"Зросту він добрячого, гладкий у міру, обличчя біле, мов троянда, очі чорні, славні. Чотири в нього дружини й безліч наложниць. Коли він збирається провести ніч з однією з них, то наказує викликати у свої покої", - писав венеційський мандрівник Марко Поло про монгольського хана Хубілая (1215 - 1294). Поло з батьком і братом 16 років прожили в його столиці Ханбалик - сучасний Пекін, куди переніс свою столицю із Каракоруму. Хубілай - онук Чингісхана - був верховним правителем усіх монголів і засновником династії Юань у Китаї. Після підкорення його останніх незалежних земель проголосив себе імператором Піднебесної.
Завоювавши Корею та Чампу-В'єтнам, Хубілай хотів підкорити Японію. Наказав будувати флот. Монголи на корабельній справі не зналися зовсім, тож робочою силою були корейці й китайці. 1274-го в бік Японії вийшли 900 суден із 40-тисячним військом. Та коли тайфун знищив 200 кораблів, військову кампанію довелося зупинити.
Хубілай своїх "японських амбіцій" не полишав і далі розбудовував флот. На верфях працювали 17 тис. робітників. Основу флоту становили джонки - судна із високо піднятими носом і кормою та міцним корпусом. Мали 72 м завдовжки й могли взяти на борт 60 осіб. Навесні 1281 року флот із 4400 кораблів та 142 тис. воїнів і матросів рушив до південних островів Японії. Хубілай мав значну перевагу в силі й не сумнівався у перемозі.
Останні роки життя присвятив буддизму, наукам і каліграфії
14 червня 1281-го війна розпочалась із захоплення островів Цусіма та Ікі. Далі курс пролягав на значно більший острів Кюсю. Японці звели тут 20-кілометрову захисну стіну заввишки 2,5 м. Але не надто на неї розраховували. Імператор із сановниками зверталися до богів із проханням допомогти здолати ворога. І сталося диво: 15 серпня над Кюсю пронісся тайфун. Японці назвали його "камікадзе" - "божественний вітер". Настоятель одного з храмів на острові залишив про це таку згадку: "Коли мерзенні завойовники знову прийшли, всі люди, які вірили, що вигнання ворога може здійснити лише божественна воля, але аж ніяк не сила людська, шанобливо звернули погляди до неба. І піднявся божественний ураган, і своєю могутньою силою розкидав ворожі кораблі, і згинули всі вороги. То була перемога, дарована всемогутнім і досконалим Небесним Божеством".
Тайфун майже повністю знищив монгольський флот: затонули чотири тисячі суден, загинули 100 тис. чоловік. Вітер ламав щогли, рвав ланцюги й вітрила. Перевантажені судна зіштовхувалися і йшли на дно. Багатьох воїнів змивало з палуби хвилями, а тих, хто зуміли врятуватися й дістатися до суші, добивали самураї. Японців тайфун майже не зачепив - від вітру захистила стіна. Відтоді на білій - кольору смерті - головній пов'язці японських смертників-добровольців хатімакі писали чорним два ієрогліфи: камі - "боги" - і кадзе - "вітер".
Хубілай помер за 13 років. Останні роки життя присвятив буддизму, наукам і каліграфії. І до останнього дня не покидав наміру завоювати Японію. Від третього походу на острівну державу підстаркуватого хана стримали радники: економіка країни не витримала б іще одного провального плавання.
15 червня 1389 року на Косовому полі поблизу сучасної Приштини - столиці від'єднаного від Сербії Косова - відбулася битва між 40-тисячною армією турецького султана Мурада І та 25-тисячним військом під командуванням сербського князя Лазаря Хребеляновича. Після програного бою Сербія стала васалом Османської імперії. Обидва головнокомандувачі загинули: князя Лазаря полонили та стратили, а султана Мурада, за легендою, убив сербський воїн Мілош Обілич. Він нібито вдав із себе мертвого й заколов отруєним стилетом падишаха, коли той ходив Косовим полем. За іншою версією - під час битви ввірвався прямо до шатра султана й завдав йому смертельної рани. Мурад I - перший османський правитель, який прийняв титул султана, і єдиний, який поліг на полі бою.
"Про посилення боротьби із самогоноварінням і пияцтвом в Українській РСР", -
такий указ ухвалила президія Верховної Ради УРСР 15 червня 1960 року. За виготовлення самогону або інших спиртних напоїв без мети збуту передбачали до 300 крб штрафу. Те саме, але з метою збуту або власне продаж карали позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від 1 до 3 тис. крб. Штраф до 100 крб виписували за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях. Заборонений був продаж горілки біля промислових, культурних або видовищних підприємств, санаторіїв, лікарень, будинків відпочинку та в місцях масових гулянь.
350 частин -
на стільки розібрали й запакували у 214 скринь статую Свободи - подарунок французького народу Сполученим Штатам - для перевезення через океан. 17 червня 1885 року, після місячної подорожі на борту пароплава "Ізер", вона прибула в гавань Нью-Йорка. Загальна вага міді, використаної для відливу статуї Свободи - 31 т, а сталевої конструкції - 125 т. Її висота разом із п'єдесталом - від землі до кінчика факела - становить 93 м, а самої статуї - 46 м. Щоб зібрати її на новому постаменті, знадобилося чотири місяці. Офіційне відкриття монумента відбулося 28 жовтня 1886-го.
Авторові статуї, французькому скульпторові Фредеріку Оґюсту Бартольді, натурницею нібито служила Ізабелла Бойєр - молода красуня-вдова творця швейної машини й підприємця-мільйонера Ісаака Зінґера.
У ніч на 12 червня 1937 року розстріляли радянських воєначальників: заступника наркома оборони СРСР маршала Михайла Тухачевського, командувача військами Київського військового округу Йону Якіра, Білоруського військового округу Єроніма Уборевича, начальника Військової академії Августа Корка. Їх звинуватили в участі у "військово-фашистській змові" з метою захоплення влади. Напередодні Другої світової війни Червона армія втратила найталановитішу частину свого командування. Це стало однією з причин її поразок після 22 червня 1941-го.
Механік Волтер Хант із Нью-Йорка 13 червня 1849-го запатентував "безпечну шпильку". До винаходу його спонукав борг у $15. Протягом одного дня зі шматка дроту Хант змайстрував застібку. Через 3 год. після отримання патенту продав права на свій винахід компанії W. R. Grace and Co за $400 - $10 тис. на нинішні гроші. Хант був не перший винахідник застібок: фібули, що діяли за принципом кільцевої пружини, відомі з бронзового віку.
14 червня 1879 року професор філології Базельського університету Фрідріх Ніцше (1844-1900) - на портреті - залишив свій пост через різке погіршення здоров'я. Йому зберегли пенсію - 3 тис. франків на рік, $8,4 тис. на нинішні гроші. Наступні 10 років їздив Італією, Францією та Швейцарією: шукав комфортний для себе клімат. Ніцше майже втратив зір, голова боліла по декілька днів. Настільна колекція еліксирів, пігулок, порошків була велетенською. Саме за ці роки він написав "Так казав Заратустра", "По той бік добра і зла", "Антихрист". Останні 11 років життя провів у божевільні.
- Я ж писав чудові книжки, чи не так? - запитував там іноді.
3 
1
Комментарии