Із 3 жовтня
– Є генії мистецтва як такого і мистецтва національного. Перші стають частиною світової культури, другі – національними пророками. Небагатьом вдавалося сягнути обох щаблів. Сергій Параджанов – один із них, – каже культуролог, колишній генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко, 43 роки. – Усупереч засліпленому патріотизмом обивательському погляду всесвітня слава Параджанова ґрунтується не на "Тінях забутих предків", або не лише на них, хоча саме вони звернули на нього увагу світової кіноспільноти. Найвідомішим фільмом режисера на Заході є "Колір граната".
Драма-притча 1969 року розповідає про життя вірменського поета XVIII ст. Саят-Нови, якого називають майстром любовної лірики та містифікацій. Фільм складається з метафоричних мініатюр, що розкривають його духовний шлях, мистецькі напрацювання, історію кохання, ставлення до релігії, влади й народу.
– "Колір граната" – це не переповідка біографії, а відтворення внутрішнього світу митця, – говорить кінознавець, заступник голови Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, 74 роки. – Мистецька метода – знімання статичною камерою, насиченість кадру візуальною інформацією, незрідка символічного змісту. Непростий для сприйняття кінотекст, але ж стільки насолоди дарує.
Реставрацію стрічки 2014 року виконав кінофонд американського режисера Мартіна Скорсезе, якого за цю роботу нагородили премією Інституту Параджанова-Вартанова. Покази відновленої версії приурочено до 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова.
Ретроспективний прокат фільму "Колір граната", режисер Сергій Параджанов
5 жовтня
Класичним українським горором називають виставу "Калинова сопілка" в Харківському театрі ляльок імені Віктора Афанасьєва. Це проєкт акторки Лілії Осєйчук під керівництвом режисерки Оксани Дмітрієвої за мотивами повісті Оксани Забужко. У творі 2000 року письменниця переосмислила народну казку "Дивна сопілка" про бабину та дідову дочок. Ідеться про жінку, яка стала калиною, після того як її вбила сестра.
За словами сценографки й авторки віршів, 26-річної Діни Чмуж, це локальна історія про глобальне зло, що перегукується з війною Росії проти України.
– Це горор, де у світі народних вірувань і звичаїв постає історія дорослішання двох сестер як жіноча версія легенди про Каїна й Авеля, як міркування над одвічною проблемою зародження в людині зла, – каже Діна Чмуж.
Прем'єра постановки за участю акторок та авторок музики Вікторії Міщенко та Лілії Осєйчук відбулася цього лютого в Харкові, а тепер її покажуть у столиці.
Вистава "Калинова сопілка", режисерка Оксана Дмітрієва
16:00, 19:00, Київ, культурний кластер "Краків", вул. Русанівська набережна, 12
6 жовтня
– З Шевченка роблять ікону, але так не має бути. Прагнемо показати Тараса рок-зіркою, якою він був серед тогочасної української богеми, – каже керівник проєкту "ТГШ. Подорож у часі", головний режисер Харківського театру опери та балету Армен Калоян, 53 роки. Літературною основою сучасної опери став незавершений роман письменника Гео Шкурупія під робочою назвою "Мочиморди" 1930 року. Використовуючи його, а також архіви та листування, лібрето створила поетеса Олена Павлова. Музику написав композитор Золтан Алмаші.
– У нашому репертуарі вже є потужна опера "Поет" Левка Колодуба, але це інший Шевченко. У новому творі говоримо про серйозні речі легко, – продовжує Армен Калоян. – Наша ідея – продемонструвати насамперед молоді не діда з портрета, а живу людину, модного молодого життєлюба. Тарас любив життя, хоч воно його й ламало. Водночас показуємо пекло в душі поета. В опері також є альтернативні думки: або жити повним вільним життям, або не жити взагалі.
Дослідили, як Шевченко проводив час. Розкрили, зокрема, історію "Товариства мочимордія", яке існувало у 1840-х на Лівобережній Україні. Об'єднувало ліберальних поміщиків та літературно-мистецьку еліту, а для Тараса стало місцем, де міг вільно виражати себе та розвиватися.
За сюжетом опери, за кілька місяців до смерті Тарас Шевченко, чекаючи на друга, історика Миколу Костомарова, сидить у ресторації та замовляє музику. Подумки переноситься в той час, коли був популярний.
Презентація лібрето та музики до опери-кабаре "ТГШ. Подорож у часі", режисер Армен Калоян
Харків, Харківський національний театр опери та балету імені Миколи Лисенка/Схід Опера, вул. Сумська, 25
12, 13 жовтня
– "Острів скарбів" занурює в захопливі пригоди юної Джим Гокінс, – каже режисерка вистави Ольга Гаврилюк. – Британська драматургиня Брайоні Лавері, авторка п'єси 2014 року за мотивами роману Роберта Луїса Стівенсона 1883-го, взяла до уваги запит сучасного суспільства на гендерну рівність і вирішила, що тендітна дівчинка впоралася б із піратами не гірше за хлопця.
Головна героїня знайомиться зі старим моряком, який має карту шляху до місця зі скарбами капітана Флінта. Дівчинка потрапляє в команду, що вирушає на пошуки золота. Однак на борту є й пірати, які планують вчинити заколот і забрати гроші собі, за сюжетом.
– Це не лише видовищне шоу для всієї родини, а й історія про дорослішання, втрати, захоплення й розчарування, – продовжує Ольга Гаврилюк. – Мені було важливо показати, як, попри всі перипетії та зради, залишитися людиною доброю, відкритою, чуйною.
Театр імені Лесі Українки придбав п'єсу в колег із Великої Британії на умовах франшизи, яка передбачає відтворення всіх мізансцен. Спеціально для вистави сценограф Юрій Ларіонов створив декорацію, що підходить під задану схему.
– На сцені змонтовано величезний корабель, споруджений майже в натуральному розмірі. Його конструкція обертається залежно від необхідного місця дії: таверна "Адмірал Бенбоу", причал, шхуна "Еспаньйола" чи острів.
Вистава "Острів скарбів", режисерка Ольга Гаврилюк
12 жовтня, 17:00, 13 жовтня, 12:00, 17:00,
Київ, Національний театр імені Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5
12, 13 жовтня
Дія семі-опери композитора Генрі Перселла та лібретиста Джона Драйдена "Король Артур" відбувається в VI ст. В її основі – битви між кельтськими бритами та германськими саксами. За сюжетом, британський правитель-християнин Артур намагається повернути свою наречену, сліпу принцесу Еммеліну, яку викрав його ворог, саксонський король-язичник Освальд.
"Король Артур" 1691 року – зразок англійського барокового жанру напівопери, що сполучає драматичні текстові епізоди з музичними номерами різних форм. Вітчизняну постановку готує мистецька платформа Open Opera Ukraine. Адаптовану версію лібрето створив драматург Андрій Бондаренко. Для роботи над музичною частиною запросили іспанського диригента Рока Фаргаса.
– Музична драма є простором, який об'єднує найрізноманітніші мистецькі практики крізь призму потужного наративу, – каже кураторка проєкту, програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька, 45 років. – Артуріана дає нам змогу подивитися на себе в широкому контексті загальноєвропейської історії. А реінтерпретація Перселла та Драйдена дає можливість проявити власний голос в ансамблі інших культур через сюжет, що порушує наріжне питання: як, ким і за яких обставин визначається лідер, довіра до якого базується на беззаперечній суспільній згоді?
– Британія VI століття – нібито час життя Артура, середньовічна – періоду формування та розповсюдження легенди, XVII століття – часів Перселла та Драйдена, і ми – Україна сьогодні. Які точки дотику? – додає режисерка Олена Савчук. – Що можемо осягнути через відому історію перемоги британської честі? Чи знайдемо себе в музичній стильовій легкості та бароковому візерунчастому сюжеті? Формат постановки semi-stage не в умовах типової театральної зали дасть змогу запропонувати новий драматургічний діалог із сучасним світом.
Прем'єра семі-опери "Король Артур: у пошуках героя", режисерка Олена Савчук
18:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2
12, 13 жовтня
– Фестиваль "Митниця. Нова режисура" ми започаткували 2022 року для пошуку та підтримки нових режисерських імен. Став продовженням фестивалю пам'яті Едуарда Митницького "Простір Майстра", який відбувся 2021-го, – розповідає кураторка проєкту, головна режисерка Театру на лівому березі Тамара Трунова, 42 роки. – Переможцем першої "Митниці" обрали Олександра Соколова, який запропонував ескіз за п'єсою ірландця Мартіна Макдони "Самотній Захід". Прем'єра вистави відбулася цього березня. Торішнім переможцем став Роб Фельдман. Його постановка п'єси Ніни Захоженко "Копи проти Равликів" вийде 4–5 жовтня.
Цього року "Митниця" децентралізувалася. Завдяки підтримці театрів-партнерів отримали 51 заявку з Харкова, Одеси, Хмельницького, Львова, Івано-Франківська, Дніпра, Кривого Рогу, Павлограда, Мукачева, Сум, Маріуполя, Києва.
Режисери працюватимуть із текстами італійського письменника та драматурга Луїджі Піранделло, лауреата Нобелівської премії 1934 року. Після кожного показу ескізу буде обговорення між усіма учасниками процесу, журі та глядачами. Присутні матимуть змогу дізнатися, з чого починалася робота майбутнього переможця третьої "Митниці", а в наступному сезоні відвідати прем'єру вистави.
3-й театральний фестиваль
"Митниця. Нова режисура"
Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25
16, 17, 20 жовтня
– У сучасному театрі важливо зберігати баланс між модерними постановками та класичним втіленням матеріалу. У період тяжіння до осучаснень хотів зробити виставу, на яку можна прийти всією родиною, – каже режисер, 32-річний Давид Петросян. Ставить комедію дель арте італійського драматурга Карло Гольдоні "Слуга двох панів" 1746 року.
Події розгортаються у Венеції XVIII ст. Пройдисвіт Труффальдіно наймається слугою до двох панів. Одним із них є переодягнена в чоловічий одяг жінка, яка шукає коханого, звинуваченого в убивстві її брата на дуелі. А іншим – сам її коханий. Головний герой спритно влаштовує особисте щастя своїх господарів, за сюжетом.
Осінь – найбільш мальовничий сезон столиці
– У скрутні періоди в Італії актори часто грали на площі комедію дель арте, щоб публіка могла врівноважити психічний стан доброю історією про радість і любов, – продовжує Давид Петросян. – Це спроба дослідити питання: чи маємо право під час війни на маленьку часточку радості та свята, коли навколо стільки болю і страждань?
П'єса не є комедією у звичному розумінні. Це не про відкритий сміх і жарти, а про створені автором ситуації. Важливу роль відіграє маска. Дає змогу не сприймати все близько до серця. Надіваючи її, людина може абстрагуватися від будь-якої події. Дію перенесли в умовну венеційську кухню, де кожен персонаж "готує" своє життя.
Прем'єра вистави "Слуга двох панів", режисер Давид Петросян
16, 17 жовтня, 18:00, 20 жовтня, 15:00, Київ,
Національний театр ім. Івана Франка, пл. Івана Франка, 3
17–23 жовтня
– Київський тиждень критики задумувався як великий фестиваль ігрового кіно столичної осені. Ба більше, це подільський захід. Адже, крім відомих барів, на Подолі є ще Києво-Могилянська академія, живе багато художників, музикантів, дизайнерів. Тут розташований і кінотеатр "Жовтень" – мабуть, центр кінокультурного життя країни, – розповідає гендиректор фестивалю та кінокомпанії "Артхаус Трафік" Денис Іванов, 46 років. – Київський тиждень критики дає можливість не просто подивитися найкращі новинки сезону, представлені в Каннах і Венеції. Фільми обирають критики. Вони готують добірку важливих робіт, які залишаться в історії кіно. Це стрічки, що спонукають до дискусії. Тому після кожного сеансу проходить обговорення з глядачами, щоб зануритись у фільм і поставити його в контекст нашого життя.
Одним із хітів цьогорічної міжнародної секції Денис Іванов вважає кримінальний мюзикл "Емілія Перес" французького режисера Жака Одіяра, який отримав приз журі Каннського кінофестивалю. А однією з фішок програми називає ретроспективи. Цього разу буде міжнародна "Дивніше за рай" – панорама незалежного американського кіно 1970–1990-х. Та українська "Химерний час" – різножанрові фільми 1960–1990-х на основі літературних творів, які виходять за канон поетичного кіно.
Загалом покажуть понад 20 стрічок. Серед вітчизняних прем'єр – "Реал" Олега Сенцова, "Дочка" Єгора Олесова, "Редакція" Романа Бондарчука, "Сірі бджоли" Дмитра Мойсеєва, The Basement Романа Блажана.
8-й фестиваль арткіно "Київський тиждень критики"
Київ, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26
До 20 жовтня
Майже 40 картин 25 художників ХХ–ХХІ ст. показують на колективній виставці "Київ багряний". Це роботи, натхнені осінню у столиці, з фондів Музею історії міста Києва, приватних та авторських зібрань. Серед них – твори Сергія Шишка, Віктора Зарецького, Олександра Дубовика, Віктора Сидоренка, Владислава Шерешевського, Ганни Криволап, Антона Логова.
– Ми пишаємося можливістю художньо презентувати Київ у різні сезони та з різних боків, – каже гендиректорка Музею Києва Діана Попова, 47 років.
– Зібрали роботи, що увічнили краєвиди та передали атмосферу забагряненого й позолоченого Києва, – додає куратор експозиції Микола Петриченко. – Осінь – найбільш мальовничий сезон столиці. Темні води Дніпра, золотаве листя, дощові краплі на бруківці та теплі барви міста оживають у творах митців. "Київ багряний" – спроба узагальнити ці художні враження в одному проєкті. Засвідчити тяглість традиції писати столицю восени серед майстрів різних поколінь і технік.
Виставка "Київ багряний"
Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7
До 26 жовтня
50 воєнних замальовок увійшли до персональної виставки ілюстратора та коміксиста, 47-річного Олександра Ком'яхова, "На згадку про нас". Більшість із них створив протягом останнього року, перебуваючи в лавах Збройних сил України.
– Спершу були штудії воєнної тематики для мого графічного роману "Тато 2", потім польові дослідження фронтовиків. Зрештою пішов у військо, де продовжив робити "відбитки пам'яті", – каже художник. – Ці нариси – мій щоденник. Показую, чим займаються побратими. Під час малювання виникає зв'язок. Знайомишся з людиною швидше. Бачиш, як вона розкривається, як реагує, коли з'являється її зображення. Кілька героїв моїх портретів загинули. У скетчах хочу зберегти спогади про цей час і людей, зробити їх фізичними.
Олександр Ком'яхов працює в тонованій монохромній гамі. За його словами, щоб не відвертати уваги на добір кольорів, фіксуючи головне. Однак іноді для посилення сенсів додає яскраві акценти, наприклад стрічки військових.
– Найбільше уваги митець приділяє воїнам, світ яких звужений до виразного й чіткого: окопи, бліндажі, камуфляж, зброя, спорядження, виконання бойових завдань, порятунок поранених, – говорить заступниця гендиректора Національного музею Революції гідності Ольга Сало, 41 рік. – Герої малюнків одночасно впізнавані й універсальні. Відчувається, що це не твори з майстерні, а репортаж воєнного сьогодення з місця подій.
Окремий блок експозиції – замальовки зруйнованих пам'яток, зроблені під час експедицій із фіксації злочинів росіян проти культурної спадщини.
Виставка Олександра Ком'яхова "На згадку про нас"
Київ, Галерея протестного мистецтва Музею Майдану, вул. Липська, 16
До 27 жовтня
– Абстракціоніст, 77-річний Тіберій Сільваші, – фундаментальна фігура, довкола якої відбуваються важливі процеси в українському мистецтві, – каже співкураторка виставки "Кола Сільваші", мистецтвознавиця Анна-Марія Кучеренко, 22 роки. – Тіберій мав діалог із багатьма представниками вітчизняної культури. Наприклад, разом із мистецтвознавцем Олександром Соловйовим наприкінці 1980-х організовував Седнівські пленери на Чернігівщині, що стали простором для спілкування майбутнього покоління знакових художників. Після них сформувалося об'єднання "Живописний заповідник", учасники якого досліджували нефігуративний живопис. Потім були "Альянс 22" та Kyiv Non Objective. Таким чином уся історія нашого мистецтва другої половини XX – початку XXI століть закодована в одній людині.
Дослідження часу привели Тіберія Сільваші до безпредметного живопису. Зображує час не як проміжок, а як суб'єктивний, метафізичний потік. Зрештою приходить до монохромних робіт, де кожне нашарування фарби є процесом. Через роки може повертатися до полотна і продовжувати його створювати, нарощувати.
На п'яти поверхах Українського дому показують графіку, акварель, живопис і колажі Тіберія Сільваші, його ескізи та нереалізовані проєкти, теоретичні праці й архівні матеріали, а також фільм за його сценарієм. Крім того, представлені роботи ще 97 митців – учителів, учнів, сучасників, які мали на нього вплив або продовжують його теми. Загалом в експозиції – понад 300 творів.
Ретроспективна виставка "Кола Сільваші"
Київ, Національний центр "Український дім", вул. Хрещатик, 2
3 
1
Коментарі