Кінопустеля

– В Україні справжні бархани є лише на Херсонщині, – жартома відповідаю подрузі.

Вона порівняла з пустелею порожні глядацькі ряди фестивалю "Відрита ніч" у Полтаві. Хоча погоджуюсь. На відвіданих сеансах українських режисерів більше десятка глядачів не бачив. Часто й самому хотілося піти до каси з проханням повернути гроші за квиток.

На Полтавщину подався із запалом першовідкривача. Прочитав про місцину під назвою Шишацька пустеля і захотів побачити бархани й дюни в центрі України. Коли ж дісталися райцентру Шишаки, розчарувався. Виявилося, що пустеля – це спалені грибниками з необачності 10 гектарів хвойного лісу.

Усі дерева були обвішані хлопцями

Засмутився було, що проїхав стільки дарма. Аж раптом натикаємось на покинуті мазанки під проломленими стріхами. "Пустеля" захопила із собою також село Лейкове. Тут на початку 1990-х Наталя Мотузко екранізувала роман про молоду відьму Валерія Шевчука. "Голос трави" запам'ятався тим, що на екрані вперше показали оголену Ольгу Сумську. І кадрами природи, які хотілося зупиняти й розглядати. Тепер від лісу, де чаклувала героїня Сумської, залишилися тільки обсмалені сторчаки.

– Це були перші роки незалежності. Ми всім селищем ходили дивитися, як знімали те кіно, – каже працівниця Шишацького краєзнавчого музею.

Зазирнули туди розпитати про пустелю, на яку перетворилося місце зйомок. Як і українське кіно – хоча то запитання вже не до неї.

– Коли роздягалася, Сумська просила, щоб на майданчику було мінімум народу. Так-то воно і було. Тільки ж усі дерева довколишні були обвішані нашими хлопцями. Не могли пропустити таку красу. Зараз дерев тих нема, пустеля, самі бачили. Але збираємось її сосонками засадити. Приїжджайте років за 10, коли виростуть.

×