Науковий директор Центру соціальних експертиз Інституту соціології Юрій Саєнко, 72 роки, каже: ознакою середнього класу є здатність згуртуватися, відстоювати інтереси, продовжувати традиції свого народу, проводити акції із захисту прав людини.
Чи є нині сенс святкувати Першотравень?
— Зараз до цього свята більшість українців ставляться як до додаткових вихідних. Бо наші люди розучилися працювати, їх привчили до святкувань. До того ж весна, дачі, городи, шашлики...
Але первинний смисл свято День міжнародної солідарності трудящих утратило ще за СРСР — через примусове зганяння на демонстрації. Люди відбували цей захід і йшли пити горілку. А солідарність із трудящими інших країн проявлялася у фінансуванні чи військовій допомозі.
Проте ми втратили й солідарність між трудящими в суспільстві?
— Для України це одна з найтрагічніших проблем. Адже як формувалися європейська й американська цивілізації? Робітничий клас там увесь час солідаризувався: згуртовувався навколо промислового виробництва й об"єднувався у профспілки. З іншого боку, капіталісти зрозуміли: їм потрібен середній клас, який споживав би товари й послуги та збільшував оборотність капіталу. Відтак солідаризація і середній клас зорганізували громадянське суспільство.
У соціалістичному таборі солідаризація відбувалася навколо виробництва і навколо ідеології. У профспілковому русі її не було. Профспілки стали формальністю — до них автоматично зараховували кожного, хто працював.
Драч, Павличко, Чорновіл не розуміли, що таке система управління
Хоча, скажімо, поляки використали профспілки радянського типу — об"єднали їх з інтелектом і церквою, тобто духовністю. І в такий спосіб швидко перебудували суспільство.
Чому в Польщі це спрацювало, а в нас — ні?
— Бо там був Лех Валенса — виробничник. Він знав, що чогось домогтися можна тільки громадою. В Україні каталізаторами змін стали гуманітарії — Драч, Павличко, Танюк, Чорновіл тощо. А творчі люди — це індивідуалісти, вони не мають жодної потуги до об"єднання й не розуміють, що таке система управління.
"Солідарність" у Польщі збудувала нову систему управління. А в нас залишилася радянська. Наші демократи відіпхнули від себе профспілки — а це єдина структура, яка охоплювала всю Україну. Слід було узяти до рук цю непартійну мережу, яка мала вихід до кожного колективу і кожного працівника. Натомість почали створювати партії та рухи. Тому радянську систему реконструювали, й нами досі керують ті самі комуно-більшовики.
Чи ґрунтуються на солідаризмі самі партії?
— Єдність є лише в Партії регіонів. Бо її система спирається на виробничників і робітників. Вони розуміють, що таке триматися разом, поставити завдання і виконати його. Звідси — дисципліна, згуртованість. Тому в них "залізний" електорат. І коли треба буде, вони знову наберуть 30 відсотків. Лякатимуть Юлією Тимошенко, Олегом Тягнибоком, "фашистами" й "націоналістами".
Хто має зараз відстоювати права трудящих?
— Тільки самі трудящі — створюючи нові профспілки, об"єднання, громадські комітети. А в нас усі проблеми спихають на Кабмін. Зокрема й регіональні. На Заході ніхто не йде зі скаргами до президента. Свої труднощі люди вирішують на місцевому рівні або в суді. В Україні досі царська система: скаржитися старшому на меншого.
Якими мають бути відносини між капіталом і працею?
— Компромісними. Є інтереси колективу й керівника чи власника. Весь час між ними має відбуватися діалог.
Чи спроможне українське законодавство захистити трудящих?
— Так. Ми живемо у відкритому суспільстві, знаємо, що таке права людини, стандарти життя й гарантії. Інша річ, що закони не працюють. Лише народ, громадянське суспільство може це змінити.
Чому жодна партія не захищає права простих людей?
— Бо там нема їхніх представників.
Чому українські олігархи не зацікавлені у формуванні середнього класу?
— Цього не хоче і влада, бо вона пов"язана з великим капіталом.
Ми часто зводимо поняття середнього класу до рівня статків чи доходу. На Заході це на останньому місці. На першому — здатність згуртуватися, відстоювати інтереси, продовжувати традиції свого народу, проводити акції із захисту прав людини. А також освіченість, професійність, патріотизм.
Середній клас — це підґрунтя захисту інтересів громади. Він створює громадянське суспільство, яке бере під контроль владу і капітал. А навіщо це олігархам, бандитам і партійним лідерам, які перерозподіляють і розкрадають багатства країни?
Може, час згадати теорію класової боротьби?
— Захід перехитрив Маркса. Докорінно змінив відносини капіталу та праці. Пішов на діалог і поступово перетворив велику частину робітничого класу із гробаря на свого союзника. Тепер там замість класової боротьби — волевиявлення. Звичайно, бувають сплески — страйки, погроми. Бо відносини можновладців із народом чи капіталістів із робітниками часом досягають точки кипіння. Адже влада і капітал — егоїстичні й підступні, вони не хочуть, аби їх контролювали. Проте потім усе вирішується діалогом і компромісом.
2 
1
Коментарі
3