До форпосту в місті Васильків на Київщині влітку 1748 року прибув купець Михайло Цепан - грек із Македонії. За тодішніми правилами, товар, що вивозили за кордон, належало пред'являти не лише на митниці, а й на всіх форпостах на шляху до неї. Тож купець хотів наперед домовитися, щоб місцеві офіцери без затримок пропустили товари, які він імпортує з України. Їх на кількох фурах слідом уже віз із Києва його приятель Іван Федоров.
Цепан пояснив, що крам придбаний на українських ярмарках, і надав документи про сплату податку. До Василькова саме прибула компанія македонських купців, які поверталися на батьківщину. Вони швидко порозумілися зі служаками форпосту. Цепан вирішив, що і з його товарами так само не буде клопоту, і подався додому разом із земляками.
Невдовзі у Василькові з'явився й Федоров із вантажем. На форпості офіцери неквапливо перелічили крам у фурах. Виявили, що чоловік везе 342 пари та два клапті соболиних хутр, три пари куниць. Має при собі мало не цілий банк: лише "червоних золотих" 252. За ці гроші можна було придбати кілька великих діамантів. Аж тут у купця знайшли схованку, а в ній - майже 3 пуди коріння ревеню, понад 40 кг. Таке вивозити за кордон було заборонено. Отже - контрабанда.
Цепан гадав, що Федорову буде легше домовитися зі своїми, ніж йому. Але сталося інакше. Офіцер, який керував ревізією, нічого й слухати не хотів і намірився все конфіскувати. Бо за тогочасним законом, у разі виявлення контрабанди вилученню підлягав не лише заборонений товар, але й усе, що віз порушник. Та начальник Васильківського форпосту не ризикнув: якби йшлося про місцевого купця, можна було би й забрати, але ж товар Цепана - іноземця. Можуть бути проблеми. Тож звелів затримати вантаж і надіслав запит до Київської губерніальної канцелярії. Звідти питання переадресували до Петербурга - нехай вирішує Правлячий Сенат.
Тим часом Михайло Цепан дізнався про конфлікт у Васильківському форпості й звернувся по допомогу до господаря Молдавії Григорія Ґіки. Той написав приватного листа київському генерал-губернаторові. У ньому рекомендував Цепана "яко давнего придворного своего купчину" і просив "по соседственной дружбе оказать ему, Цепану, вспомоществование в незамедленном его, Цепана, с покупными вещами в Молдавию возвращении".
Цього листа купець привіз губернаторові особисто. Але спізнився - Сенат уже ухвалив рішення про конфіскацію всього його товару. Лист молдавського господаря київський губернатор переправив імператриці Єлизаветі Петрівні. Цариця, зваживши на заступництво в цій справі правителя сусідньої держави, звернулася до Сенату, щоб видав новий указ - повернути Цепанові хутра для вивезення за кордон.
У листопаді 1748-го купець, отримавши такий дозвіл, помчав із Петербурга до Василькова. Але там лише розвели руками: у форпості його товару нема. Бо ніде зберігати - спеціальних комор тут не передбачено. Тож іще влітку вантаж відправили до Києва. Цепан туди. З'ясував, що його хутро прилаштували в мурованому приміщенні Київської губерніальної канцелярії. Та перш, ніж його отримати, він мусить заплатити 1000 крб штрафу за спробу провезти контрабанду. Стільки, для прикладу, коштував орден св. Анни - діамантовий з яхонтами, - який носили на шиї перші особи Російської імперії.
За місяць Цепан назбирав ту тисячу. Канцелярист повів його в напівпідвальне приміщення. Коли відчинили двері, купець мало не заплакав: за півроку його товар у сирій коморі попсувався. Дешевше його викинути, ніж транспортувати. Службовець заперечив: згідно із сенатським указом, хутро слід вивезти за кордон. Цепан підкорився. Найняв за немалі гроші фурманів і вивіз уже непотрібний крам з України. І більше ніколи сюди не приїздив.
3 
1
Комментарии