-перше, в Україні буде величезний попит на якісний вітчизняний поп, а це саме те, що вона робить, – не шароварний, але формат. По-друге, в неї тепер сформувався потужний чесний образ. Зі своєю музичною діяльністю, літературним бекграундом і неприкритою, очевидною, постійною політичною позицією видається прекрасною кандидаткою на стильного лідера думок, у якому є велика потреба серед українців.
Щоб зрозуміти, наскільки ефективні благодійні концерти українських музикантів, як-от Христини Соловій, за кордоном, треба звертати увагу на звіти. Скільки й кому вони надсилають і що на ці гроші закуповують. Важливо дивитися, з якою саме організацією співпрацюють. Адресна допомога завжди краща за передання грошей у якийсь величезний фонд. Але це вже на совісті виконавців.
Другий аспект полягає в тому, що артисту все одно потрібна сцена. В Україні нині виступати можливо, але з нюансами. Це точно не та концертна діяльність, яка потрібна будь-якому активному виконавцю. Тому в закордонних виступах важливий сам факт того, що вони взагалі є і збирають зали. Це необхідна передумова, щоб наша музична сцена продовжувала існувати й після війни було достатньо артистів.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі