63 замахи було скоєно на Адольфа Гітлера, нарахували історики. Фюрер висловлював версію, чому йому вдається залишатися живим.
– Єдина превентивна міра, до якої слід вдаватися, – це не дотримуватися у своєму житті регулярності в прогулянках, поїздках, мандрівках. Усе це краще робити в різний час і раптово, – заявив 3 травня 1942го у своїй ставці в Східній Пруссії.
Гітлер часто виїжджав у прифронтову зону, на відміну від Йосипа Сталіна. Але не тільки несподіваність візитів і безсистемність поїздок допомагали йому залишатися неушкодженим. Удача також була на його боці. Як 70 років тому в Україні, коли від полону фюрера врятував випадок.
До Запоріжжя Гітлер прилітав двічі. Уперше – на початку грудня 1942 року. Тоді під Сталінградом німецькі частини наштовхнулися на організовану і вдалу оборону радянських військ, просування армії зупинилося. Фюрер прибув із Берліна обговорити ситуацію з командувачем групи армій "Дон" Еріхом Манштейном. Нарада відбулася 3 грудня в будинку колишньої жіночої гімназії – нині це один із корпусів Запорізького національного університету.
"Фюрер, перебуваючи у штабі групи армій "Південь" у Запоріжжі, заявив Манштейну, що ні він, ні командувач армії не винні в теперішньому розвитку подій. Війська билися винятково вперто та сміливо", – розповів про ту нараду начальник особистої охорони Гітлера Ганс Раттенхубер під час допитів у Смерші в листопаді 1945го. Того ж дня фюрер вилетів до Маріуполя, у штаб фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау.
"У Маріуполі Гітлер ночував у облаштованому будинку, здається, в колишньому готелі на березі моря, – свідчив Раттенхубер. – У Запоріжжі він два дні жив у приміщені авіаційної казарми. В обох випадках за сприяння органів таємної польової поліції мною були проведені необхідні охоронні заходи в безпосередній квартирі Гітлера, якот: посилена патрульна служба, внутрішні і зовнішні караули, закриття всього прилеглого району для стороннього руху".
Другий візит до Запоріжжя тривав із 17 по 19 лютого 1943 року –
за два тижні після поразки Вермахту під Сталінградом. Радянські війська взяли Харків і вийшли на підступи до Дніпропетровська та Запоріжжя. Під загрозою опинилися тили німецької групи армій "Дон". Південний фланг Східного фронту міг розсипатися, тому командування взялося його негайно посилювати. 13 лютого створено групу армій "Південь". Її командувачем призначено фельдмаршала Еріха Манштейна. Той став просити дозволу на відступ.
"Ситуація стала настільки критичною, що Гітлер вирішив прибути до мого штабу, – пише Манштейн у мемуарах "Утрачені перемоги". – Мої неодноразові доповіді з оцінкою, мабуть, змусили його задуматися. Важко було забезпечити безпеку його перебування в такому великому промисловому місті, як Запоріжжя, тим більше, що до нього наближався противник. До того ж, Гітлер повідомив, що пробуде кілька днів. Він розмістився в нашому службовому приміщенні разом зі своєю свитою, в яку входили начальник Генерального штабу і генерал Альфред Йодль (як завжди, Гітлер взяв із собою свого особистого кухаря). Весь навколишній район потрібно було зробити герметично ізольованим. Усе ж ситуацію не можна було вважати безпечною, адже приїзд Гітлера не був таємний і при в'їзді в місто його впізнавали й вітали солдати, які перебували в Запоріжжі, представники його партії й інші особи. Для охорони, окрім караульної роти, ми мали тільки декілька зенітних підрозділів".
"Гітлер на своєму літаку "Кондор", під ескортом винищувачів, вилетів до Запоріжжя, – пише у спогадах ад'ютант фюрера Отто Ґюнше. – Його супроводжували Йодль, Буле (начальник штабу сухопутних військ. – "Країна"), ад'ютанти, Морель (особистий лікар Гітлера. – "Країна") і Лінґе (камердинер. – "Країна"). Він взяв із собою також секретарку Шредер і двох стенографістів для запису протоколів нарад, що мав намір проводити. У Запоріжжі Гітлер зі своїм штабом поселився в колишньому будинку російських льотчиків, де розташовувався штаб Вейхса". На нараді Манштейн зумів переконати Гітлера, що всі сили слід зосередити в районі дій його армій, аби зупинити радянський наступ. "Впала в око стриманість Манштейна й офіцерів його штабу. По них було видно, що вони не дуже вірили в успіх операцій Гітлера", – пише Ніколаус фон Бєлов у спогадах "Я був ад'ютантом Гітлера".
І тут радянські війська прорвали фронт під Дніпропетровськом. "Цього дня, близько 11.00 Гітлер прийняв інженера Брукмана, який керував роботами з відновлення Дніпрогесу, – пише у спогадах інший ад'ютант фюрера Отто Ґюнше. – Гітлер наказав йому зруйнувати Дніпрогес, якщо нам доведеться відступити.
Потім фюрер пішов на нараду. Згодом до Лінґе прибіг його ад'ютант Ніколаус фон Бєлов.
– Треба якнайшвидше пакуватися! – закричав він. – Російські танки з'явилися біля аеродрому Запоріжжя. Потрібно поспішати!
Лінґе став похапцем збирати речі. У цей час до кімнати зайшов Гітлер. Він дуже нервував, почав сам подавати Лінґе речі для пакування... Буквально на ходу фюрер викликав до себе командувача повітряних сил на цьому напрямку фронту генералполковника фон Ріхтгофена і присвоїв йому чин фельдмаршала. Дорогою на аеродром Гітлер побачив натовп мирних жителів, зайнятих на дорожніх роботах під керівництвом німецьких наглядачів. Він злобно крізь зуби процідив:
– Слов'яни тільки і створені для оцих робіт! Інакше вони не вартували б того, щоб жити під сонцем".
Головна дорога, якою наступали радянські війська на Запоріжжя, пролягала повз аеродром, де стояв літак Гітлера. "Між нами і ними не було ніяких частин, спроможних затримати їхній рух, – свідчить у спогадах особистий пілот фюрера Ганс Баур. – Схвильований, я взяв машину і поїхав до міста, де Гітлер радився з Манштейном. Я пояснив йому ситуацію і попросив дозволу, у крайньому випадку, перегнати літак на аеродром у південну частину міста. Гітлер сказав, що в цьому нема потреби і що він негайно прибуде на аеродром. Я повернувся назад до літака. Усі сили, що були на аеродромі, зібрали для його захисту, але оборона виглядала не дуже надійно: у нас не було ні артилерії, ні протитанкових гвинтівок. Зі східної сторони льотного поля показалися росіяни. Ми бачили 22 танки. Якраз у цей момент прибув Гітлер. Наші три "Кондори" з уже прогрітими двигунами піднялися в повітря... За якийсь час ми дізналися чим закінчилася ця історія. На загальний подив, усі російські танки зупинилися на краю льотного поля. Вони не стали атакувати аеродром, а зайняли позицію неподалік. У них закінчилося пальне!.. Коли Гітлерові через певний час прислали в ставку повідомлення про ці події, він сказав:
– Нечувана удача!"
"Коли Гітлерові доводилося літати з високопоставленими чиновниками, він ніколи не допускав, щоб усі сідали в один літак.
Він хотів уникнути імовірності того, що під час катастрофи могли загинути декілька чоловік із вищого складу. Одного разу, коли ми поверталися з Маріуполя, прийшов наказ летіти не в Растенбург, а до Полтави... Відповідно до розпоряджень Гітлера фельдмаршал фон Рейхенау був у іншому літаку. Коли в густому тумані зробили посадку в Полтаві,
то виявилося, що ми там самі. Літак фон Рейхенау піднявся в повітря одночасно з нами, але по дорозі ми втратили його з виду. Гітлер помітно розхвилювався. Тоді ми з'ясували по радіозв'язку, що пілот нашого іншого НЕ111 проскочив Полтаву і тепер знаходиться неподалік від лінії фронту.
Ми вдало довели його по радіо до Полтави за півтори години".
Зі спогадів Ганса Баура, особистого пілота Адольфа Гітлера
У Маріуполі фюрерові не давали спати блощиці
1941, 6 серпня – Адольф Гітлер прибув до Бердичева, де була розташована штаб-квартира групи армій "Південь" – у нинішній школі №3 на вул. Пушкіна. Вручає Лицарський хрест румунському диктатору Йонові Антонеску і приймає рапорт про успішний наступ танкової групи на Кривий Ріг.
1941, 28 серпня – разом з італійським диктатором Бенніто Муссоліні прибув під Умань. На польовому аеродромі приготували стіл із закусками. Після доповіді командувачів армій обидва диктатори поїхали на огляд частин Італійського експедиційного корпусу, що воював на Східному фронті, – вони саме були на марші неподалік Умані.
– Бачите, дуче, – говорив дорогою Гітлер, показуючи Муссоліні на український чорнозем. – Тут найродючіша земля у світі. Ваші італійці змушені жити в тісноті, працювати на кам'янистому ґрунті, а тут є величезні простори ось цієї багатої землі. Тут буде житниця Європи.
1941, серпень – відвідав Миколаїв. Про цей візит відомо з журналу німецької кінохроніки Deutsche wochenschau. У невеличкому сюжеті показали, як фюрер пролітає літаком над містом, сідає на аеродромі й зустрічається зі своїми генералами.
1942, 1 червня – Гітлер зі свитою прилетів до Полтави. На той час у цій тиловій зоні розміщувалися штаби групи армій "Південь", якою командував генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, і шостої армії генерал-лейтенанта Фрідріха Паулюса. Фюрер прибув до штабу армій "Південь". Провів нараду генералітету, на якій розробляли плани літнього наступу. Головну кампанію вирішили провести на південній ділянці фронту, щоб отримати доступ до нафти, сировини, продовольчих ресурсів. З Полтави фюрер вилетів до Фінляндії на іменини маршала Маннергейма. За іншою версією, до "Вовчого лігва" – своєї головної ставки у Східній Пруссії.
1941, 2 грудня – Гітлер провів ніч у ставці генерал-фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау в Маріуполі. Місцеві краєзнавці стверджують, що фюрер зупинився в санаторії "Біла дача" на березі моря. Його особистий пілот Ганс Баур у спогадах про цей візит пише: "Гітлер із Рейхенау про щось довго говорили наодинці допізна. Потім фюрер пішов спати, але не зміг заснути через блощиць, якими кишіло місце ночівлі".
1942, 16 липня – 1 листопада – Гітлер уперше прибув до облаштованої спеціально для нього на Східному фронті ставки під Вінницею "Вервольф". За цей час сюди до фюрера, за твердженням його особистого пілота Ганса Баура, щонайменше 10 разів прилітав фельдмаршал Ганс фон Клюґе зі Смоленська. 22 вересня у "Вервольфі" Гітлер зустрівся з Антонеску, а через два дні – з хорватським лідером Анте Павелічем. Також сюди приїздили турецький, болгарський, італійський та японський посли. За цей період перебування у ставці "Вервольф" Гітлер, разом із генералами, відпрацював остаточний варіант битви під Сталінградом. Декілька разів катався на човні Південним Бугом. Біографи фюрера пишуть, що "Вервольф" під Вінницею був його улюбленим. У жодній іншій, з коло півтора десятка підземних ставок, він не провів стільки часу, як у цій.
1943, 17 лютого – 10 березня – після Запоріжжя знову прибуває до "Вервольфа" під Вінницею. 7 березня приймає військового міністра Альберта Шпеєра й обговорює з ним програму звільнення від трудової повинності та відправки на фронт 800 тис. чоловік.
9 березня до "Вервольфа" прибуває з Тунісу фельдмаршал Ервін Роммель. Він переконує Гітлера евакуювати з Тунісу до Європи німецькі армії, яким загрожувало оточення. Фюрер відмовляє. Роммеля відстороняють від подальшої участі в африканській кампанії.
1943, 27 серпня – 15 вересня – Гітлер востаннє прилітає до "Вервольфа". Проводить кілька коротких нарад із командуванням групи армій "Південь". Віддає наказ при відступі зі Східної України знищувати всі важливі об'єкти – зв'язку, транспорту, шахти, промислові підприємства. Після 15 вересня 1943 року Гітлер в Україні більше не був.
Командувач німецької групи армій "Південь" генералфельдмаршал Еріх фон Манштейн вітає Адольфа Гітлера на аеродромі в Запоріжжі. Після перемоги під Сталінградом радянські війська провели кілька наступальних операцій. Звільнили північносхідні райони Донбасу, 15 лютого здобули Харків. Ці події змусили Гітлера прибути до Запоріжжя, де був розташований штаб групи армій "Південь", на нараду із генералітетом
Колона танків панцергренадерської дивізії СС "Лейбштандарт Адольф Гітлер" у Харкові, зима 1943 року. Коли німецькі частини не зуміли втримати це місто під натиском радянських військ, у Гітлера була істерика. "Ці генерали! – кричав він під час однієї з нарад у Берліні. – Хоч би вони підривали все під час свого відступу! У мене таке відчуття, що вони втікають, не оглядаючись і залишають багато що росіянам незруйнованим. Я вимагаю, щоб усе було зруйновано і спалено. Кожен будинок!"
Жителька Харкова біля німецького плаката, 1942 рік. Агітація окупаційної влади базувалася на тому, що вермахт нібито бореться за звільнення народів від більшовицького ярма
Радянські військові біля підбитого німецького танка. У березні 1943 року вермахт завдав потужного контрудару по радянських позиціях з району Краснограда. Частини Червоної армії з великими втратами змушені були 16 березня 1943го залишити Харків і відійти за Сіверський Донець. Новий етап визволення України розпочався влітку того року після поразки німецьких військ під Курськом
Комментарии
8