Талони на молоко, які треба було погашати

 

– Молоко за талоном можна було брати в усіх університетських буфетах, гуртожитських їдальнях.

І не конче було саме молоко, навіть пообідати за ці талони в тій же студентській їдальні можна було, або отоварити там якісь консерви, – згадує моя мама.

Вона 23 роки пропрацювала в Ботаніч­ному саду Львівського університету. На його території ми й жили, в числі кількох десятків працівників. Досі на стриху пролежують подібні до словничків мамині каталоги різних років із латинськими назвами видів, родів і сортів. Такі бази своїх саджанців і насінин розсилали ботсади одне одному, аби знати, хто чим може поділитися.

– Талони, – розповідає мама, – видавали за шкідливу працю. Наприклад, садівникам в оранжереях, чи, як їх називали, пальмарнях – вони мали там справу з добривами. А також – працівникам насіннєвої лабораторії, бо серед пахучого розмаїття екзотичних рослин багато отруйних. У тій лабораторії більшість часу й пропрацювала мама. Вела кореспонденцію з ботсадами світу, а я – школяр – відклеював з її закордонних конвертів поштові марки з усіх континентів.

Якось мама принесла на роботу мого канарка Павлуся. Удома кіт не раз стрибав на його клітку, перекидав її – норовив добратися до пташки. Але й на роботі Павлусь довго не побув – мусив вернутися після того, як з'їв матеріали для дисертації маминої начальниці.

– Робота була про райграсові культури – це газонні трави. Ми аж з Англії отримали зернини, а Павлусь, доки випустила політати, всі здзьобав. Штук 100.

Сміялася тільки пані Слава – третя співробітниця в кабінеті: ані мамі, ані її начальниці було не до сміху.

На працівника шкідливого відділу ботсаду виділяли по "молочному" талону на день. Мама їх проштамповувала й розподіляла.

– Ті, що лишалися, треба було погашати. Я не завжди це робила, – зізнається, – роздавала або сама ­брала більше продуктів.

×