Ексклюзиви
Понеділок, 12 жовтня 2015 17:41
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Московська міліція

Уперше в житті ми із сусідом ­Сашком на Київському вокзалі в Москві. Привезли 10 коробів масла. У жовтні 1994-го різниця в цінах між райцентром на Черкащині і російською столицею — космічна. Доки вивантажуємося, двоє поряд зчиняють бійку. Споглядаємо її, роззявивши роти.

— Менты, — раптом каже один із бійців.

Вони раптом обіймаються і неспішно йдуть геть. На спорожнілому пероні залишаємося ми із Сашком.

— Что здесь происходит? — чути міліцейський бас.

Не вірять жодному нашому слову. Сашка залишають сторожувати масло, а мені наказують пройти до відділку.

— Покажи паспорт.

Паспорт у мене ще старий радянський.

— А это что такое? — на першій сторінці вгорі чорнилом проставлено штамп "Україна". — Независимые хохлы масло в Москву прут? Да у нас тут новозеландское.

Капітан крутить у руках мій документ.

— Ладно, иди гуляй. За паспортом завтра придешь.

Я ціпенію. Що маю робити добу в Москві без документів? Навіщо забрали? А раптом не віддадуть? Згадую історію хлопця з Тального, який після втрати паспорта повертався з Москви в Україну пішки по шпалах.

Бреду до Сашка. Несемо товар у камеру схову. Мене мучить думка про паспорт. Наважуюся піти попросити.

— Еще раз придешь — закроем.

Я вже не хочу ніяких грошей. Ледве дожидаюся ранку. Збуваємо масло якимсь азербайджанцям за півціни. Наш поїзд о 13.00. Сашкові продають квиток, а в мене немає паспорта. Іду знову. Лейтенант довго риється в шухляді, нарешті дістає мій документ. Гукає капітана. Той саме дожовує. Видно, я перервав йому обід.

— Продал масло? — обтирається. — Да ладно, не бойся. Фомин, отдай ему паспорт.

Вискакую з відділку. Дивуюся, що не забрали гроші.

— Щось вони добрі сьогодні, — тішуся. — Мабуть, уже заробили на хліб із новозеландським маслом.

Зараз ви читаєте новину «Московська міліція». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода