"Русский мир" идет в наступление. Происходит оккупация сознания украинцев

Российско-украинская война с каждым днем наносит нам все больший вред. Значительную его часть нельзя измерить деньгами

Російський реванш – фраза, яка часто зустрічається в українському інформаційному полі. Але здебільшого розуміння цього терміну відбувається крізь призму політики. У такому випадку протидія реваншу зводиться до дискредитації представників проросійських політичних партій чи організацій. Втім, "русский мир" – це більш широкий набір установок та цінностей, які виникли в імперсько-тоталітарні часи. Вони й визначають світогляд та поведінку адептів цієї ідеології.

Революція гідності була відчайдушною спробою зупинити повномасштабний наступ "русского мира", який згодом переріс у відкриті бойові дії. Але протидія цьому явищу має відбуватися не тільки в політичній чи військовій площині. Ці процеси повинні охоплювати кожну сферу державної політики та суспільних відносин. У разі ігнорування - "відкат" в минуле стане незворотнім.

Побачити, як відбувається реванш, можна на прикладі останніх гучних судових процесів. Кожен з них по-своєму віддзеркалює систему цінностей, які сповідують сторони. Справа Гандзюк демонструє як адепти "русского мира" звикли "прибирати" активістів зі свого шляху. Суд над книжкою "Справа Василя Стуса" свідчить про спробу відстояти тоталітарні цінності та їх адептів у культурній сфері України. А справа щодо вбивства Шеремета одночасно виглядає і як показовий процес для красивої картинки, і як пряма дискредитація військових та волонтерів.

В останньому випадку діє відомий принцип "гнилої риби". Це метод створення токсичного образу об'єкта. Людині (чи соціальній групі) закидають на перший погляд неймовірне звинувачення. Навіть очевидні факти можуть підтверджувати їхню невинуватість, але репутація, так чи інакше, заплямована. З'явився певний відсоток населення, який вірить у провину арештованих, їхні імена згадують у негативному контексті і т.д. Достатньо підкинути людині "гнилу рибу" і запаху від неї вже не позбутися. А той факт, що усі троє підозрюваних у "справі Шеремета" є активними учасниками протидії російському реваншу, може свідчити про цілеспрямовану інформаційну атаку на представників патріотичного руху.

Якщо казати про спробу Медведчука заборонити (хоча б частково) книгу "Справа Василя Стуса", тут проглядається прямий напад на українську ідентичність. Жертовність видатного поета у боротьбі з тоталітарною машиною СРСР є цеглинкою у формуванні фундаменту новітньої української нації. Це одночасно і живий приклад героїзму українця з Донбасу, і доказ відсутності людяності ідеї "русского мира". Тому заборона чи вилучення книги з продажу – це, перш за все, удар по формуванню української ідентичності.

Все це – лише маленька частина більш глибоких і одночасно глобальних процесів. До чого тяжіє "русский мир" можна побачити і на прикладі окупованих територій Донбасу і Криму. Саме тут представлена квінтесенція ідей, які сповідують носії цієї ідеології – окупанти, колаборанти та пропагандисти. Відсутність людяності, поваги, постійна атмосфера ненависті, ретельне спотворення історичних фактів призводить до всебічної деградації територій. А найвищим проявом "русского мира" стають злочини проти людства та української нації.

Чого варта лише так звана "Ізоляція" – справжній концентраційний табір для знищення "ворожих елементів". Знаходиться вона на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку. З 2014 року російські окупанти разом із місцевими бойовиками переобладнали територію покинутого підприємства у в'язницю. В "Ізоляцію" відправляють "найнебезпечніших ворогів" так званої Новоросії. Тим, кому вдалося вийти звідти, розповідають страшні історії про катування, вбивства та публічні розстріли українців.

Наразі точно не відомо, скільки військових і цивільних пройшли через цей концтабір. Але очевидно, що він створений не лише для утримання "ворогів русского мира". Як і будь-які інші місця, де відбуваються катування, "Ізоляція" створена для приниження людської гідності і ламання людей.

Ті, хто пережили полон, відчули атаку не тільки на свою гідність, а й на ідентичність. Тому аби відновити внутрішні ресурси, жертва катувань має отримувати підтримку з боку держави. В Україні, на жаль, реабілітація колишніх полонених зводиться до короткочасного лікування в госпіталі та виплати матеріальної допомоги. Така ситуація не сприяє комплексному відновленню і поступово виснажує внутрішні ресурси. Як результат, життя експолонених супроводжується серйозними проблемами, які часто стають публічними. Тому, фактично катівники досягають своєї мети - ламають одну людину і роблять співучасниками трагедії тисячі інших громадян. Важливо, аби Україна зі свого боку виконувала всі зобов'язання перед жертвами катувань, але, як вже було відзначено, на вищому рівні не приділяють цьому достатньої уваги.

Те саме відбувається і в площині так званого мовного питання, яке використовують для масових маніпуляцій і атак на громадянську свідомість українців. Відсутність сильної політичної позиції щодо української мови та спроба політиків грати на цій темі створює лише зайвий плацдарм для наступу на самоусвідомлення народу України як єдиної нації.

Російсько-українська війна з кожним днем завдає нам все більшої шкоди. Значну її частину не можна виміряти грошима. Постраждалі від російської інформаційної атаки наразі насильно виведені в буфер. Сильна держава та сильне суспільство мали б забрати їх у своє лоно. Але реальні зусилля докладає лише недержавний сектор.

Формальний статус дітей, постраждалих внаслідок російської інтервенції, формальна допомога експолоненим, формальний захист мешканців сірої зони можуть швидко перетворитися на формальну ідентичність.

Кожен наведений пункт є окремою складовою повзучої окупації української громадянської свідомості. Сьогодні ця невпинна окупація загрозливо близька до реваншу. Військова інтервенція і політичний колабораціонізм – лише авангард, який прикриває використання більш тонкого інструментарію. Варто пам'ятати – боротьба відбувається не тільки за території й владу, а й за громадянську свідомість кожного українця.

Антон Мороз, для Gazeta.ua