Ця містика відчутна на дотик

Найцікавішою виставою сезону можна назвати "Тату, ти мене любив?"

Тепер, коли в Києві завершується черговий театральний сезон, можна з певністю назвати одну з найцікавіших (чи просто найцікавішу) його вистав. Це – "Тату, ти мене любив?" у театрі "Золоті ворота". Спектакль поставив режисер 31-річний Стас Жирков за п'єсою "Тихий шурхіт зникаючих кроків" білоруського драматурга Дмитра Богославського, 33 роки.

Спеціально для цієї вистави сценічний простір "Золотих воріт" переформатували. У два ряди під стіною сидить публіка, а біля протилежної, буквально на відстані простягнутої руки, працюють актори. На вузькій, але довгій смужці, три кроки вглиб і 30 – у ширину. Так тісно, що будь-яке мізансценування приречене бути плоским, площинним. Актори мусять вивіряти чи не кожен свій рух або жест до сантиметра, немов у кінокадрі на крупному плані. А це непросто: на одній із вистав актор у першому акті травмував голову, й публіка не змогла додивитися другий.

 

Утім, задум вартий ризику. Чи не кожна мізансцена нагадує добре продумані й виразно-драматичні рельєфи на фризах античних храмів. Актори грають, майже постійно притискаючись тілом до стіни. І це виправдано, бо вона і є головною метафорою спектаклю, в якому йдеться про стіни батьківського дому. Батько помер, а три його дочки і син Сашко сперечаються – продавати хату чи ні?

Зрештою, йдеться про інше: чи продавати пам'ять?

А ще вузький незвично видовжений сценічний простір нагадує знаменитий коридор, про який часто розповідають ті, хто пережив клінічну смерть. Як відомо, ним можна потрапити з цього світу на той і повернутися назад. Це теж доречно для п'єси, в якій батько-покійник час од часу з'являється поміж живих. Як згодом з'ясовується, він приходить лише у сни сина Сашка. Але ця матеріалістична обставина не применшує магічного впливу вистави. Зараз у театрі нерідко пишуть на афішах чи в анотаціях: мовляв, побачите містичний трилер. Здебільшого, роблять це заради реклами. А у виставі Жиркова містика відчутна майже на дотик. Усе, чого в нашому звичному світі "немає і не може бути", подається тут як щось реальне й моторошно очевидне. І все це досягається не спецефектами, а завдяки граничній достовірності акторського існування в ролях. Батька блискуче грає актор ТЮГу на Липках Олександр Ярема. У нього дивовижний ефект присутності. Ярема промовистий навіть тоді, коли мовчки стоїть спиною до глядача. В ролі Сашка – Роман Ясіновський (зіграв Гіда у фільмі Ахтема Сеїтаблаєва "Кіборги". – Країна). Дочок грають Ірина Ткаченко – Зінку, Інна Мірошниченко – Наташку, Христина Федорак – Аньку. Антон Соловей виходить на сцену в іпостасях Медіума, Юрасика й Сашка, що сниться самому Сашкові.

Ще важлива особливість цієї вистави – мова, яка тут звучить. Переклад зроблено з російського оригіналу. Зазвичай наші театри не роблять собі з цього проблем, адже мови – "схожі", тож такі переклади нерідко бувають кустарно-буквальними й мають вигляд того ж таки російського тексту, лиш переписаного українськими літерами. А найчастіше російсько-українські переклади грішать дистильованою правильністю, це мова, якою живі люди не розмовляють. У "Золотих воротах" до справи підій­шли надзвичайно старанно. Перекладачів аж троє – Тетяна Губрій, Даяна Зима, Ірина Шимонян. Причому вони не філологи, а люди театру, відомі передусім як режисери чи актори. В їхньому колективному перекладі мова кожного персонажа жива й індивідуалізована.

Наступний показ вистави "Тату, ти мене любив?" відбудеться 28 червня.

×