"Тігіпко залишився в політиці банкіром і діє, як бізнесмен"

Логіку сходження Сергія Тігіпка на політичні вершини й подальшого розчинення в Партії регіонів пояснює директор Європейського інституту інтеграції та розвитку 62-річний Дмитро ВИДРІН.

У чому феномен Сергія Тігіпка? Як зміг комсомольський функціонер стати великим бізнесменом і політиком?

– Тігіпко не феномен, а типовий представник однієї з найбільших еліт України. І його кар'єра також типова. На пост­радянському просторі було три базових варіанти кар'єрного зростання.

По­перше, можна бути колишнім партій­ним функціонером із напрацьованими зв'язками та психологічною стійкістю, причетним до закритих партійних фондів. А потім усе це вдало вкласти в нову ­політичну й економічну систему: ­стати банкіром, керівником холдингу, корпорації тощо.

Другий шлях: спортсмен – бандит – депутат районної ради – банкір – депутат обласної чи Верховної Ради.

Третій шлях – для комсомольських функціонерів високого рівня. Ті ж зв'язки, що й у старших товаришів. Так само наявний психологічний досвід переконання, зваблювання, "розведення на гроші". ­Потім – депутат­банкір або банкір­депутат. Тігіпко повністю вписується в цей варіант магістрального шляху нагору.

Більше того, колишні комсомольці зазвичай ефективніші й за колишніх ­бандитів, і за колишніх партійців. Освіченіші за перших, гнучкіші за других. У кому­ністів був колосальний інструмент тиску – партком, який міг "нахилити" будь­кого. А в комсомольця відібрати парт­квиток комітет комсомолу не міг – у них головним інструментом був метод м'якого переконання. Комсомольські сауни, тимчасові творчі колективи створювали заради двох інструментів зваблювання – дівчата й гроші. Вони користувались цим віртуозно. ­Комсомольці не мали пускати кров, як бандити. Чи, як партійці, ламати своїх соратни­ків через коліно.

Сергій Тігіпко – найяскравіший представ­ник цього комсомольського тренду й невипадково піднявся так високо. Він був не рядовий функціонер. Керував величезною обласною організацією секретної на той час Дніпропетровщини. Пробитися нагору в комсомольській ієрархії з її жорсткою конкуренцією за сауни, фонди, вседозволеність, було непросто. Тігіпко пройшов дуже сильний природний відбір – тому він не випадкова людина в політиці й бізнесі. Це – перша його особливість, якій він завдячує своєю психологічною стійкістю.

Друга особливість Тігіпка – він походить з унікальної дніпропетровської еліти, яка вміє мімікрувати до будь­яких обставин. ­Донецькі й у Львові будуть донецькими, а львів'яни й у Донецьку – львівськими. Дніпропетровці ж у Львові – львівські, а в Донецьку – донецькі. У цьому, до речі, сила й диво Юлії Тимошенко. У Львові вона більша бандерівка за пращурів Бандери, а в Донецьку – палкіший уболівальник "Шахтаря", ніж Рінат Ахметов.

Ця подвійна природа дніпропетровської еліти дозволяє її вихідцям пристосовуватися до будь­яких політичних і економічних ­обставин.

Тігіпко вів виборчу кампанію Януковича 2004­го та власну півтора року тому. У чому їх різниця?

– Відмінність кардинальна. Комсомольці відзначалися тим, що часто провалювали роботу, яку їм доручали зробити для інших. Але діяли дуже успішно, коли робили щось для себе. 1991­го партія закликала комсомольців заробляти гроші – "щоб ми всі вижили". Та вони жодної копійки не заробили для "старших товаришів", а для себе накопичили великі кошти. Тому якщо для іншого Тігіпко міг дозволити собі вести передвиборну кампанію абияк, імітувати її – то для себе він постарався викластися по повній програмі.

Але навряд чи лише це дало йому результат у 13 відсотків голосів після кількох років політичного забуття.

– Він – непересічна людина. Комсомольська спритність плюс дніпропетровське лицедійство – дуже сильне поєднання якостей. Таке має лише Тимошенко й частково – ­Лазаренко.

Якби Тігіпко після президентських виборів 2010­го не пішов у команду Януковича, він мав би більші рейтинг і політичну вагу?

– Не набагато, але більші. Існує закон великих мас. На тлі великої маси ти здаєшся менший. Біля повного Місяця зірок не вид­но. Хочеш бути яскравою зіркою – тримайся подалі від Місяця. Цей закон і поглинув ­Тігіпка.

Навіщо тоді він пішов в уряд Азарова?

– Бо не став політиком. Є бізнесмени в політиці й політики в бізнесі. Він відчуває більшу пристрасть не до політичних інтриг, дій, інновацій чи політичного театру – а до заробляння грошей, маніпулювання ними, використання їх як інструмента впливу тощо. Він залишився у політиці банкіром і діє, як бізнесмен.

Якщо людина витрачає 10 відсотків грошей на політику і 90 – на бізнес, то це бізнесмен. Якщо навпаки – це політик. Тігіпко прийшов у команду Януковича підприємцем. У нього велика бізнес­імперія. Мабуть, головним його мотивом було зберегти її. Як людина з великим досвідом він розумів, що нова владна команда буде винищувати ворогів і опонентів – або принаймні обмежу­вати їх у бізнесі. Тому пішов у політику, щоб убезпечити свій бізнес.

Якби Тігіпко виходив із політичної логіки, повівся б інакше. Пішов би в опозицію й міркував: "Мене зараз будуть утискати, пресингувати. І про це я кричатиму через усю пресу, говоритиму на закордонних конференціях, і на цьому ростиму". А логіка ­бізнесмена інша: "Вони можуть відібрати бізнес у мене, в моєї дружини та дітей. Тому варто прилаштуватися до їхньої команди й постаратися зіграти в командну гру. А потім ситуація якось зміниться, і я зможу вкласти збережені гроші знову в політику".

Його давня соратниця Олександра Кужель сказала, що злиттям "Сильної України" з Партією регіонів Тігіпко перекреслив свої президентські амбіції. Чи залишилися в нього шанси?

– Цього ніхто не знає. Життя настільки складна штука, що зроблене сьогодні може завтра стати як негативом, так і позитивом – залежно від того, який виток зробить реальність. Безумовно, він зменшив свої шанси стати президентом. Але чи перекреслив – не знає ніхто, навіть Кужель.

Навіщо "регіоналам" його партія?

– Донецькі – яскраві ментали, на відміну від дніпропетровців­біменталів. Їхній девіз: бери все, що можеш узяти. Скільки не бачиш вугілля навколо себе – треба витягнути на­гора все. Пий усе, що горить, і май усе, що ворушиться.

Хто виграв і програв від злиття?

– Ніхто. Це не створило позитивного піару для донецьких. Є негативний піар для Тігіпка. У результаті – він отримав економічні бонуси, "регіонали" – психологічні. А політичних бонусів не має ніхто.

Як це вплине на інші політичні сили?

– Тігіпко перебуває в різних політичних, але в одній психологічній ніші з Яценюком. Це ніша політика­мачо, борця за нестійкі серця в'янучих жінок. Тому частина дам бальзаківського віку перейдуть від Тігіпка до Яценюка.

На інші партії це ніяк не вплине.

Чимало виборців бачили в Тігіпкові "третю силу". Який урок від його політичного демаршу для суспільства?

– У ньому скоріше вбачали менше зло порівняно з Януковичем і Тимошенко. ­Ніхто не розуміє, що таке "третя сила" й навіщо вона потрібна. Але інтуїтивно люди відчувають, хто менш небезпечний, менш різкий, менш грубий.

Особливих втрат для суспільства нема. Усе, що відбулося на прикладі Тігіпка, ­відбуватиметься й надалі. Бо Україна більш­менш пройшла стадію політичного хаосу й починається структуризація та укрупнен­ня політичних сил. З іншого боку, ми психологічно стаємо частиною ­Європи. ­Часто буваємо там, слухаємо лекції, ­виступаємо на конференціях, дружимо з ­європейцями, дивимось їхні фільми. ­Хочемо чи ні, а втягуємося в європейські тренди й ­тенденції.

У Європі ж є кілька традиційних політичних сил, між якими й розігрується головне дійство. Великі центристські сили – довкола­народні партії, ліві та праві, а також мігруючі, які можуть утворювати з правими й лівими альянси. Зазвичай роль останніх виконують "зелені". Кілька років – і такий самий спектр буде в нас: у центрі – тісно, на правому й лівому флангах теж усе зрозуміло. Обов'яз­ково виросте Партія зелених, яка переживе розквіт у зв'язку з глобальними екологічними проблемами – потеплінням, катастрофою на "Фукусімі", аномаліями клімату тощо. Ця тема в суспільстві точно розігруватиметься.

Різні політичні конфігурації будуватиму­ться всередині цієї квадриги. Європейська центрифуга рознесе всі наші політичні сили по чотирьох кутах.

До якої групи в Партії регіонів може приєднатися Сергій Тігіпко? Чи стане він там впливовою особою?

– Постарається це зробити, але навряд чи зможе. Донецькі не люблять людей із подвійною орієнтацією. Тому він постійно буде там своїм серед чужих.

"Регіонали" і надалі примушуватимуть до миру інших політиків?

– Та їх нікого не треба примушувати. Якщо у підворітті стоїть дуже кремезний чоловік, він не проситиме у підлітків прикурити – вони самі запропонують сірники й запальнички. Політики на зразок Литвина розуміють, що вести самостійну гру не здатні. Їм не вистачить ані фінансового, ані організаційного, ані психологічного ресурсу.

На якомусь етапі лідери донецьких зрозуміли, що головною загрозою в Україні для них є чиновницький "бєспрєдєл", який проявляється в корупції, хабарництві, необов'язковості службовців. Колись вони й самі вирішували свої проблеми підкупом чиновників, суддів і прокурорів. А тепер бачать, що це руйнує їхню владу та їхню систему. Люди, які живуть по поняттях, ненавидять "бєспрєдєл" – тому почали боротьбу з бєспрєдєльщиками, причому як своїми, так і чужими. Я підрахував, що за останній місяць було 17 голосних арештів. І лише два з них пов'язані з опонентами "регіоналів". Решта – "свої".

Що робити виборцям, яких постійно обманюють політики?

– Політики – це дзеркало народу. Виборців обманюють і в Європі, й у Штатах. ­Політики, як і жінки, завжди обіцяють більше, ніж можуть дати. Тому громадянам треба не голосу­вати за того, хто виявився поганим. ­Вимагати створення інститутів прямого впливу на політиків – наприклад, проведення референдумів. У Швейцарії їх сотнями проводять щороку. Потрібно наполягти на запровадженні механізму відкликання депутатів, скасування депутатської недоторканності.

По­друге, не вірити, що можна змінити щось революційним шляхом. На краще світ змінює еволюція, бо вона мудріша.

Відповідальність політиків – це ­проблема народу. Вовк їсть овець, бо така його природа. У зоопарку йому дають комбікорм і тримають у клітці. Політиків треба тримати в клітці – тільки не тюремній, а психоло­гічній. І дозволяти їм лише те, чого хоче ­суспільство.

×