Логіку сходження Сергія Тігіпка на політичні вершини й подальшого розчинення в Партії регіонів пояснює директор Європейського інституту інтеграції та розвитку 62-річний Дмитро ВИДРІН.
У чому феномен Сергія Тігіпка? Як зміг комсомольський функціонер стати великим бізнесменом і політиком?
– Тігіпко не феномен, а типовий представник однієї з найбільших еліт України. І його кар'єра також типова. На пострадянському просторі було три базових варіанти кар'єрного зростання.
Поперше, можна бути колишнім партійним функціонером із напрацьованими зв'язками та психологічною стійкістю, причетним до закритих партійних фондів. А потім усе це вдало вкласти в нову політичну й економічну систему: стати банкіром, керівником холдингу, корпорації тощо.
Другий шлях: спортсмен – бандит – депутат районної ради – банкір – депутат обласної чи Верховної Ради.
Третій шлях – для комсомольських функціонерів високого рівня. Ті ж зв'язки, що й у старших товаришів. Так само наявний психологічний досвід переконання, зваблювання, "розведення на гроші". Потім – депутатбанкір або банкірдепутат. Тігіпко повністю вписується в цей варіант магістрального шляху нагору.
Більше того, колишні комсомольці зазвичай ефективніші й за колишніх бандитів, і за колишніх партійців. Освіченіші за перших, гнучкіші за других. У комуністів був колосальний інструмент тиску – партком, який міг "нахилити" будького. А в комсомольця відібрати партквиток комітет комсомолу не міг – у них головним інструментом був метод м'якого переконання. Комсомольські сауни, тимчасові творчі колективи створювали заради двох інструментів зваблювання – дівчата й гроші. Вони користувались цим віртуозно. Комсомольці не мали пускати кров, як бандити. Чи, як партійці, ламати своїх соратників через коліно.
Сергій Тігіпко – найяскравіший представник цього комсомольського тренду й невипадково піднявся так високо. Він був не рядовий функціонер. Керував величезною обласною організацією секретної на той час Дніпропетровщини. Пробитися нагору в комсомольській ієрархії з її жорсткою конкуренцією за сауни, фонди, вседозволеність, було непросто. Тігіпко пройшов дуже сильний природний відбір – тому він не випадкова людина в політиці й бізнесі. Це – перша його особливість, якій він завдячує своєю психологічною стійкістю.
Друга особливість Тігіпка – він походить з унікальної дніпропетровської еліти, яка вміє мімікрувати до будьяких обставин. Донецькі й у Львові будуть донецькими, а львів'яни й у Донецьку – львівськими. Дніпропетровці ж у Львові – львівські, а в Донецьку – донецькі. У цьому, до речі, сила й диво Юлії Тимошенко. У Львові вона більша бандерівка за пращурів Бандери, а в Донецьку – палкіший уболівальник "Шахтаря", ніж Рінат Ахметов.
Ця подвійна природа дніпропетровської еліти дозволяє її вихідцям пристосовуватися до будьяких політичних і економічних обставин.
Тігіпко вів виборчу кампанію Януковича 2004го та власну півтора року тому. У чому їх різниця?
– Відмінність кардинальна. Комсомольці відзначалися тим, що часто провалювали роботу, яку їм доручали зробити для інших. Але діяли дуже успішно, коли робили щось для себе. 1991го партія закликала комсомольців заробляти гроші – "щоб ми всі вижили". Та вони жодної копійки не заробили для "старших товаришів", а для себе накопичили великі кошти. Тому якщо для іншого Тігіпко міг дозволити собі вести передвиборну кампанію абияк, імітувати її – то для себе він постарався викластися по повній програмі.
Але навряд чи лише це дало йому результат у 13 відсотків голосів після кількох років політичного забуття.
– Він – непересічна людина. Комсомольська спритність плюс дніпропетровське лицедійство – дуже сильне поєднання якостей. Таке має лише Тимошенко й частково – Лазаренко.
Якби Тігіпко після президентських виборів 2010го не пішов у команду Януковича, він мав би більші рейтинг і політичну вагу?
– Не набагато, але більші. Існує закон великих мас. На тлі великої маси ти здаєшся менший. Біля повного Місяця зірок не видно. Хочеш бути яскравою зіркою – тримайся подалі від Місяця. Цей закон і поглинув Тігіпка.
Навіщо тоді він пішов в уряд Азарова?
– Бо не став політиком. Є бізнесмени в політиці й політики в бізнесі. Він відчуває більшу пристрасть не до політичних інтриг, дій, інновацій чи політичного театру – а до заробляння грошей, маніпулювання ними, використання їх як інструмента впливу тощо. Він залишився у політиці банкіром і діє, як бізнесмен.
Якщо людина витрачає 10 відсотків грошей на політику і 90 – на бізнес, то це бізнесмен. Якщо навпаки – це політик. Тігіпко прийшов у команду Януковича підприємцем. У нього велика бізнесімперія. Мабуть, головним його мотивом було зберегти її. Як людина з великим досвідом він розумів, що нова владна команда буде винищувати ворогів і опонентів – або принаймні обмежувати їх у бізнесі. Тому пішов у політику, щоб убезпечити свій бізнес.
Якби Тігіпко виходив із політичної логіки, повівся б інакше. Пішов би в опозицію й міркував: "Мене зараз будуть утискати, пресингувати. І про це я кричатиму через усю пресу, говоритиму на закордонних конференціях, і на цьому ростиму". А логіка бізнесмена інша: "Вони можуть відібрати бізнес у мене, в моєї дружини та дітей. Тому варто прилаштуватися до їхньої команди й постаратися зіграти в командну гру. А потім ситуація якось зміниться, і я зможу вкласти збережені гроші знову в політику".
Його давня соратниця Олександра Кужель сказала, що злиттям "Сильної України" з Партією регіонів Тігіпко перекреслив свої президентські амбіції. Чи залишилися в нього шанси?
– Цього ніхто не знає. Життя настільки складна штука, що зроблене сьогодні може завтра стати як негативом, так і позитивом – залежно від того, який виток зробить реальність. Безумовно, він зменшив свої шанси стати президентом. Але чи перекреслив – не знає ніхто, навіть Кужель.
Навіщо "регіоналам" його партія?
– Донецькі – яскраві ментали, на відміну від дніпропетровцівбіменталів. Їхній девіз: бери все, що можеш узяти. Скільки не бачиш вугілля навколо себе – треба витягнути нагора все. Пий усе, що горить, і май усе, що ворушиться.
Хто виграв і програв від злиття?
– Ніхто. Це не створило позитивного піару для донецьких. Є негативний піар для Тігіпка. У результаті – він отримав економічні бонуси, "регіонали" – психологічні. А політичних бонусів не має ніхто.
Як це вплине на інші політичні сили?
– Тігіпко перебуває в різних політичних, але в одній психологічній ніші з Яценюком. Це ніша політикамачо, борця за нестійкі серця в'янучих жінок. Тому частина дам бальзаківського віку перейдуть від Тігіпка до Яценюка.
На інші партії це ніяк не вплине.
Чимало виборців бачили в Тігіпкові "третю силу". Який урок від його політичного демаршу для суспільства?
– У ньому скоріше вбачали менше зло порівняно з Януковичем і Тимошенко. Ніхто не розуміє, що таке "третя сила" й навіщо вона потрібна. Але інтуїтивно люди відчувають, хто менш небезпечний, менш різкий, менш грубий.
Особливих втрат для суспільства нема. Усе, що відбулося на прикладі Тігіпка, відбуватиметься й надалі. Бо Україна більшменш пройшла стадію політичного хаосу й починається структуризація та укрупнення політичних сил. З іншого боку, ми психологічно стаємо частиною Європи. Часто буваємо там, слухаємо лекції, виступаємо на конференціях, дружимо з європейцями, дивимось їхні фільми. Хочемо чи ні, а втягуємося в європейські тренди й тенденції.
У Європі ж є кілька традиційних політичних сил, між якими й розігрується головне дійство. Великі центристські сили – довколанародні партії, ліві та праві, а також мігруючі, які можуть утворювати з правими й лівими альянси. Зазвичай роль останніх виконують "зелені". Кілька років – і такий самий спектр буде в нас: у центрі – тісно, на правому й лівому флангах теж усе зрозуміло. Обов'язково виросте Партія зелених, яка переживе розквіт у зв'язку з глобальними екологічними проблемами – потеплінням, катастрофою на "Фукусімі", аномаліями клімату тощо. Ця тема в суспільстві точно розігруватиметься.
Різні політичні конфігурації будуватимуться всередині цієї квадриги. Європейська центрифуга рознесе всі наші політичні сили по чотирьох кутах.
До якої групи в Партії регіонів може приєднатися Сергій Тігіпко? Чи стане він там впливовою особою?
– Постарається це зробити, але навряд чи зможе. Донецькі не люблять людей із подвійною орієнтацією. Тому він постійно буде там своїм серед чужих.
"Регіонали" і надалі примушуватимуть до миру інших політиків?
– Та їх нікого не треба примушувати. Якщо у підворітті стоїть дуже кремезний чоловік, він не проситиме у підлітків прикурити – вони самі запропонують сірники й запальнички. Політики на зразок Литвина розуміють, що вести самостійну гру не здатні. Їм не вистачить ані фінансового, ані організаційного, ані психологічного ресурсу.
На якомусь етапі лідери донецьких зрозуміли, що головною загрозою в Україні для них є чиновницький "бєспрєдєл", який проявляється в корупції, хабарництві, необов'язковості службовців. Колись вони й самі вирішували свої проблеми підкупом чиновників, суддів і прокурорів. А тепер бачать, що це руйнує їхню владу та їхню систему. Люди, які живуть по поняттях, ненавидять "бєспрєдєл" – тому почали боротьбу з бєспрєдєльщиками, причому як своїми, так і чужими. Я підрахував, що за останній місяць було 17 голосних арештів. І лише два з них пов'язані з опонентами "регіоналів". Решта – "свої".
Що робити виборцям, яких постійно обманюють політики?
– Політики – це дзеркало народу. Виборців обманюють і в Європі, й у Штатах. Політики, як і жінки, завжди обіцяють більше, ніж можуть дати. Тому громадянам треба не голосувати за того, хто виявився поганим. Вимагати створення інститутів прямого впливу на політиків – наприклад, проведення референдумів. У Швейцарії їх сотнями проводять щороку. Потрібно наполягти на запровадженні механізму відкликання депутатів, скасування депутатської недоторканності.
Подруге, не вірити, що можна змінити щось революційним шляхом. На краще світ змінює еволюція, бо вона мудріша.
Відповідальність політиків – це проблема народу. Вовк їсть овець, бо така його природа. У зоопарку йому дають комбікорм і тримають у клітці. Політиків треба тримати в клітці – тільки не тюремній, а психологічній. І дозволяти їм лише те, чого хоче суспільство.
Сергій ТІГІПКО
Народився 13 лютого 1960 року в селі Драгонешти Молдавської РСР в сім'ї завідувача пасіки.
1982-го закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Після армії працював секретарем комітету комсомолу, заввідділу і заступником директора з навчально-виховної роботи механічно-металургійного технікуму, завідувачем відділу пропаганди й агітації Дніпропетровського обкому комсомолу.
У 1989–1991 роках був першим секретарем обкому комсомолу.
1991-го став заступником голови правління комерційного банку "Дніпро". У березні 1992 року очолив правління "Приватбанку".
Був позаштатним консультантом президента Леоніда Кучми. Обіймав посади віце-прем'єра та міністра економіки в урядах Лазаренка, Пустовойтенка та Ющенка.
2000-го на довиборах у Верховну Раду став народним депутатом України – переміг в окрузі в Павлограді на Дніпропетровщині.
2002 року повторно проходить до парламенту за списком пропрезидентського блоку "За єдину Україну!"
Із 2000 по 2005 роки очолював партію "Трудова Україна".
Із грудня 2002-го два роки обіймав посаду глави Національного банку України.
У листопаді 2004-го пішов із великої політики. Зосередився на управлінні власним бізнесом. У 2007 році продав "ТАС-Інвестбанк" і "ТАС-Комерцбанк" шведському "Сведбанку" за 735 мільйонів доларів.
Позаторік став лідером партії "Сильна Україна".
На президентських виборах 2010-го посів третє місце, набравши 13 відсотків голосів. Після виборів отримав посаду віце-прем'єра з економіки в уряді Миколи Азарова. 9 грудня 2010-го в результаті адмінреформи поєднав посади віце-прем'єра та міністра соціальної політики.
Одружений удруге. Від першого шлюбу є доросла дочка Ганна. У другому шлюбі з Вікторією Лопатецькою має трьох дітей.
Захоплюється атлетизмом, футболом, тенісом, гірськими лижами, плаванням
Коментарі
2