У ній колисали мою маму, тітку й дядька. А зробив цю колиску мій дід Ілько. Збив чотири дощечки – як на ящик, тільки замість дна прикріпив сітку, виплетену з конопляної нитки. Зверху баба клала сіно, а далі маточку – грубу ганчірку, яку використовували тільки для застилання цієї сітки.
– Дитинка попісяла, все збігло через маточку вниз. А долівка глиняна – там місце калюжки замазав свіжою глиною, і все, – згадує моя баба, 84-річна Ганна Левченко із села Строкова Переяслав-Хмельницького району на Київщині. – З подолів поношених сорочок ми робили пелюшки, а з рукавів виходили гарні підгузнички.
У хаті між сволоками або й на сволоку прибивали добретельний крючок, щоб люлька не зірвалася. Вішали її до стелі біля печі. Було, лежу на полу (настил із дощок біля печі, на якому спали. – "Країна") і рукою чи й ногою гойдаю колиску. А як на роботу йшла, покидала дитину на свекруху. Раз прийшла з буряків на обід додому за 7 кілометрів годувать дочку, твою маму. Сюди-туди: де дитина моя? Коли це вона під полом валяється: випала з колиски й покотилася. Уже, видно, наревілася, накричалася та й заснула. Я погодувала, бігом оп'ять у поле, людей наздоганять на рядках. Годувала три рази на день, а як ше плакало – хотіло їсти, свекруха в полотняну тряпочку нажує хліба із сахаром, дитя ту "куклу" смокче. Так всі троє і виросли.
Коли дитинка підростала й починала спинатися, щоб сісти, хапалася за вервечки – мотузки, що йшли від кутів колиски до гачка на сволоку. Запитую бабу, які іграшки були в її дітей.
– Які там іграшки. Ото лежить воно в колисці, а за вікном шовковиця листочками шелестить. Воно дивиться-дивиться і засне.
1 
35413
Комментарии
1