У невеликому триповерховому хірургічному корпусі Галицької центральної районної лікарні туляться три відділення - травматологія, хірургія, урологія. На всі - 45 ліжок і одна маленька операційна. 19 жовтня тут врятували 63-річній Марії Мандзюк відрізану ліву руку. Її в самому лікті відтяла циркулярка, коли жінка пиляла дрова на своєму подвір'ї в селі Вікторів.
- Рука висіла лише на 3 сантиметрах шкіри, - згадує районний травматолог Юліан Булдовський, 63 роки. - Найлегше було ампутувати її і мати спокій. Але ми вирішили спробувати врятувати руку. Везти травмовану в обласну лікарню не було часу. Жінку доставили непритомною, тиск падав, пульс відсутній. Вона втратила стільки крові, що з рани вже майже не текла. Кожна згаяна хвилина могла коштувати дорого, та й руку було би важче відновити. Такі операції важливо проводити в перші 6 годин після травми. Пізніше в організмі накопичуються дуже токсичні речовини. Доки ми надавали першу допомогу, з Франківська прибув судинний хірург. Зшив судини, а ми вже складали й пришивали саму руку.
Операція тривала 6 год. поспіль. Уже наступного дня Марія Мандзюк змогла ворушити пальцями.
- Це не тільки мій успіх, - каже Юліан Борисович, коли чує, що його називають героєм. - Це колективна творчість. На тій операції нас було шестеро - районний хірург Олег Кулинич, лікар-травматолог Володимир Бурмей, хірург-інтерн Степан Петраш, анестезіолог Петро Бугай та судинний хірург, доцент кафедри загальної хірургії Івано-Франківської медичної академії Володимир Нестеренко. Кожен мав свою частину роботи.
Доки ми надавали першу допомогу, з Франківська прибув судинний хірург. Зшив судини, а ми вже складали й пришивали саму руку
Лікар показує рентгенівський знімок. На ньому видно, як рука в лікті зігнута під прямим кутом.
- Отут було все розрізано. Треба було знайти судинки й зшити їх докупи. Судинний хірург узяв частинки вени зі стегна жінки й пришив їх до розірваних на руці. А далі склали кістки та пришили руку. Вона майже зразу потеплішала, кров побігла по всіх пальчиках. Тепер жінка має перенести ще одну операцію - розроблятимемо лікоть, який мусили зафіксувати зігнутим, щоб не порозривалися зшиті судини.
- Місяців зо три тому ми робили подібну операцію хлопцеві, якому відірвало плече, - розповідає завідувач хірургічного відділення Олег Кулинич, 53 роки. - Але той випадок не афішували, хотіли переконатися, що все буде добре. Ми тоді вдруге в історії нашої лікарні провели таку операцію й зрозуміли, що можемо. До нас ще 1961-го відрізану циркуляркою руку пришив Мирослав Шекета. Амосов, як тільки дізнався про успіхи районного лікаря, одразу забрав його до себе в інститут серцево-судинної хірургії. Згодом Шекета став головним лікарем інституту й отримав звання заслуженого лікаря. А ми на заслужених не претендуємо, - сміється. - Це наша робота.
- Років зо 20 тому чоловіка з відрізаною рукою від нас санітарним вертольотом відправляли до Києва, - додає Булдовський. - Але там його не врятували, залишився з куксою.
Марія Мандзюк 10 днів пролежала в реанімації. Там підхопила післяопераційну пневмонію.
- Коли відкрила очі вже на другий день після операції та побачила навколо себе стільки лікарів, перше, що вимовила: "Я хочу вмерти". А лікар на мене так глянув і говорить: "Учора треба було це казати. А після того, як над вами пріли 6 годин шестеро лікарів, хочете вмирати? Будете жити". Не знаю, як їм надякуватися, - каже розчулено. - Вони мене не тільки врятували. Так мною опікуються, так морально підтримують. Постійно хтось приходить, дивляться, цікавляться. Я того дня із самого ранку пиляла дрова, - згадує. - Стільки вже наготувала, що на всю зиму вистачило би. Залишилося два патички, як раптом циркулярка захопила рукав і затягнула під пилку руку. Дивлюся, а моя рука вже лежить на столі та все навкруги заливає кров'ю. Я ще при свідомості встигла виключити циркулярку й закричати: "На допомогу!" Прибігла сусідка, викликала місцевого лікаря й "швидку". Допомога приїхала дуже скоро. Пам'ятаю, як фельдшер Мирослав Стець наклав мені шину, а далі знепритомніла.
Марія Мандзюк правою рукою припіднімає загіпсовану ліву й ворушить пальцями. Кривиться від болю. Булдовський та Кулинич по черзі мацають пальці на травмованій руці, просять жінку постійно масажувати їх.
- Тепер ніколи до рук циркулярки не візьму, віддам сусідам. Я вже 10 років живу сама, чоловік помер від раку шлунку. І дочка в нашому селі, уже й онучка заміж вийшла, мають свої господарки. Тепер мусять моїх поросят, індиків, курочок і гусочок годувати. Усі плачуть там за мною, а я тут вилежуюся.
Марія Мандзюк працює соціальним працівником.
- Допомагаю стареньким прибирати, мити, прати, носити воду, варити їсти. Дякувати Богу та лікарям, що рука залишилася, а то що тепер робила би?
У палаті лежать ще двоє жінок.
Дивлюся, а моя рука вже лежить на столі та все навкруги заливає кров'ю
- Травмованих маємо постійно, - каже Юліан Борисович. - Щотижня на трасі Галич - Івано-Франківськ трапляються аварії. То якесь нечисте місце. Дорога рівна, як скло, і широка, а аварії постійно. Кажуть, 4 кілометри на ній вимощені могильними плитами, від того й уся біда. Щороку на цьому місці обов'язково є труп.
- Усюди мусимо носити із собою мобілки й бути на зв'язку. Навіть на полюванні, - усміхається Олег Кулинич. - Якось ідемо з нашим інтерном Степаном Петрашем по сліду кабана, аж тут дзвінок від старшої медсестри. Терміновий виклик, тяжкого пацієнта привезли. Приїхали, а в нього тріснула селезінка, повний живіт крові. І так постійно.
- У Галичі є велика проблема з лікарнею, - продовжує Кулинич. - Маємо дві старі. Одну відкрили ще 1944 року, на 50 ліжок. Відтоді відділення постійно тулилися в різних пристосованих приміщеннях. Усередині 1970-х побудували цей корпус. На той час це було дуже добре. Але зараз тут бракує ліжок, немає ліфта для хворих, перебої з водою. Одна операційна з двома ліжками на всю лікарню - і для гінекології, і для хірургії, і для травматології, і урології. Під землею б'є джерело, вода часто просочується через підлогу, навіть доводиться її вичерпувати. Добре, хоч апаратуру нову поставили, тому можемо робити і складні операції. 1984 року розпочали будувати нову велику лікарню. Весь час обіцяють, що скоро переїдемо туди. Проте зведені лише поліклініка і терапевтичний корпус з дитячим відділенням, хірургія тільки наполовину збудована. Скільки не добиваємося, ніяк не потрапимо до програми державного замовлення, через яку можна було б отримати гроші на добудову. Треба десь 15 мільйонів гривень, аби довести все до пуття,. Губернатор Вишиванюк ще під час своєї першої каденції дав слово закінчити будівництво. Але потім прийшла нова влада, і все зупинилося. Нині Михайло Васильович знову на чолі області, і ми віримо, що обіцянку виконає.
"Пальці можна пришити навіть через добу"
Постійні операції за допомогою мікрохірургічного методу почали робити в Україні з 1981-го. Першу таку зробив хірург Микола Дрюк. Зараз він керує відділом мікросудинної та пластичної хірургії Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова.
- Найбільше операцій робимо влітку, - розповідає Микола Дрюк. У цю пору чомусь травматизм підвищений. Українці не завжди знають, що їхню відірвану руку чи ногу можна пришити й вона буде функціонувати. Тому сліпо підписують документ про ампутацію, який їм підсовує лікар. Знали би ви, скільки відірваних пальців, рук, ніг та інших частин тіла, які можна було врятувати, валяються на смітниках лікарень.
Пришити палець можуть у будь-якій районній клініці, але не хочуть цього робити, та й ліків усіх немає. Ні державі, ні лікарям цього не треба. Потурбуватися про себе може тільки пацієнт. Має наполягти, щоб його відвезли в лікарню, де йому спробують пришити відірвану частину тіла. У мене була одна пацієнтка, якій чоловік відтяв руки сокирою по лікті. Це було більше 20 років тому. З обрубками, замість рук, вона сама прибігла у "швидку" й змусила відвезти її в інститут. Фельдшер повернувся за руками, помістив у кілька пакетів із льодом, на місці їх відмили фізрозчином. Із того моменту пройшло 5 годин. Операцію можна було робити не пізніше 8 - 10 годин. Якби мова йшла про цілу руку, то її можна було пришити не пізніше 4 годин. Пальці людині пришивають навіть через добу. В інституті зробили їй 11 операцій протягом двох років. Через два з половиною роки жінка відчула тепло в пальцях. А ще через півроку влаштувалася комірницею, тягала мішки, ящики на рівні з усіма.
текст: Олеся ПОП
4 
35413
Комментарии