Ганна і Олександр ПАВЛЕНКО, 85 рокiв і 82 роки, село Митьково-Качкарі Новоазовського району Донецької області:
- Звідусіль до моря (якого?) приходили голодні люди, привозили ганчір'я, міняли на рибу. 12 рублів коштувала малесенька скляночка зерна, яку можна було отримати за яку-небудь одежину. А людина візьме те зернятко, і додому недонесе, тут же з'їсть. У рибалок можна було обміняти щось на тюльку. Деякі прийшлі тут же з голоду нахапаються тюльки і падають.
У мами була корова. І вона кисле молоко міняла на ту тюльку. Ходила за 20 кілометрів до Коси. Нам робила коржики з тюльки. Додавала трохи тіста - і їж один коржик цілий день.
Ми з хлопцями збирали кропиву, лободу, щирицю, лопухи. Їли траву, коріння всяке. Ще ховрахів ловили. Шукали нори в степу, ставили капкани й поруч прапорці, аби знайти потiм. У ховрахів м'ясо жирне, як баранина.
Батьковi веліли здати податок до 3-го числа, а йому здавати нема чим. Продав єдине пальто й відніс. Але запізнився на день, його за це заарештували. Дали три з половиною роки, i мама залишилася із сімома дітьми. Незабаром приїхали партійці з Новоазовська. Підмели усе геть, що ми мали, до зернятка зібрали. Мати кричала: "Залиште дітям хоч що-небудь!" Так вони її до стовпа прив'язали, щоб не заважала. І курей забрали. Із сімох дiточок двоє наймолодших померли 1933-го.
Мати кричала: "Залиште дітям хоч що-небудь!" Так вони її до стовпа прив'язали, щоб не заважала. І курей забрали
Дорога до моря була усіяна трупами. Хто помирав, не діставшись до риби, а хто по дорозі назад, уже із здобиччю падав без сил. Урожай, говорила мама, був хороший, так що голод зробили штучно. У селі Безіменне понад морем лежали гори ячменю, кукурудзи, стояли повні бочки. Я, хлопчак, в одну бочку заглянув, а там риб'ячий жир. Невеличку пляшку туди - буль-буль. Давай набирати. А сторож ззаду ногою під зад як дасть! Кукурудза гнила. А зерно тракторами потім згортали й скидали в море, але людям їсти не давали.
Навіщо воно так робилося, нам невідомо, але зробила той страшний голод влада. Приїжджали уповноважені з району і по дворах робили обшук. Кололи багнетами, шукали на горищі й під підлогою. Наш голова колгоспу попередив людей, аби ховали зерно. А уповноваженим хтось доніс, і його заарештували, відправили до Сибіру.
Тетяна КОШЕЛЬ, 14 років, школярка, Донецьк:
- Рік тому нас викликали з уроку. Сказали спуститися на перший поверх в хол, стати в коло й запалити свічку. Ми так стояли хвилин зо 5 мовчки. На ці свічки здавали гроші, а навіщо це треба, по-моєму, не знав ніхто. Говорили щось про Голодомор. Що людей поминаємо, якi померли з голоду. Усі з 6-го по 10-й клас тримали свічки.
А цього року на свічки не здавали й нічого не робили про Голодомор. Ця тема не популярна серед підлітків. Про шкідливість раннього статевого життя, про СНІД знають усі. Бувають додаткові уроки, де про це розповідають. Сьогодні замість фізкультури була презентація в актовій залі про шкоду тютюну. А на тему Голодомору не пам'ятаю, щоб була презентація.
...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.
Нещодавно знайдений ненадрукований вірш Андрія МАЛИШКА, написаний 1964 року
2 
1
Комментарии