Допотопна мова

– Почему взрослые любят все старое? – вигукує 11-річний хлопець. Напросився до нас із племінниками пограти у вибивного.

– Якщо впіймаєш м'яч після кидка того, хто вибиває, отримаєш додаткове життя, – пояснюю йому правила.

– Никогда не cлышал о таких, наверное, что-то старинное, – каже.

Граємо в парку. М'яч падає на траву перед моїм сином-другокласником. Він шулікою кидається на нього. Піднімає, радіючи.

– Павле, додаткового життя не буде. Ловити треба було, як у футболі, доки м'яч не торкнеться землі, – кажу.

– В футбол ногами играют вообще-то, – не вгамовується новий знайомий.

– В американському футболі передачі приймати можна лише в повітрі. Ми про цей вид футболу говоримо. Павло його знає, тому розуміє, про що я, – терпляче тлумачу.

Оголосив перерву, аби коротко розповісти про спортивні культури інших континентів.

Колись купив на секонді юніорський м'яч для американського футболу. Влітку на пляжі іноді влаштовуємо з племінниками та іншими дітьми змагання.

– Вы опять что-то свое допотопное выдумываете, – хлопець не дуже збирається мене слухати.

– Никита, пора домой! – до нашого гурту підходить його баба.

– Странные они, все время откудава-то правила непонятные достают, – коментує він їй проведений із нами час.

Це чує мій син:

– Але ж ти не українською говориш, а якоюсь допотопною, як у старовинному Радянському Союзі, – кидає йому на прощання

×