понедельник, 12 октября 2015 17:41
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Московська міліція

Уперше в житті ми із сусідом ­Сашком на Київському вокзалі в Москві. Привезли 10 коробів масла. У жовтні 1994-го різниця в цінах між райцентром на Черкащині і російською столицею — космічна. Доки вивантажуємося, двоє поряд зчиняють бійку. Споглядаємо її, роззявивши роти.

— Менты, — раптом каже один із бійців.

Вони раптом обіймаються і неспішно йдуть геть. На спорожнілому пероні залишаємося ми із Сашком.

— Что здесь происходит? — чути міліцейський бас.

Не вірять жодному нашому слову. Сашка залишають сторожувати масло, а мені наказують пройти до відділку.

— Покажи паспорт.

Паспорт у мене ще старий радянський.

— А это что такое? — на першій сторінці вгорі чорнилом проставлено штамп "Україна". — Независимые хохлы масло в Москву прут? Да у нас тут новозеландское.

Капітан крутить у руках мій документ.

— Ладно, иди гуляй. За паспортом завтра придешь.

Я ціпенію. Що маю робити добу в Москві без документів? Навіщо забрали? А раптом не віддадуть? Згадую історію хлопця з Тального, який після втрати паспорта повертався з Москви в Україну пішки по шпалах.

Бреду до Сашка. Несемо товар у камеру схову. Мене мучить думка про паспорт. Наважуюся піти попросити.

— Еще раз придешь — закроем.

Я вже не хочу ніяких грошей. Ледве дожидаюся ранку. Збуваємо масло якимсь азербайджанцям за півціни. Наш поїзд о 13.00. Сашкові продають квиток, а в мене немає паспорта. Іду знову. Лейтенант довго риється в шухляді, нарешті дістає мій документ. Гукає капітана. Той саме дожовує. Видно, я перервав йому обід.

— Продал масло? — обтирається. — Да ладно, не бойся. Фомин, отдай ему паспорт.

Вискакую з відділку. Дивуюся, що не забрали гроші.

— Щось вони добрі сьогодні, — тішуся. — Мабуть, уже заробили на хліб із новозеландським маслом.

Сейчас вы читаете новость «Московська міліція». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода