Зі вступом до Євросоюзу потекли інвестиції в інфраструктуру: дороги, залізниці, водогони. Це підняло економіку

Від 2004 року по 2013-й до ЄС долучилися 11 держав Східної Європи. Зараз Євросоюз об'єднує 28 країн. Більшість із нових членів колись належали до соціалістичного табору й мали відмінні від Заходу принципи організації політики й економіки.Які ризики очікували східноєвропейські країни під час зближення з Євросоюзом та як їх уникнути чи мінімізувати для України – якщо в листопаді наша країна підпише Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі?

Яна КОБЗОВА, 30 років, експерт Європейської ради міжнародних відносин, Словаччина:

– Асоціація і зона вільної торгівлі не принесуть вигоди одразу після підписання. Буде довгий процес імплементації європейських стандартів. Це триватиме років із 10. Частина виробників можуть збанкрутувати. Але якщо стандарти вводити поступово, а ринок відкривати в міру їх впровадження, великих клопотів не буде. І ЄС, і Україна мають створити такий план дій, щоб ваша економіка могла легше пристосуватися до нових правил. Продукти, що Україна вироб­ляє, можуть стати дешевшими – через конкуренцію з євро­пейськими виробниками. А товари, яких в Україні випускають недостатньо, можуть дорожчати. Бо є небезпека, що ринок монополізують європейські компанії.

Словаччина інтегрувалася до ЄС із прицілом на членство. Це принципова відмінність від України, якій цієї перспективи не ­дають. Ми одразу отримали безвізовий режим, доступ до європейського ринку праці, спільні освітні програми. Україна ­мусить підписувати все це окремо від Угоди про асоціацію.

Словаки мали завищені очікування – вступимо, й одразу будемо такими самими, як австрійці. Помилились. Якби скоріше запроваджували зміни ­всередині країни, а як наслідок вступали до ЄС, було б легше.

Словаччина не важко переходила на європейські стандарти в економіці, бо країна майже не мала великих підприємств. Тобто їх будували з нуля або модернізували малі. Україні ж доведеться оновлювати цілі галузі, бо великі заводи й фабрики здебільшого не відповідають європейським стандартам. Це дуже дорого.­Зараз основний наш експорт іде в Німеччину. Ми дуже потерпаємо від тамтешньої економічної ситуації. Вам варто розподіляти експорт таким чином, щоб не залежати від однієї-двох країн. Бо може вийти так, як із Росією зараз.

Міхал КАЦЕВІЧ, 37 років, соціально-­політичний оглядач тижневика Newsweek ­Polska, ­Польща:

– З моменту вступу до Євросоюзу близько двох мільйонів поляків виїхали з країни і, напевно, вже не повернуться. Це – погано, але вони присилають рідним гроші. До того ж невідомо, чи мали б тут роботу. Еміграція продовжується, але змінюються її напрямки. Спочатку це були Велика Британія та Ірландія, зараз – Голландія й Швеція.

Зі вступом до ЄС потекли інвестиції в інфраструктуру: дороги, залізниці, водогони. Це підняло економіку. Працюють інвестиційні програми з вирівнювання сильних і слабких регіонів.Проблема з тим, щоб правильно використати гроші Євросоюзу. У Греції це призвело до страшної кризи. Там брали кошти на все. Європейські фонди дають частину грошей, решту – регіональні бюджети. Тому часто місцеве керівництво залізає в борги. Але звинувачують у цьому європейців. Чехія відмовилася від таких інвестицій, а ми, як ті греки, беремо все, що дають.Поляки боялися, що зі вступом до ЄС занепаде сільське господарство. Насправді село отримало чи не найбільші інвестиції, уміло їх освоїло і швидко вийшло на зовнішні ринки. У невигідному становищі опинилися хіба що дрібні господарства: придбали нові машини, що не окуповуються вирощеним.

Кілька галузей занепали. ­Рибалкам на Балтійському морі встановили обмеження на вилов. Вони часто страйкують. Від ЄС отримали відшкодування – їм заплатили за те, щоб не працювали.

Зараз постійно сперечаємося з Брюсселем щодо енергетики. Польща залежна від свого вугілля, а це суперечить німецькій системі екологічної енергії. Там давно використовують сонячні батареї, вітряки. До того ж Німеч­чина – найбільший реекспортер російського газу. Ми не хочемо руйнувати свою вугільну промисловість, бо вся Сілезія на ній базується так само, як Донбас в Україні.

Польща не має власних оригінальних технологій, що конкурували б із західноєвропейськими. Щоб їх створювати, треба проводити дослідження, розвивати науку. В найближчі роки збираємося спрямувати інвестиції ЄС саме у цьому напрямі.

Розвіялися й побоювання, що ціни на продовольчі товари будуть непомірні. Це стається, якщо переходити до зони євро. Польща найближчим часом не збирається цього робити.

Алвідас МЕДАЛІНСКАС, 49 років, політолог, Литва:

– Демографічна проб­лема стала найвідчутнішою для Литви одразу після вступу до ЄС. Після встановлення безвізового режиму люди, яким щось не подобалося в країні, почали виїжджати. За кордон перебралися до 800 тисяч литовців, головним чином до 29 років (зараз населення країни становить 2 млн 955 тис. осіб. – "Країна"). Литва не може дати їм освіту і зарплати європейського рівня. Цей процес триває.На вимогу ЄС 2009 року нам довелося закрити єдину атомну електростанцію – Інгалінську. Вона була цілком безпечною, однак для європейців слова "чорнобильський реактор" страшать. Відтак Литва стала енергозалежною від Росії: довелося більше споживати нафти й газу.

ЄС відкрив свої фонди для розвитку нашого дрібного і середнього бізнесу. Але коли в країні корупція, гроші йдуть не за спрямуванням.Дещо дратують вимоги деяких країн ЄС прийняти законодавство стосовно легалізації одностатевих шлюбів. Адже в нас доволі традиційне суспільство.Наша промисловість переважно харчова і текстильна, швидко прилаштувалася до умов Євро­союзу.

Стосовно конкуренції за якістю товарів не було проблем. ­Наприклад, виявилося, що литовські харчі кращі від більшості зарубіжних.

Литва – маленька країна. Тому переймалися, чи не скуплять іноземці всю нашу землю після вступу до ЄС. Але вдалося домовитись, що Литва відкриє її для продажу тільки 2014-го, після 10 років членства в Євросоюзі.

Ангел ҐРАНЧАРОВ, 54 роки, філософ та публіцист, Болгарія:

У Болгарії за кілька років до вступу в ЄС провели аграрну реформу. Землю надали новим господарям і тим, чиєю власністю вона була до створення колгоспів наприкінці 1940-х. Але нащадки тих власників у селах не жили, і чимало земель не обробляли. А ті, хто хотів, не мали достатньо техніки.

Після вступу до ЄС Болгарії надали грантові програми, і чимало підприємливих людей почали ці землі орендувати. Зараз абсолютна більшість їх добре обробляється.Так само з єдиним європейським ринком. Активні й вартісні підприємства добре в нього вписалися й провели форсовану модернізацію, стали конкурентоспроможними. Їхні прибутки зростають. Але є й проблема – квотування. Брюссельська бюрократія недовірливо ставиться до вільного ринку і планує, скільки кому чого можна експортувати. За квоти потрібно гризтися щороку.

У нас був досить корумпований уряд, який зловживав європейськими грошима. Надто на будівництво доріг та автострад. Відмивали величезні суми. Але ЄС має спеціальну службу боротьби проти відмивання коштів. Вона дослідила болгарську ситуацію і відмовилась надавати нам гроші. Фінансування припинили на декілька років.

Якщо мати адекватний уряд, то національні проекти за допомоги ЄС обіцяють чимало вигоди громаді. Якщо ж при владі будуть популісти, нічого доброго євро­інтеграція не дасть.

×